Школа Монтессорі – альтернатива загальній освіті

  Багато наших родичів, знайомих, сусідів постійно чи тимчасово бувають закордоном. В більшості випадків вони їздять для можливості покращити своє фінансове становище. Рідко коли буває можливість дізнатися щось цікаве про країну, в якій перебуваєш, про побут оточуючих тебе людей. Лише згодом, після тривалих круговертей в житті, наші заробітчани пізнають красу та історію тих місць, де їм випала нагода працювати.

Але в більшості випадків вони вже там і залишаються. Ми часто чуємо – вдома набагато краще, але я хочу залишитися жити тут.

Мені випала нагода побувати та познайомитися з життям людей, які проживають на півдні Франції, в мальовничому містечку Авіньйон. І саме одина цікава та неординарна подія змусила мене написати дану статтю – відкриття школи Монтессорі.

Коли ми перетинаємо кордон з Європейським Союзом відразу відчуваються зміни – і в першу чергу, подорожуючі звертають увагу на дорожнє покриття, незасміченість узбіччь.

Незважаючи на наявність платних та зручних автобанів, подорожючі мають змогу їхати паралельно по безкоштовних дорогах, які проходять повз мальовничі та старовинні містечка.

Місто Авіньйон, в якому була відкрита школа Монтессорі, має як і старовинну частину міста з високими мурами та баштами, так і сучасну. Ідучи нічними вулицями Авіньйона, мимоволі згадуєш Львів – такі ж вузькі вулички, цікава архітектура. Суттєві відмінності – освітленість міста, відчуття збереженості історії та наявність багатьох декоративних рослин вздовж вулиць. Незважаючи на осінню пору, ввечері дуже багато туристів, чуєш різні мови в кавярнях і малих ресторанчиках.

Після приїзду мені було запропоновано допомогти в школі завершити деякі роботи для її відкриття. Відразу зацікавив той факт, що в одному класі навчається до десяти дітей і школа збудована з екологічно чистих матеріалів.

Згадалися ті часи, коли завершували ремонт школи №4 в Сокалі – багато батьків допомагали і самі проводили будівельно-ремонтні роботи. Цікаво, чи памятають тепер про це адміністрація школи та керівництво освіти району? При чому все здійснювалося на добровільній та безоплатній основі.

Для відкриття школи Монтессорі в Авіньйоні було придбано ділянку, будівельні матеріали за батьківські та спонсорські кошти.

Педагогіка Монтессорі, також відома як система Монтессорі – система виховання, запропонована в першій половині XX століття італійським педагогом Марією Монтессорі. Методика Монтессорі заснована на індивідуальному підході педагога до кожної дитини: він постійно сам вибирає дидактичний матеріал і тривалість занять, розвиваючись у власному ритмі і напрямку.

Відомі випускники школи з системою Монтессорі :

Жаклін Кеннеді Онассіс – одна з Перших Леді США;

Габріель Гарсіа Маркес – письменник-прозаїк, володар Нобелівської премії в літературі;

Принц Вілліам і принц Гаррі – англійська королівська сім’я;

Джиммі Вейлз – засновник Вікіпедії;

Ларрі Пейдж і Сергій Брін – засновники Google.com.

Так як метод навчання на офіційному рівні на даний час не був визнаний, фінансувати навчальний заклад для щоденних потреб мали батьки та спосори з різних куточків світу.

Здивував такий факт, що батьки учнів не мали встановленої фіксованої оплати. Кожен платив стільки, скільки дозволяли його прибутки. Деякі допомагали підготовкою матеріалів додатково, деякі мали бути вчителями. Але всі брали участь в будівництві.

В інтерв’ю з директором школи було цікаво послухати про методику освіти школи Монтессорі на практиці. Проблеми важких книжок та обов’язкової форми є також у загальноосвітніх школах Франції. Як і в Україні класи також переповнені. Загальновідома освіта – це статистика з своїми обмеженнями та заборонами.

Директор школи (праворуч)

При будівництві школи Монтессорі в Авіньйоні використовували екологічно чисті матеріали. Наприклад, при утепленні стелі використовували спеціалні відходами з картону. Школа інсталювала котел на опалення, ставши незалежною від централізованих мереж.

Директор акцентувала увагу на тому, що держава не підтримує школи такого типу. Адже вони рахуються неефективними так як в класі навчаються лише до десяти дітей. Хоча з часом ситуація може змінитися. Форма одягу для дітей та вчителів – довільна. Вона не акцентує на багатстві чи бідності батьків. Всі діти – рівні.

За школою є своя міні-ферма, де учні мають змогу побачити курей, доглядають за ними. Стіни та підлога – не лаковані. Всі ходять босими або у тапочках.

Діти у школі мають змогу спостерігати за світом, в якому вони живуть. Їх не заставляють сидіти постійно за тією ж партою, їм не ставлять оцінок. Адже погані оцінки сприяють появі невпевненості у дітей. При чому в одному класі можуть навчатися діти різних вікових груп.

Здивувала дошка з величезною кількістю бусинок. Директор пояснила це дуже просто – діти повинні наживо бачити що 1+1=2, а не завчати це. Дитина повинна розуміти, що будь-яка дія впливає на навколишній світ. Наприклад, потрібно вчасно годувати та доглядати за рибками чи хомячком. Діти вчаться доглядати та любити тварин безпосередньо у класі.

Директор розказала, що кожного року учні такої школи ходять на різні підприємства чи установи та спостерігають за роботою працівників, задають питання. Ходили до пожежників, в міську раду, в поліцію… І всіх дивувало одне питання учнів – чи ви любите свою роботу? Вік учнів – 7-10 років. Так як більшість працівників працювали тому що мусіли, вони немали що відповісти учням. Мельньких учнів вчать, що свою працю чи заняття потрібно любити. До речі, багато великих корпорацій також починають звертати на це увагу (наприклад, Google – погугліть про офіси компанії). Якщо ти хочеш іти на роботу, ти працюєш ефективніше, ти щасливий як людина.

В школі двері та вікна максимально відкриті, відведені місця для відпочинку дітей в кожному класі. Хоча для мене склалося враження що весь клас – це відпочивальна зона!

Все відкрито та доступно.

Багато ще можна написати про методику навчання в школах Монтессорі, але на практиці все виглядало так – батьки та діти чекали на відкриття школи з нетерпінням. Учні буквально вбігали у двері. І кожен з учнів там зміг знайти свій куточок.

Директор зазначила, що нас змалку навчають, що помилка означає покарання (погану оцінку), відхід від традицій чи творчість в баченні – постійні наклепи збоку. Насправді світ міняють саме ті люди, які думають нестандартно, які не бояться помилятися. Якщо тебе завчили, що помилка – це поразка, ти не хочеш іти далі. А коли дитину з 5-6 років навчають помилятися, творчо підходити до вирішення тої чи іншої задачі – в дорослому житті вона буде робити щось нове чи творити. Як приклад – відомі випускники школи.

Розмова з директором тривала недовго, адже попереду – вирішення звичайних адміністративних проблем.

Не все так ідеально у них. Але приємно було познайомитися з людьми, які хочуть міняти систему.

Система навчання в Україні заставляє учня і студента «проходити» один і той ж матеріал по декілька раз. А враховуючи те, що бухгалтеру політологія, вища математика та фізика, історія України та зарубіжна література аж ніяк не потрібна, то за що ми платимо? Вищі навчальні заклади що тільки не придумують щоб збільшити термін навчання. В державних установах вимагають вищу освіту на рядові посади, як наслідок – така ж ситуація і на недержавних підприємствах та у бізнесменів. Для чого бухгалтеру чи програмісту повна вища освіта?

Ми сьогодні зрозуміли, що Україну потрібно оновити. Освіта – це основа майбутньої держави. То чи не краще інвестувати в індивідуальний підхід до навчання та розвивати майбутні особистості? Невже нам краще бути рабами?

Гавришко Андрій, для uagolos.com

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

seventeen − 11 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh