Які технологічні обмеження завадили цьому проекту, і чи можуть вони проявлятись у рашистів зараз
Джерело: Defence Express
У відкритому доступі можемо знайти російські публікації про те, як в 1970-х роках радянський ВПК намагався створити високошвидкісну крилату ракету типу Х-45 із рядом специфічних характеристик. Самі рашисти про цю ракету пишуть, що вона могла цілком стати “першою гіперзвуковою”, оскільки мала розвивати швидкість польоту 5-7 Мах.
Також цікаво, що її розробку вело “ОКБ-155”, тепер більш відоме як МКБ “Радуга” в місті Дубна, основне підприємство російського ВПК, що зараз виготовляє крилаті ракети для ударів по Україні. Макет ракети Х-45 навіть можна було побачити в музейній експозиції МКБ “Радуга”, що може бути заодно свідченням, що цей радянський проект міг нести й певну тяглість для сучасних розробок по ракетній зброї РФ.
Росіяни в своїх джерелах стверджують, що в рамках проекту Х-45 було виготовлено кілька дослідних зразків цієї ракети для випробування, залежно від модифікації передбачалось використання двох різних варіантів комбінованої системи наведення. І можливо, саме ця обставина й пояснює, чому по деяким характеристикам Х-45 заявляється лише діапазон значень: наприклад, довжина корпусу – 9,9 – 10,8 метрів, стартова маса – 4,5 – 5 тонн, зокрема маса БЧ – 500 кг, швидкість польоту – 5000-7000 км/год, дальність пуску – 500-600 км (у протикорабельному варіанті) та 1000-1500 км (у варіанті для ударів по наземним цілям).
Цікаво, що для цієї ракети мав використовуватись рідинний реактивний двигун С5.57 на паливі ТГ-02 (позначалось також як “Топливо ГИПХ-02”, походить від німецького ракетного палива Tonka-250 часів Другої світової), з азотним окислювачем АК-27М. У протикорабельному варіанті передбачалось використання фугасно-кумулятивної БЧ, у варіанті для ударів по наземним цілям – ядерної “спецБЧ”.
Система наведення в Х-45 заслуговує на окрему увагу, бо можливо саме вона й “поховала” цей проект. За початковим проектом, радянські конструктори на цій ракеті збирались використовувати інерційну систему наведення з радіокомандною корекцією траекторії польоту. Це мало забезпечувати влучання по крупним наземним цілям або ж цілі розміром “ескадра кораблів”.
На наступних етапах розробки Х-45 конструктори “ОКБ-155” вирішили поставити на цю ракету комбіновану систему наведення, з поєднанням гіро-інерційної системи наведення та активної радіолокаційної ГСН, щоб дати можливість влучати по точковим цілям типу окремих кораблів чи мостів.
Схематичне зображення Х-45 з відкритих джерел
Але нюанс вийшов у тому, що радянський ВПК на існуючій тоді технологічній базі зміг виготовити лише такий радіопрозорий обтікач на носову частину ракети, що міг витримувати швидкість польоту лише до 3,2 Мах, що явно не стикувалось із передбаченою швидкістю польоту в 5-7 Мах.
Більш того – як заявляють самі росіяни, навіть з такою системою наведення коефіцієнт ймовірно відхилення від цілі був на рівні 5-6 км, що явно було надмірно навіть для радянських військових, і навіть за умови використання ядерної боєголовки. Очевидно, ці дві проблеми із системою наведення і “поховали” проект ракети Х-45, на який явно покладались великі надії. Цікаво, що цю ракету збирались ставити навіть на “самолет 70”, прототип Ту-160.
Можливо, все вищевикладене допоможе краще зрозуміти недоліки уже сучасної рашистської аеробалістичної ракети Х-47М2 “Кинжал”, про ще одну критичну ваду якої стало відомо завдяки звіту Повітряних Сил.
Під час удару 11 серпня 2023 року одна з цих ракет показала промах як мінімум на 1 км від цілі при пуску на дальність орієнтовно в 900 км. Можливо, в цьому є своя “технологічна” підстава, оскільки навряд чи російський ВПК зміг наростити виробництво ракет “Кинжал” в умовах санкцій без технологічної “просадки” якості виготовлення цих “изделий”.
Макет ракети Х-45 на виставковій експозиції рашистського МКБ “Дубна”, зображення з відкритих джерел
