Сержант Держприкордонслужби Владислав Боровик на псевдо «Боря» двічі пішов на війну, воював на Куп’янському та Покровському напрямках, пережив масовані авіаудари та підрив на міні, але не відмовився від мрії створити власний спортивний автомобіль.
У 2017 році на Чернігівщині Владислав займався картингом. Після завершення перегонів він уже думав не про результати, а про розробку власного двигуна для майбутнього боліда. Попри відсутність інженерного досвіду та спеціальної освіти, хлопець чітко уявляв, що саме хоче зробити. Водночас він давно планував піти на фронт, але не проходив за віком.
Коли вік дозволив, Боровик підписав контракт зі 105-м загоном Держприкордонслужби, де раніше проходив строкову службу, адже прагнув залишатися серед «своїх». Після року служби його відправили в район АТО. У 2019 році в Мар’їнці, перебуваючи за кермом військового автомобіля, він знову замислився про повернення до автоспорту та власного двигуна. За словами «Борі», на той час війна затихла, і він звернувся до командира з проханням про дострокове розірвання контракту, на що отримав згоду.
У 2024 році на Чернігівщині Владислав уже зібрав у гаражі двигун власної розробки і мав чітке бачення автомобіля, який планував навколо нього побудувати. Він називає цей мотор своїм продовженням і порівнює з дитиною, над якою працював у весь вільний час. Однак, за його словами, рік був дуже важким для українського війська, тому він знову відклав проєкт і повернувся на фронт.
«Боря» знову підписав контракт із рідним 105-м загоном і майже рік воював на Куп’янському напрямку як водій-стажер на РСЗВ «РАК». Він зазначає, що служба здавалася не надто складною, оскільки часто діяв «на підхваті».
У 2025 році в районі Покровська «Боря» разом із побратимами тримав оборону на відбитій у ворога позиції. Українські прикордонники розмістилися в бліндажі на шість накатів, який, за словами Владислава, здавався майже непробивним. Російські війська, які раніше самі будували цю позицію, добре знали її укріплення, тому активно застосовували по ній авіабомби масою 250 кг.
За словами Боровика, протягом тижня по їхньому бліндажу щодня скидали по дев’ять таких бомб. Він зазначає, що укриття було настільки міцним, що лише пряме влучання могло його знищити. Зрештою противник змінив тактику і почав намагатися повернути позиції малими штурмовими групами. «Боря» разом із побратимом «Рижком» кілька разів відбивали ці штурми та вступали в контактні бої.
Одного разу, за словами Владислава, вони вийшли по воду у сутінках. Після виходу з бліндажа неподалік прилетів ворожий дрон, тож військові залягли. Боровик почув роботу чужої радіостанції, обережно просунувся вперед і побачив перед собою російських військових у пончо. Він сховався за пень, прицілився і почав вести вогонь одиночними пострілами, поранив одного з них, а другий, який кинувся на допомогу, також був уражений.
Згодом уночі Владислава попросили супроводити бійця на сусідню позицію. Той заблукав, пройшов точку зустрічі й самостійно вийшов на потрібне спостережне посту. Повертаючись до бліндажа, «Боря» підірвався на міні. Він розповідає, що побачив, як йому наче «лазером відрізало» частину ноги. Владислав наклав турнікет, відчув, що втрачає свідомість, і почав стріляти вгору, щоб не знепритомніти. На постріли прибіг командир сусіднього спостережного поста з позивним «Білий», надав йому кваліфіковану допомогу, викликав евакуаційний НРК і врятував життя.
У 2026 році Владислав проходить відновлення у відомчому санаторії Держприкордонслужби. Він пересувається на електричному візку, але, попри тяжку травму, зберігає оптимізм. «Боря» планує здійснити подорож Європою, а після цього повернутися до свого проєкту та побудувати автомобіль мрії, у що він щиро вірить.
Джерело: Facebook
