Росія нагадує курку з відрізаною головою, яка за інерцією шукає зерно

Сьогодні помітив у стрічці таку інформаційну тенденцію: під кордонами України зібрано велику російську воєнну міць.

Одне слово, всі найкращі сини Росії зійшлись у єдиному пориві задушити молоду українську революцію. Бракувало хіба що лише інформації про “Семёновский и Преображенский потешные полки и ботик Петра Первого”.

Вони готові до війни – роками готувались, як з’ясувалось, і саме з нас починають своє звитяжне захоплення світу. Ми здаємося їм якоюсь надлегкою, майже ефірно-прозорою здобиччю – “пушкою духу”, як казали в моєму дитинстві про хирляків. Від різних прогнозів і передбачень різного рівня глибини і складності аж роїться. Не бракує також конспірологічних теорій, вже не кажучи про історичні аналогії.

Не те щоб я не вірив цим тривожним реляціям. Навпаки, я жива людина і так само податливий на такого плану речі, що на тлі емоційного виснаження Майданом і весняним авітамінозом проростають ще глибшою параноєю та ще гострішою істерією. Окупація і агресія ніколи не минали для людської та колективної душі без наслідків.

Ми, як могли, уникали насильства і протистояння на Майдані. Ми й нині відкладаємо зіткнення. Хто б там що не казав, я погоджуюся, що це правильно – нейтралізувати насильство й уникати прямої дії. Особливо там, де перевага ворога – явна. Думаю, наш секрет у тій же простій обставині, що й на Майдані – моральній перевазі. Ми знаємо, чому не стріляємо – у нас гірша зброя і менша армія. Ми знаємо, чому бережемо свої життя. Нам треба жити для України, а не вмирати від дурних куль. Певна річ, до моменту, коли не стріляти вже не можна.

А яка моральна сила в агресора?

Якщо відкинути геополітичні концепції Путіна-Дуґіна і брехні Кисєльова, що залишається всередині агресора?

Порожнеча, внутрішня Монголія і слабкість. Це накликання пасіонарності старого й немічного обдуреного народу – штучне й абсурдне. Насправді прокинувшись від імперського деліріуму, вони дуже здивуються: “Что мы, блядь, здесь забыли?”

Наша перевага в тому, що ми прокинулись, а вони – сплять. Що ми здобуваємо свободу і майбутнє, а вони – територію і минуле. Вони нагадують курку з відрізаною головою, яка за інерцією носиться по подвір’ю в пошуках зерна. Територія є, життя ще ніби жевріє, а майбутнього – нема.

Я не знаю, як буде далі. Чесно. Якщо на Майдані я міг сказати “Все залежить тільки від нас”, то тут уже від нас залежить не все. Це навіть трохи добре: тепер ми знаємо, що світ таки насправді стурбований і насправді боїться. Жарти скінчились. Ми вже не самотні. Все має бути добре. Таке враження, що ось-ось наші невидимі союзники відкриють другий фронт.  У мене є таке відчуття.

Andrij Bondar

Comments

0 comments

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

fifteen + five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh