Кожного разу, коли святкую День народження, і починаю новий рік життя, боюся не встигнути. Не встигнути і не зуміти стати кращою, зробити щось потрібне, важливе, значне…
Сьогодні, 8 лютого, в Олі День народження. Дівчина буває різною, щасливою і розгубленою, втомленою і сильною. З пристрастю розповідає про свій ПКМ і про крайню книжку, яку прочитала, замріяно – про майбутню подорож, з ніжністю – про дорогих серцю людей, які служать і воюють поруч, і з болем – про тих, кого втратила…
Оля різна. Як і кожен із нас. Та без сумніву, вона – боєць. Має ту силу, що надихає рухатися, досягати, простояти всім фронтовим і життєвим викликам, які посилають війна і життя. Сьогодні, у День народження дівчини, ми бажаємо їй не змінюватися, і мрії здійсняться!
-Мені 26! – гордо і усміхаюсь каже Ольга, навіть не думаючи приховувати вік, – це не про Олю. – Кожного разу, коли святкую День народження, і починаю новий рік життя, боюся не встигнути. Не встигнути і не зуміти стати кращою, зробити щось потрібне, важливе, значне… Та це, напевно, в усіх так.
Втім, не всі зможуть те, що може Оля. Вона – навідник кулемета ПКМ одного з механізованих підрозділів нашої 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, і впродовж 3 років разом із побратимами захищає Україну на фронтових рубежах.
-Бути військовослужбовцем хотіла ще задовго до війни. Та якось не складалося. Переломним став момент, коли в 2017 поблизу Станиці Луганської загинув мій друг Богдан Корнелюк… За кілька днів після його загибелі я вже була в військкоматі. При цьому, йдучи служити, не бачила себе ні діловодом, ні кухарем, хотіла на бойову посаду. Так і сталося, про що жодного разу не пошкодувала. Мій ПКМ… Ми якось одразу зріднилася, не знаю, як по-іншому це назвати. Навіть, якщо буває фізично нелегко, завжди відчуваю, що я на своєму місці, роблю те, що повинна. І відчуття того, що ти жінка, дівчина, від того, що щоденно працюєш зі зброєю, повірте, не втрачається. Це я кажу для всіх панянок, які, можливо, розмірковують над тим, аби йти служити.
Разом із Ольгою в інших підрозділах служать її батько Юрій і коханий Павло. Втім, першим військовослужбовцем у цій патріотичній на ділі, а не на словах, родині, була Оля.
-Тато прийшов служити за рік після мене, і перший час я навіть давала йому певні поради, – усміхається дівчина. – Майже одночасно з батьком, навесні 2018, у бригаді, а згодом і в моєму житті з’явився Паша… І зараз ми щасливі. Будуємо нашу сім’ю і плани на майбутнє.
Говорячи мимохідь (Оля не з тих жінок, які кохаються у бантах і рожевому) про суто жіночі мрії і плани, дівчина більше розповідає про фронт, про побратимів, про те, як важко у мить, коли на сусідніх позиціях йде не бій…
13 лютого Ольга, яка наразі здобуває цивільну вищу освіту, відзначатиме 3-тю річницю служби у нашій 14 окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, в якій, зізнається, мріяла служити, з моменту її створення на героїчного становлення.
-Я народилася і живу у Нововолинську, і 14 бригада завжди була нашою, моєю, навіть тоді, коли в ній ще не служила. Починаючи з 2014 з завмиранням серця слідкувала за кожною звісткою з фронту, яка стосувалася бригади… І зараз надзвичайно пишаюся тим, що є її частиною, що в її складі разом із побратимами борюся за свою землю, виборюю наше майбутнє, творю історію самої військової частини і нашої держави! 14 омбр – найкраща! – впевнено і гордо каже у свій 26-ий день народження дівчина, яка чітко знає, чого хоче в житті, і вміє цінувати найважливіше.
Нині Оля у відпустці. Вона з коханим багато подорожує, багато читає і багато мріє. Про своє, особисте, і про наше, спільне, найголовніше, – про Перемогу, яку неодмінно здобудемо!
Вітаємо Ольгу з Днем народження! Нехай мрії збуваються! Слава Україні!
14 окрема механізована бригада імені князя Романа Великого
