Які концептуальні та інші моменти впливають на те, що рашисти досі працюють над цим вертольотом
Джерело: Defence Express
Профільні рашистські ресурси відрефлексували, що аж 40 років назад, 10 листопада 1982 року, відбувся перший політ ударного гелікоптера типу Ми-28. Тут ми можемо додати самостійно, що хоча вперше росіяни підняли Ми-28 в повітря ще 40 років назад, але доопрацьовують вони цю машину досі.
Наприклад, наприкінці жовтня 2023 року стало відомо, що РФ нарешті поставила далекобійні протитанкові ракети “Вихрь” на Ми-28НМ, але при цьому апаратура вертольотів видає дивні проблеми. І це уже не кажучи про спроби рашистів використовувати ці вертольоти як “мисливці за БПЛА”.
Тут логічно виникає питання, а чому ж в росіян так вийшло, що вони й за 40 років потому після першого польоту продовжують доводити Ми-28. Дати відповідь на це питання потрібно саме для того, щоб мати зважену характеристику можливостей нашого ворога. І тут можна побудувати наступне припущення.
Схоже, у випадку з проектом Ми-28 все пішло саме так, бо росіяни 1) не могли до кінця визначитись із остаточною концепцією використання на полі бою цієї машини, та 2) як мінімум з кінця 1980-х років позиціонують цей ударний вертоліт скоріше як “експортний” продукт.
Нюанси із концептуальною невизначеністю в творців Ми-28 почались ще на етапі проектування, яке стартувало аж 1968 році і як розвиток проекту Ми-24, у 1976 році концепція машини за новим запитом радянських військових була кардинально перероблена, і лише в 1982 році відбувся перший політ.
Але ж після цього був ще один етап доопрацювання проекту Ми-28, і аж в 1988 році стартували випробування модернізованої версії цієї машини під індексом Ми-28А.
Якщо спростити подальшу історію Ми-28, то 1990-ті та 2000-ні роки пішли по факту на кілька циклів випробувань цієї машини, перший контракт на поставку для армії РФ було підписано лише в 2005 році, постановка на озброєння указом президента РФ відбулась в 2008 році, постановка на озброєння указом Міноборони РФ – лише в 2013 році.
І якби ж то після цих всіх перипетій Ми-28 можна було би назвати вертольотом, що повністю задовольняє вимоги російських військових. Аж ніяк – в 2017 році у відкритому доступі циркулювали висловлювання екс-командувача “ВКС РФ” Віктора Бондарєва, що електроніка на Ми-28 “провальна”, і це показав зокрема досвід бойових дій у Сирії. Мовляв, вертолітники після бойового вильоту через електроніку “три дні ходили з червоними очима”.
Якщо уже продовжувати момент про концептуальну невизначеність рашистів із Ми-28, то варто звернути увагу на таке – чомусь росіяни пішли на інтеграцію своїх далекобійних ракет типів ЛМУР та “Вихрь” лише на машини модифікації Ми-28НМ, яких мають лише близько десятка, і не охоплюючи таким апгрейдом інші варіанти цих вертольотів.
Щодо “експортної” орієнтованості проекту Ми-28, то тут варто нагадати, що уже в 1990 році СРСР планував продати ліцензію на виробництво цих вертольотів Іраку, під назвою Ми-28Л, і це задовго до офіційної постановки на озброєння. Але це не відбулось через вторгнення Саддама Хусейна до Кувейту.
Також Defense Express в одній із своїх публікацій розповідав про те, як росіяни в 1995 році намагались продати Швеції Ми-28, і чому не вийшло. І також – що вже влітку 2022 року, навіть на тлі вже понесених втрат, рашисти пішли на продаж мінімум шести Ми-28Н для Уганди.
