Авторські статті

Серце Європи нині б’ється у Києві

Майже три тижні у вирі політичних подій у Києві, де твориться новітня історія України,  разом з самбірчанами перебуває заступник міського голови Юрій Леськів. Він був безпосереднім учасником недільного віча – Маршу мільйонів. Щойно повернувшись з Києва, пан Юрій дав ще «тепле» інтерв’ю і сьогодні ввечері знову збирається до столиці. 

– Що спонукало Вас залишити всі справи і бути у Києві?
– Знаєте, після побиття у столиці мирних людей влада досягла точки неповернення. Український народ дуже терплячий. Обурювалися, але не вдалися до рішучих кроків, коли ув’язнили Юлію Тимошенко.

 

Не піднялися всією країною, коли здали харківські угоди чи проголосували закон «Про засади державної мовної політики». А тепер – непідписання угоди про Асоціацію з ЄС. Попри всю терплячість наш люд має добру пам’ять. Тому оте все накипіле на душі, соціальні негаразди, які відчуває кожен простий українець, вивело мільйони на майдани по всій країні. Звісно, владна верхівка не очікувала такого всенародного гніву після того, як президент повернувся спиною до Європи, а знову наблизився до Росії…
Я ж негайно оформив відпустку – і до столиці на барикади. Бо, як сказав відомий дипломат, екс-прем’єр-міністр Поль-щі та екс-президент Європарламенту Єжи Бузек: «Серце Європи нині б’ється у Києві».

– Ви мали можливість бачити, як протягом двох тижнів на Майдані Незалежності студенти відстоювали свій європейський вибір. Це було до звірячого нападу «беркутівців», коли пролилася невинна кров. Який Майдан після 30 листопада?..
– Приємно було перебувати поруч з молодими людьми, які завзято відстоювали свою європейську позицію. Перше, про що згадував, – це студентську революцію на граніті 1990 року. Мало хто вірив, що нинішня юнь здатна на такі глибоко патріотичні кроки, а взагалі-то очолити процес. Але саме молоді люди, як і понад 20 років тому, очолили процес змін в країні. І перший удар прийняли саме вони.
Був шокований звісткою про побиття наших дітей. Адже на початку революції на граніті навіть ще тоді радянський ОМОН не дозволив собі підняти кийки і застосувати силу проти студентства. А те, що вчинили у ніч на 30 листопада, – це відвертий бандитизм людей у формі.
Отож Україна повстала, і Майдан після суботнього побиття абсолютно змінив своє обличчя. Перші ознаки – барикади у центрі столиці, пересічні громадяни, а також журналісти – у шоломах (у військових, будівельних, велосипедних та ін.). Влада «докерувалася» не лише до економічної прірви в країні, глибокої недовіри світової спільноти, а й до того, що прості люди бояться правоохоронців, які утримуються за їхні ж кошти.

– Вже традиційно без самбірчан не обходиться жодна революція. Як є цього разу?
– Проймає почуття гордості за наших земляків. У першу чергу, за тих національно свідомих чоловіків і жінок із Самбора і району, які цього тижня полишили все і попрямували до столиці захищати демократію, свободу, свою людську гідність. Від минулої неділі міськрайонний координаційний штаб скеровував до столиці по одному автобусу щодня. А в п’ятницю ввечері – два. Люди надзвичайно самоорганізовані і свідомі. Детально можу говорити про дві групи, які супроводжував. Скажімо, 43 особи, які виїхали у четвер ввечері, були задіяні у нічній та денній охороні Майдану, групах самооборони, пікетуваннях, а жінки – в якості волонтерів на кухні та у медичному забезпеченні. Зголосилася поїхати до Києва славетна поетеса з Дублян, номінантка на Шевченківську премію Любов Проць. І вірю, що після цієї поїздки пані Люба, мабуть, напише не одну поезію. З гордістю відзначу, що чи не дві третини депутатського корпусу міста побували на Майдані у Києві. Разом з самбірчанами відстоює європейські цінності міський голова Тарас Копиляк.

– Мали, очевидно, і обов’язки на Майдані?
– Особливою честю для мене було охороняти в ніч на минулу суботу територію штабу Майдану плече до плеча з директором Народного дому Ярославом Мацичком, працівником відділу культури Маркіяном Серединським, лікарем-рентгенологом ЦРЛ Ярославом Масяком, а також працівником міської ради Павлом Андрущенком і депутатом міської ради Тарасом Зембіцьким. До речі, саме Тарас Осипович від самого початку організував усіх самбірчан у групу, яка й досі активно задіяна в охороні Майдану як вдень, так і вночі. А Павло Андрущенко активно допомагав йому в якості заступника.
Одну з груп зі Самбора, яка була дуже активною минулими вихідними, очолив директор СКП «Об’єднане» Андрій Сліпецький, іншу – Павло Андрущенко.
Не стали осторонь і юні творчо обдаровані студенти Самбора. У недільному концерті перед тисячами українців на Майдані виступила наша талановита співачка, студентка училища культури Люба Павлішак.
З’явилися на народній ялинці Києва і на мості перед барикадами, що на шляху до урядового кварталу, банери з гербом міста та написом «Самбір», які безкоштовно виготовила поліграфічна фірма «Ідеал».

– Як на Майдані Ви відзначили професійне свято – День місцевого «самоврятування»?
– Либонь, це буде найпам’ятніше професійне свято. Адже Майдан – це і є народовладдя. Більше того, – це явище, притаманне лише українцям, яке відтепер ідентифікує нас у світі.
Виявили свою громадянську позицію і міські голови та представники самоврядних громад Львівщини. Коли запросили на сцену, серед нас була лише одна жінка – міський голова Рави Руської Ірина Верещук. Вона й промовляла від всього нашого товариства, висловила всі болі, випробування, з яким стикається у щоденній роботі місцеве самоврядування, яке животіє і направду стало місцевим «самоврятуванням». Серед міст, які прозвучали у цей момент, був і Самбір як подяка кожному нашому земляку і землячці, які стояли, стоять сьогодні і стоятимуть на Майдані до перемоги!

– Які особисто для Вас пам’ятні відчуття після тижнів, проведених у Києві?
– Емоцій і вражень дуже багато. Однак не забути недільного походу під стіни Верховної Ради. Попереду кілька десятків тисяч мирної колони, з метою її охорони, йшли загони самооборони. Не обійшлося без самбірчан. Цього разу вони були у сьомій сотні. Коли рухаєшся попереду колони мирних протестувальників і невідомо, що очікує, коли зупиняєшся перед загонами у шоломах, зі щитами та кийками, за якими повно «тітушок», – по-особливому відчуваєш плече друга. А поруч були самбірчани…

– Як у заступника з гуманітарних питань, хочу поцікавитись, якою є громадянська позиція «голосистих» співаків – золотих, срібних… Зокрема, Олександра Пономарьова, у виконанні якого звично на всіх державних, національних подіях звучить Державний гімн України, та інших?
– На жаль, цього співака та деяких інших «зірок» – “народних та заслужених” – на Майдані не зустрів. Але бачив і чув Руслану, яка вночі щогодини виконує на Майдані разом з громадою Державний гімн, всіляко підтримує. Повірте, відчуття від цього неповторні. Саме в такі моменти відчуваєш справжній український дух, присутній на Майдані.
Кожному українцеві вартує схилити голову перед тими співаками, які створили і виконали гімн Майдану «Свій за свого, брат за брата…», перед тими, хто виступає у ці дні та піснею зігріває людей. Це гурти – «Соколи», «Ватра», «Тартак», «ТНМК», «Друга ріка», співаки – Тарас Курчик, Тарас Петриненко і Тетяна Горобець, Марія Бурмака та багато інших. Вони – з народом у такий відповідальний момент нашого державотворення і не бояться втратити корпоративів, платних концертів.

– Звісно, на Майдані спілкувалися з українцями сходу чи півдня. Які у них настрої?
– Дещо дивує реакція тієї порівняно невеликої групи, що стоїть в Маріїнському парку на так званому «Батя-майдані». З відкритими ротами вони сприймають провокаційні виступи зі сцени. Наприклад, один народний депутат заявив, що західняки збираються на майдані зустрічати Різдво. Тому їдуть тепер у столицю поїздами, а в автобусах людей нема, бо ними везуть сало, ковбасу і дрова. Що тут додати?!
Люди зі сходу і півдня, яких зустрів на Майдані Незалежності, повірте, вже нічим не відрізняються від тих, хто живе на захід від Збруча. Той самий патріотичний дух, бажання жити у державі з розвинутим громадянським суспільством; у країні, в якій панують справедливість, безпека та можливість розвитку. Як не дивно, чинна влада своїми діями вплинула на те, що ми стаємо монолітною патріотичною нацією – нацією свідомих українців.

Оксана СТОРОЖ, “Новини Самбора”.

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України