Новини

Російський колабораціонізм – частина друга

Російський корпус (рос. Ру?сский ко?рпус, Ру?сский охра?нный ко?рпус, Ру?сский ко?рпус в Се?рбии, нім. Russisches Schutzkorps Serbien) — корпус, сформований з російських білоемігрантів, що воювали проти югославських партизанів і Червоної Армії на боці Третього Рейху.

Російський корпус (Російська охоронний корпус, Російський корпус у Сербії (нім. Russisches Schutzkorps Serbien) – організований в 1941 у після окупації нацистами Югославії. У тодішній Югославії жило багато білих офіцерів. Влітку 1941 року по Югославії прокотилася http://ricolor.org/history/as/8/ хвиля вбивств] сербськими комуністичними партизанами російських емігрантів та їхніх сімей. Генерал-майор М.Ф. Скородумов виступив з ініціативою організації російської частини для захисту емігрантського населення. 12 вересня 1941 він віддав наказ про формування Окремого Російського Корпуса, отримавши згоду німецького полковника Кевіша. Скородумов намагався домогтися максимальної автономності корпусу від німецького командування, що викликало конфлікт і незабаром Скородумов був заарештований німцями. Формування корпусу проте продовжилося під командуванням іншого російського емігранта – Бориса Штейфона.

Корпус в основному використовувався для охорони югославської території від комуністичних партизан Тіто. З четниками Драголюба Михайловича корпус в основному підтримував нейтральні відносини. У 1944 році німці наказали корпусу прикривати їхній відхід з Греції.

В цей час корпус брав участь в боях не тільки з тітовськими партизанами, але і з регулярними частинами Червоної армії і її новими румунськими і болгарськими союзниками. Взимку 1944-1945 після створення Російської визвольної армії Б. Штейфон зустрівся з Власовим і вони домовилися про включення корпусу до складу РОА. В цей час корпус відступав до Словенії.

Батальйон Муравйова – з лютого 1942 – 101-й шуцманшафт батальйон, (101-й батальйон допоміжної поліції ньому. 101 Batalion Schutzmannschaft / SchutzmannschaftsBtl. 101), з червня-липня 1944 року перетворений в 23-й російсько-український батальйон СД ( ньому . 23 Schutzmannschafts-Bataillon der SD), з 12 вересня 1944 року – добровольчий батальйон Муравйова ( ньому. Freiwillige-Einsatz-Bataillon «Murawjew») – добровольчі з’єднання у складі військ СС, що складається, в переважній більшості, з колишніх солдатів і молодшого командного складу РСЧА російської і білоруської національності, і брала участь у бойових діях на боці гітлерівської Німеччини в період Великої Вітчизняної війни

У складі угруповання СС «S?dwest» батальйон діяв в масиві Веркор . У листопаді батальйон був відкликаний до рейх, і в січні 1945 року включений до складу 77 гренадерського полку СС новоствореної 30-ї гренадерської дивізії СС 2-го формування .

Значний відсоток особового складу представляли вихідці з Білорусії. Незважаючи на це, офіційною мовою для документації був обраний російська. Моральний дух підрозділу був невисоким. Пияцтво і бешкети довелося забороняти окремим наказом.

Пізніше всіх білорусів, службовців у цьому з’єднанні, відправили на формування 1-й дивізії Російської визвольної армії .

1-ша російська національна бригада СС «Дружина» (відома також як 1-й Російський національний загін СС) — російське національне військове формування у складі Ваффен-СС.

Навесні 1942 р., паралельно з формуванням РОНА, за сприянням СД (служба безпеки Рейху) виникла організація під кодовою назвою «Цепелін», яка займалася добором російських добровольців у таборах військовополонених для агентурної роботи в радянському тилу. «Цепелін» займалася збором інформації та політичною агітацією радянського населення. Добровольці повинні були діяти від імені спеціально створеної політичної організації — Бойового Союзу Російських Націоналістів (БСРН), який був створений у квітні 1942 р. у таборі військовополонених в місті Сувалки. Очолив БСРН та створений загін колишній начальник штабу 229-ї стрілецької дивізії Червоної Армії підполковник Володимир Володимирович Гіль, який взяв собі псевдонім «Родіонов».

Щоб якось використати добровольців до відправки за лінію фронту й перевірити їх надійність, із членів БСРН був сформований 1-й Російський національний загін СС або «Дружина». Завданням загону була охоронна служба на окупованій німцями території та боротьба з партизанами. Готувався загін і на випадок бойових дій на фронті. Загін складався з трьох рот, всього близько 5000 чоловік. До складу 1-ї роти входили виключно колишні командири РККА, вона була резервною й готувала кадри для нових загонів. Всьому особовому складу було видане нове чеське обмундирування та озброєння. Після доказу надійності «Дружини» в боях проти польських партизанів у районі Любліна, вона була відправлена на окуповану німцями територію.

У грудні 1942 р. у районі Любліна було сформовано 2-й Російський національний загін СС кількістю 300 чоловік під командуванням колишнього майора НКВС Блажевича.

У березні 1943 р. обидва загони були об’єднані під керівництвом Гіль-Родіонова в 1-й Російський національний полк СС. [1] Поповнений за рахунок військовополонених росіян, полк нараховував 1500 чоловік і складався з трьох стрілецьких та одного навчального батальйону, артилерійського дивізіону, транспортної роти й авіазагону.

Припускалося, що першою частиною РОА, безпосередньо підпорядкованої генералові Власову, стане 1-й Російський національний полк СС, про що була домовленість із керівництвом СД. Але переговори з Гіль-Родіоновим зайшли в глухий кут. Тож вирішили: полк залишити в спокої, виділити з його складу навчальний батальйон та пропагандистську команду, щоб на їх основі сформувати Гвардійську бригаду РОА. За рахунок поповнень було сформовано стрілецький батальйон, господарчу роту, запасну офіцерську роту та команду пропагандистів — всього 650 чоловік. За літній сезон 1943 р. стрілецький батальйон Гвардійської бригади РОА тричі брав участь в антипартизанських операціях.

22 липня 1943 р. на військовому параді в Пскові під біло-синьо-червоним прапором маршувала зведена рота Гвардійської бригади РОА в ознаменування другої річниці початку визволення Росії від більшовиків.

Після переходу 150 чоловік до партизанів бригада була розформована, а її залишки влилися в ряди Військово-повітряних Сил РОА. За 1-м Російським національним полком СС на території Білорусії була закріплена особлива зона з центром у містечку Лужки для самостійних дій проти партизанів. В околицях містечка було набране поповнення, яке дало змогу полку розгорнутися в 1-шу російську національну бригаду СС «Дружина» чисельністю 3000 чоловік. Бригада брала участь у низці великих антипартизанських операцій у районі Бегомль-Лепель.

Російська національна народна армія (РННА) або «Російський батальйон спеціального призначення» – сформований в період з березня (150 осіб) до серпня (1500 осіб) 1942 , діяв на території Білорусії . К началу декабря в РННА входило 5 батальонов — по образцу вермахта, общая численность достигала 4000 человек. До початку грудня в РННА входило 5 батальйонів – за зразком вермахту, загальна чисельність сягала 4000 чоловік.

Метою армії декларувалася «боротьба проти більшовизму і єврейства за створення” нової російської держави “і відновлення дореволюційного ладу».

Взимку 1941-1942 рр. представники білої еміграції інженер С. Н. Іванов, полковник К. Г. Кромиади и И. Г. Кроміаді і І. К. Сахаров  виступили з ініціативою формування російських національних частин. Місцем формування був визначений селище Осінторф поблизу Орші , де розташувався штаб майбутньої армії.Відповідальним за проведення акції і «особливим керівником» РННА був призначений Іванов (псевдонім «Граукопф»), його помічником – І. К. Сахаров («Левин»), а комендантом центрального штабу, завідувачем кадрами, стройової і господарської частиною – К. Г. Кромиади («Санин»). Г. Кроміаді («Санін»).  Всю роботу з формування курирував через німецький штаб зв’язку підполковник абверу фон Геттінген Зеебург.

Навчання особового складу велося відповідно до статутів РСЧА. Проте організатори формування вважали, що крім бойової підготовки необхідно долучати колишніх червоноармійців до нової для них ідеї «визвольної боротьби». Керівники РННА говорили своїм підлеглим, що завданням «армії» є боротьба з більшовизмом і єврейством за створення «нової російської держави». За даними радянських партизанів, до 40 відсотків особового складу з’єднання щиро поділяли ці ідеї.

Своє бойове хрещення РННА отримала в травні 1942 р. в операції проти діяв у німецькому тилу в районі Вязьми і Дорогобужа 1 го гвардійського кавалерійського корпусу генерал лейтенанта П. А. Бєлова.  Перевдягнені в радянську форму групи РННА намагалися проникнути в розташування корпусу і захопити в полон його штаб. У результаті з 300 бійців близько 100 перейшли на радянську сторону, до 70 було знищено і лише 120 повернулися назад разом з незначною кількістю приєдналися до них червоноармійців.  Бійці і командири РННА не бачачи ніяких перспектив у своїй подальшій долі, не кажучи вже про боротьбу за «нову Росію», багато групами і поодинці йшли до партизанів.  Німці розформували російська штаб з’єднання, а окремі батальйони розкидали по тиловим гарнізонах.  Таким чином, РННА як передбачувана основа майбутньої армії припинила своє існування.

29-а гренадерська дивізія СС «РОНА» (1-а російська) (нім. Waffen-Grenadier Division der SS (russische Nr. 1))  — колабораційне тактичне з’єднання Ваффен-СС укомплектоване вояками Російської Визвольної Народної Армії (РОНА) сформоване наприкінці Другої Світової війни

Восени 1941 року внаслідок швидкого просування німецький військ територіями СРСР, було окуповано Орловську та Брянську області. На окупованих теренах в районі 2-ї танкової армії Вермахту німцями було санкціоновано утворення Локотського району, невдовзі розширеного до округу. Ці територіальні формації відоміші в історії під назвою Локотська республіка. Збройні сили Локотської республіки отримали назву «Російська Визвольна Народна Армія» (РОНА). РОНА була укомплектована етнічними росіянами, що мали антирадянські погляди та солдатами-червоноармійцями, котрі опинились в оточенні німецьких військ. З 1942 року РОНА почала проводити мобілізацію до своїх лав не на добровільних, а на примусових засадах. На початок 1943 РОНА нараховувала у своєму складі 5 стрілецьких полків і ряд окремих з’єднань, поміж яких і бронідевізіон. Загальна чисельність РОНА на той час сягала 12 000 воїнів. Хоча головним завданням РОНА була боротьба з партизанами, окремі її частини брали участь у боях із Червоною армією.

В серпні 1943 року після початку відступу німецьких військ РОНА було перекинуто до Вітебської області Білорусі, де вона отримала поповнення білоруськими поліцейськими та взяла участь в ряді антирадянських операцій. Незабаром РОНА була включена до складу Ваффен-СС як штурмова бриагада, з подальшим розгортанням у гренадерську дивізію СС.

1 серпня 1944 року у Варшаві піднімається антинацистське повстання, за збігом обставин того ж дня очільник РОНА Броніслав Камінський отримує підвищення до генерал-майора Ваффен-СС. Німецьке командування відправляє дивізію СС «РОНА» на придушення повстання. Дивізія брала участь у придушенні повстання в районі Охота і проявила надзвичайну жорстокість. Саме РОНА Камінського, разом із добірними частинами СС, по звірячому придушили повстання і знищили Варшаву у серпні 1944 р. Довгі роки радянська і польська комуністична пропаганда, а нині польська екстремістсько-шовіністична преса, свідомо перекручують факти і приписують ці злочини Дивізії «Галичина». За вказівкою командувача каральних сил генерала СС Е. фон дем Бах Залєвського, Камінського було розстріляно через непослух і звірства вояків РОНА.

30-а гренадерська дивізія СС (2-а російська/1-а білоруська) (нім. 30.Waffen-Grenadier-Division der SS (russische Nr. 2)) — німецька гренадерська дивізія Ваффен-СС, сформована на базі бригади допоміжної поліції порядку «Зіглінг». Особовий склад дивізії: білоруси, росіяни, німці та українці.[1]

Витоки створення дивізії потрібно шукати в період німецької окупації Білорусі, коли німці на зайнятих теренах почали формувати допоміжну поліцію, котра складалась з місцевих мешканців. Завдання створення допоміжної поліції було покладено на СС та поліцію на окупованих територіях. Місцева поліція в залежності від покладених на неї завдань поділялась:

1) основний елемент поліційних сил (Schutzmannschaften-Einzeldienst), який виконував функції жандармерії у містах та селах;

2) розташовані у казармах формування (батальйони), які творились з метою боротьби з партизанами;

3) допоміжна поліція (Hilfsschutzmannschaften), яка підпорядковувалась жандармерії та несла варту у таборах військовополонених;

4) волонтерська та професійна пожежна варта (Feuerschutzmannschaften)[2]
Окремо варто зупинитись на так званих шума-батальйонах. Виділялися три типи:

1) польові батальйони (FeldbataiUone), які в назвах відзначалися буквою «F»

2) варти (Wachbataillone) — «W»

3) запасні (Ersatzbataillone) — «Е»

Шума-батальйони складалися з трьох або чотирьох рот, кожна з яких мала налічувати від 124 (у перший період існування) до 150 чол.

Зазвичай місцевими солдатами командували німецькі командири. До кожного батальйону була прикріплена певна кількість німців: по одному командиру, ад’ютанту і 10 інших службовців у штабі, а також по два офіцери і 58 представників молодшого офіцерського складу в кожній роті, по 2 перекладачі й одному водію. Часто цих вимог не дотримувались.
Дослідники не мають спільної думки щодо числа шума-батальйонів. Ю. Туронко підрахував, що в лютому 1944 р. їх було сім (48-й, 49-й, 60-й, 64-й, 65-й, 66-й, 67-й), і всього в їх складі перебувало 2167 осіб.[6] Інші історики падають цифру 13, 11 або 12 (45-й — 49-й, 60-й, 64-й — 67-й, 69-й).[7]

Від початку формування дивізії російський національний елемент у ній був досить значним. Ще на початку формування бригади до її складу було включено чимало росіян зі Смоленська. Крім того в дивізію входив російський 654-й східний батальйон (Ost Bataillon 654). У кожному батальйоні були перекладачі, що володіли російською мовою. Майор В’ячеслав Муравйов зробив російську мову мовою внутрішньої документації дивізії.[16] Старший та молодшийй офіцерський склад дивізії складали майже виключно росіяни та німці. Багато офіцерів дивізії відкрито виступало за її зближення із власівцями.

Від витоків дивізії й до її остаточного розформування в її рядах служили поляки. Оскільки бригада, що згодом була реформована у 2-у російську дивізію, формувалась із поліцейських частин, в її складі були присутні поляки-поліцаї. Так лише у Барановичах поляки серед поліцаїв становили 20%.Особливо багато поліцаїв-поляків було у Лідській окрузі. Навіть на квітень 1944 р. у Лідській окрузі з 25 комендантів поліції 21 був поляком, a 2/3 особового складу поліцейських також складали поляки. Хоча поляки з числа поліцаїв часто робили спроби перейти зі зброєю у руках на бік АК, це зовсім не значить, що наприкінці війни серед вояків 2-ї російської дивізії не було жодного поляка. Про наявність поляків у дивізії чітко свідчить наказ Зійлінга від 17 листопада 1944 р., згідно з яким потрібно було скласти іменний список офіцерів і солдатів польської національності.

Продовження буде.

МАТЕРІАЛИ: ВІКІПЕДІЯ.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh