Авторські статті

Росія нагадує курку з відрізаною головою, яка за інерцією шукає зерно

Сьогодні помітив у стрічці таку інформаційну тенденцію: під кордонами України зібрано велику російську воєнну міць.

Одне слово, всі найкращі сини Росії зійшлись у єдиному пориві задушити молоду українську революцію. Бракувало хіба що лише інформації про “Семёновский и Преображенский потешные полки и ботик Петра Первого”.

Вони готові до війни – роками готувались, як з’ясувалось, і саме з нас починають своє звитяжне захоплення світу. Ми здаємося їм якоюсь надлегкою, майже ефірно-прозорою здобиччю – “пушкою духу”, як казали в моєму дитинстві про хирляків. Від різних прогнозів і передбачень різного рівня глибини і складності аж роїться. Не бракує також конспірологічних теорій, вже не кажучи про історичні аналогії.

Не те щоб я не вірив цим тривожним реляціям. Навпаки, я жива людина і так само податливий на такого плану речі, що на тлі емоційного виснаження Майданом і весняним авітамінозом проростають ще глибшою параноєю та ще гострішою істерією. Окупація і агресія ніколи не минали для людської та колективної душі без наслідків.

Ми, як могли, уникали насильства і протистояння на Майдані. Ми й нині відкладаємо зіткнення. Хто б там що не казав, я погоджуюся, що це правильно – нейтралізувати насильство й уникати прямої дії. Особливо там, де перевага ворога – явна. Думаю, наш секрет у тій же простій обставині, що й на Майдані – моральній перевазі. Ми знаємо, чому не стріляємо – у нас гірша зброя і менша армія. Ми знаємо, чому бережемо свої життя. Нам треба жити для України, а не вмирати від дурних куль. Певна річ, до моменту, коли не стріляти вже не можна.

А яка моральна сила в агресора?

Якщо відкинути геополітичні концепції Путіна-Дуґіна і брехні Кисєльова, що залишається всередині агресора?

Порожнеча, внутрішня Монголія і слабкість. Це накликання пасіонарності старого й немічного обдуреного народу – штучне й абсурдне. Насправді прокинувшись від імперського деліріуму, вони дуже здивуються: “Что мы, блядь, здесь забыли?”

Наша перевага в тому, що ми прокинулись, а вони – сплять. Що ми здобуваємо свободу і майбутнє, а вони – територію і минуле. Вони нагадують курку з відрізаною головою, яка за інерцією носиться по подвір’ю в пошуках зерна. Територія є, життя ще ніби жевріє, а майбутнього – нема.

Я не знаю, як буде далі. Чесно. Якщо на Майдані я міг сказати “Все залежить тільки від нас”, то тут уже від нас залежить не все. Це навіть трохи добре: тепер ми знаємо, що світ таки насправді стурбований і насправді боїться. Жарти скінчились. Ми вже не самотні. Все має бути добре. Таке враження, що ось-ось наші невидимі союзники відкриють другий фронт.  У мене є таке відчуття.

Andrij Bondar

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.