Мені здасться, назвати цей допис – “прийшов час ах*їтєльних історій”, якось дріб’язково буде.
Навіть, “суперап*здінітєльних історій” теж трошки не тойво. Коротше, друзі, судіть самі.
Вчора, 9 березня, у Петра Олексійовича відбулася суворо закрита зустріч з блогерами.
Причому, цю зустріч Президент всієї України, у якого “моя країна, мій народ, моя армія” і таке інше, провів виключно з тімі блогерами, які відомі своїм суто защеканським ставленням до Петра Олексійовича і його підлеглих шісток у владі.
Чому запросивши виключно своїх, навіть пояснювати не треба. Цікаво, що ця зустріч була закритою. Така технологія вже давно і успішно відпрацьована Толіком Матіосом і Юрієм Луценком. Її суть полягає у тому, що у запрошених за правильним є є критерієм учасників зустрічі забирають усі засоби звукозапису і дозволяють лише робити нотатки в блокноті.
За таких умів хедлайнер сейшену може нести будь-яку інформаційну та розумову пургу і встановити достовірно, казав він щось на цій зустрічі, чи ні, буде практично неможливо. Все лайно з голови доповідача – співбесідника в будь-якому разі, на публіку виходить з-під клавіатури правильного блогера і завжди можна сказати, що саме блогер – довбойоб, а не тієї, чиї слова він цитував. Дуже зручно. Особливо коли у провладних блогерів зелений на усіляку логічну маячню і моральне деграданство.
Втім, за результатами вчорашньої зустріч Порошенка зі своїми блогосферними посіпаками вже можна оголошувати конкурс на найбільш просунутий язик в шоколадний отвір.
Одразу зауважу, що учасник цього забігу на ім’я Ху*слав Олешка виступає поза конкурсом. Бо він постійно знаходиться під такою дозою розумового мельдонію, що інші конкурсанти завжди будуть пасти задніх і виглядати на його фоні взірцем адекватності, чого ми їм, звісно, дозволити не можемо.
І вісь перший претендент на звання “кращий виконавець шоколадного ан*л*ннуса”. Це такий собі Ігор Бігдан.
Перший раз чую за нього, але прорекламую зараз його здібності витягати шоколад з глибина рошенівської дупи.
Якщо, хтось не знав, друзі, то Ігор Бігдан повідомляє (після епохальної зустрічі з Порошенком, звісно), про таке :
“Один приклад: в 2014 році, коли війна з Росією здавалася дуже ймовірною, знамениті комплекси ППО С-300, які охороняли Київ, були непрацездатними. Їх давнім-давно розпиляли на метал і захиститися від вторгнення з повітря було тупо нічим. Порошенко витратив 600 мільйонів власних грошей на те, щоб швидко відновити систему ППО. І це тільки один епізод, а загалом витрати особисто Порошенко і компанії Рошен обчислюються мільярдами гривень.”
Див. скрін
Так, про 600 мільйонів на ППВ від Порошенка ви ще не чули. Як і про його загальні мільярдні витрати. Альо вісь тепер маєте про це знаті від пана Бігдана.
Я, правда, пам’ять пам’ять пам’ятаю трошки інше з дій Петра Олексійовича у 2014 році. А саме, як наш Головнокомандувач, обдристаний від переляку, в тієї годину, коли його армія гинула під Іловайськом, виводив свої активи в офшор на Британських Віргінських островах.
Альо, у 2019 році вибори. Тому 600 мільйонів і взагалі мільярди. І ніякого Іловайська. Хоча, може ближче до виборів ми дізнаємось, що під Іловайськом, завдяки грамотному і рішучому керівництву Петром Олексійовичем Збройними силами ми ніщивно перемогли всіх ворогів? Після 600 мільйонів на ППО це не повинно буде дивувати.
Хто хоче більш предметно вивчити весь шоколадно-дуповий засос Ігоря Бігдана, може зробити це за посиланням нижче. Там повна феєрія блядського збочення особистості.
Олександр Ружанський
