Коли стався обстріл з градів житлового кварталу “Восточний” в Маріуполі, я наївно був впевнений, що вся країна нарешті переконається в реальності нападу РФ.
Навіть кому повилазило побачити що коїлося з літа 2014 вздовж кордону по лінії Савур Могила-Широкине – і ті б мали усвідомити, що російська важка зброя вже в них вдома, і довбає всіх підряд, а не “коратєлєй”.
Про це пише Валерій Прозапас.
З того часу ні для кого не секрет, що в Новоазовську база підрозділів окупантів, що туди через захоплений кордон прибувають курсанти потренуватися в артилерійській справі. Що Широкинська операція відтіснила їхні сили подалі від міста, хоча прильоти на околиці відбувалися ще і в 2017.
Але коли в квітні 2019 перед першим туром Бойко з ОПЗЖ опинився в Кремлі, а після за нього віддали якийсь дурний відсоток мешканці “Восточного” – я охрінів ще більше, ніж від їхнього % за Зє.
Теперішня зачистка України під “рускій мір лайт” вже не викликає такого здивування, бо наліцо якийсь збочений стокгольмський синдром переважної частини українського населення, народу не стало сил усвідомити правду.
Про обурення через збільшення втрат та обстрілів після всіх поступок годі й мріяти – люди через кров переступають, куди там обіцянки пам’ятати, їм легше призначити винних та сидіти на дупі рівно до наступної катастрофи.
Не треба питати хто винен і що робити, все як на долоні – написав про це вдесяте, мабуть, нехай лежить для історії.
