Тред про “совок”, ковбасу по 2.20 і “самий луччій пламбір”, бєсплатниє квартіри, воду с сіропам (як щось забула, то доповніть) на прикладі моєї баби.
Уявіть прекрасний момент свого народження у сільській родині. У 1932 році. Ви третя дитина з шести, але ви єдина у сім’ї.
Усіх інших не стало ще до твого повноліття: батько загинув наприкінці ІІ світової війни, старшу сестру забрали з собою москалі, коли проходили повз село, брат згинув партизаном у лісах, двоє молодших сестер померло від післявоєнного голоду, а мати по тому наклала на себе руки.
Ти ледве закінчила 2 класи, бо поки німці були в селі, священник відкрив школу при церкві і ти вчилася писати між газетних рядків. Але війна закінчилася і треба далі жити. Земля і все майно, що могло б тебе якось прогодувати – у власності колгоспу.
Ти не можеш поїхати на будівництво БАМу, бо у тебе все ще є 2 малі сестрички і запрацьована мати, а інститут, чи ПТУ тобі не світить, бо ж була війна і добре, що хоч писати і трохи рахувати вмієш. Інших варіантів вирватися з села без дозволу сільського голови у тебе немає бо ж нема документів (паспорти почали видавати лише у 70-х роках). Тому варіантів роботи у колгоспі у тебе безліч: коровник, пташник і швидкий кар’єрний ріст у ланці на полі. Але роботу за тебе обирає бригадир. А ще за неї не платять, а ставлять палички у зошити – трудодні.
І коли ти закохуєшся, виходиш заміж і носиш дитину, то працювати все одно треба, бо відпустка по пологам і для догляду за дитиною 52 дні, далі твоя дитина стає самостійною. Саме тому в совку була висока дитяча смертність, бо дітей залишали в ліжках, прив’язували до столу чи брали у поле, де залишали на межі (без догляду). Бо дитину діти нема де, а не працювати не можна – кримінальна стаття. А тепер про роботу: Пташник: ви вигрібаєте послід, збираєте яйця (не дай боже менше норми, бо вас і оштрафують), скубете забиту птицю і труїте .себе, бо курячий послід токсичний. Корівник: те саме вигрібання посліду, менш токсичного, такого ж не ромашками пахнучого і у набагато більших об’ємах. Доїш 10-20 корів вручну, у будь-яку погоду (пальці потім як сардельки, привіт артрит у 35) і женеш тих корів пасти.
Але не як на французькій пасторалі, а у спеку, дощ, у забагнючену місцевість (бо ж до річки, щоб принести їм пити, теж ручками). Не будемо згадувати про комарів, мух і ґедзів. Ланка: тобто, робота у полі. Норма – від 4 гектарів однієї культури, а культур може бути кілька.
Бабця особливо не любила буряки і хміль. Від хмілю їй паморочилося і вона весь час блювала. Буряки ти прориваєш, кидаєш у мішок за спину, волочеш його на межу, висипаєш і знову у поле. Увечері приїжджає трактор і усі ті висипані буряки ви вантажите на трактор. Ручками.
А потім ти ідеш 10-30 кілометрів додому, бо ж трактор якихось колгоспниць не повезе, там буряки. А ще треба попорати свій городик, наготувати їсти, попрати, прибрати, вночі спробувати пошити собі блузку з обрізків тканини і поспати вдається години 3-4, бо зранку знову до роботи.
До речі, гроші почали видавати десь у 60-ті і це був мізер, а так давали торбочки з пшеницею. Совітська емансипація виконала “пятілетку за трі года”, бо жінка працювала не тільки на рівні з чоловіком, а як тяглова коняка. Про інші досягнення: освіту твої діти здобувають……у сільській школі. Одній на 3 села і йти до неї бл.10 км. Мають 10 книжок на 42 учні і пишуть на старих шпалерах, зшитих у зошит. Один на усі предмети. Бо рейсові автобуси з’явилися у 70-х, а асфальт у 80-х. Житло у селі почали давати десь у 80-х, тому ви живете у дерев’яній мазанці, електрику провели у 60-ті, газ – у 90-х (за часів незалежності), вода з криниці, або колодязя (і пощастить, якщо у тебе в дворі, а не в кінці вулиці). Опалення грубкою, з економії, палили тільки у спальні, тому, щоб вмитися зранку взимку треба було розтовкти кірку льоду у відрі з водою, що стояло у кухні. Меблі до купівлі з’явилися у 50-ті, а у сільському магазині можна було купити горілку, пряники, що зачерствіли до кам’яного стану, квашені огірки з бочки. Потім почали ще завозити оселедець у бочках.
Ніякого пламбіра і ковбаси по 2.20 не було, бо у магазинах не було холодильників. З одягу вибір вражали новинки сезону: коричневі шерстяні панчохи, кирзові чоботи 48 розміру, фуфайки і сандалі, що були такі тверді, що натирали криваві мозолі (пам’ятаєте кадри з фільмів де дівчата вдягають милі білі носочки під туфлі? Бо інакше ті туфлі стирали ноги до кісток). Труси у продажу з’явилися у 50-ті. Усе інше ночами шилося вдома, після роботи у полі. Часто при керосиновій лампі.
Радянський колгосп – узаконене рабство, за рахунок якого велися гонки озброєнь, нарощування ядерної індустрії, а наші бабусі та дідусі втрачали сили та здоров’я. Коли вам починають розказувати про дешевизну, савецкає какчєство, весєлую жизнь і соціалістичний рай – посилайте нахуй
Фото для ілюстрації твого обличчя, коли ти прийшов по вкусний пламбір і калбасу по 2.20, а їх не завезли, бо навколо йобаний совок:
І щодо медицини: у місцевості одна лікарня на кілька сіл. Розташована на однаковій віддаленості від них усіх, тобто в єбенях. Там чергує фельдшер, який п’є розбавлений водою спирт, міряє тобі температуру ртутним градусником, лікує усе зеленкою і клізмою, бо ін. забезпечення нема.
