При парафіях повинні формуватися й відбуватися речі, які роблять її центром духовного життя, – о. Михайло Квятковський

Всецерковна зустріч, присвячена програмі УГКЦ «Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом», що відбулася у Львові, зібрала єпархіальних координаторів з усього світу. Мета цієї події – підбити підсумки втілення Стратегії УГКЦ до 2020 року, обмінятися думками і досвідами у таких важливих питаннях, як оживлення Церкви і активне залучення мирян до церковного життя.

Одним із учасників цієї зустрічі був о. Михайло Квятковський – парох церкви Пресвятої Євхаристії у Вінніпезі. 8 листопада в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» відбулася «Добра розмова» за участі о. Михайла.

Отець Михайло Квятковський, уродженець Манітоби, довгий час працював в Україні, у період розбудови УГКЦ: в 1997-1999 роках був канцлером Патріаршої курії УГКЦ у Львові, у 2000-2006-му – віце-ректором Українського Католицького Університету. Також під час перебування у Львові очолював Патріарший трибунал. Майже десять років о. Михайло Квятковський очолює Українську католицьку освітню фундацію Канади, яка є джерелом підтримки освітніх проектів УКУ. Тому перші його враження і спостереження під час перебування в Україні після тривалої перерви стосувалися саме УКУ.

«Враження дуже позитивні, УКУ втримує свій рівень і розвивається, – каже отець Михайло. – Окрім освітньої частини, дуже гарне враження справляє кампус – там, як і колись, панує дух братерства і єдності. Радію, що нашим студентам створені гідні умови, щоб вчитися і втілювати свої мрії…»

Щодо дискусій, які часом виникають навколо релігійної частини освіти в УКУ, о. Михайло зауважує: певний скепсис у деяких середовищах, зокрема, молодіжних, – поширена тенденція. «Це виклик не тільки в рамках УКУ, а й для всієї Церкви, – каже він. –  Тому нашою відповіддю є і повинно бути підтвердження, що молитва й літургія є живою вірою, а не просто богослужінням як ритуалом…».

Отець Михайло поділився своїми розважаннями про те, що таке жива віра й жива парафія. Головне, на його думку, –  присутність живого Духа, який гуртує людей до спілкування, спільних справ і спільної молитви. Тому настільки важливою є особа священика, який, за певних умов, може стати провідником для громади: якщо люди бачать, що він має у собі той дух, – і самі запалюються й хочуть йти за ним. Отець Михайло каже: люди цінують щирість намірів і можуть оцінити, чи служіння є для священика лише роботою і посадовим обов’язком, чи він цим живе і старається за віру.

«У матеріалізованому світі люди хочуть і шукають чогось іншого. І Церква повинна йти назустріч такому побажанню, мусить пропонувати щось цікавіше і краще, – каже о. Михайло. – Тому при парафіях повинні формуватися речі, які роблять її центром духовного життя – харитативні напрямки, молитовні студії чи й, певною мірою, комерційні акції, які дозволяють заробити якісь кошти на потреби парафії. Як приклад – приготування страв чи напоїв на продаж. Головне – завжди і повсякчас бачити і пам’ятати про мету таких акцій і зібрань. А це –  присутність живого Бога серед нас. І миряни теж мають багато що зробити для цього…»

Отець Михайло висловив і таку надихаючу думку: українці повинні пам’ятати, що вони можуть багато дати світові з того, що він втратив і чого тепер потребує. Це дух доброти, дух жертовності і величі духу, які з такою силою проявилися за п’ять років війни на Сході України і під час Революції Гідності на Майдані.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

three + six =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh