Правий сектор – рушій національної Революції

Цілком очевидно, що сьогоднішня Національна Революція має не два, а три полюси, адже неможливо ігнорувати фактор Правого Сектору. Це визнають і опозиція, і влада.

Кожна активна дія, а тим паче, коли мова йтиме про революцію, мусить мати ідеологічне підгрунтя, аналітичний центр, що зароджує певний задум, а також і фактичну силу, здатну втілити наміри та захистити власні здобутки. Тільки наступальний спосіб мислення може здобувати якісно нові горизонти – у цьому нас переконує розвиток подій на Майдані.

Вже з перших днів стали очевидними кілька аспектів. Постійне і практично примусове стримування народного запалу, прагнення до дії речниками від опозиції було щонайменше незрозумілим, хоча й до певного часу умовно прийнятним. Вже тоді політологи й аналітики сходилися на думці, що опозиція власне й не має фактичного плану дії, ба більше того, – боїться національної революції не менше, ніж влада. Можливо, комусь це видаватиметься дивним, але вже навіть окреслення Кличком, Тягнибоком та Яценюком себе саме як «опозиції», а не, скажімо, лідерів протесту, лідерів опору режиму видавало певні розходження в оцінці ситуації між ними і думкою народу, концентрованою та висловленою на Майдані. Не будемо вкотре уточнювати суть класичної опозиції як частини влади зі спільною метою, але різними шляхами її досягнення – кожен початкуючий політик, оратор, громадський діяч повинен це знати.

Історія переконує, що зробити певний рішучий крок, переламати ситуацію на свій бік завжди відважувалась якраз не більшість, опанована пацифізмом, а активна меншість, керована ідеєю, навіть певним патріотичним фанатизмом, впевнена у власній правоті та силі. Героїчні спільноти та особистості у вирішальний момент не раз брали на себе відповідальність за долю Батьківщини: Д.Вітовський у 1919, С.Бандера у 1941, Д.Ярош у 2013-14.

Що є причиною різних підходів до вирішення надважливих ситуацій, дії на грані життя і смерті, історичного буття чи занепаду? Насамперед – світоглядна позиція, базована на тих чи інших цінностях. У нашому випадку, де йдеться про історію України, таким ідеологічним вічним двигуном був і є український націоналізм. Не враховувати цього – значить, підходити до аналізу непрофесійно, упереджено та необ’єктивно, і, що найгірше, прирікати себе і суспільство на помилки та поразки.

Рушієм Національної Революції 2013-14 року є весь народ, виразником його волі – Майдан, найактивнішим виконавцем – Правий Сектор. Зауважте, відколи Режим почав бодай трохи зважати на народні вимоги – лише після того, як побачив реальну силу народного гніву, що його не змогли спинити навіть постійні заклики зі сцени, ані заслужений авторитет Кличка-спортсмена. Усяка бездіяльність, надії на вирішення ситуації у правовому полі, багаторазові переговори, круглі столи, китайські попередження – наївні марення побороти Режим. Такого «тиску» він не боїться.

Інша справа – народний гнів у постанні стихійного, але миттєво організованого руху опору режиму, що називає себе Правий Сектор. Де корінь цього утворення, чи можна вважати його тимчасовим?

Правий Сектор зорганізований тими учасниками Майдану, що чітко усвідомлюють мету боротьби (саме боротьби, а не умовно «мирного» протесту), а також реалістично оцінюють способи її ефективного провадження. Особовий склад Правого Сектору – це переважно націоналістичне середовище, основою якого стали ВО «Тризуб» ім. Степана Бандери, УНА-УНСО, патріотично налаштовані колишні воїни-«афганці», а також люди різних професій, що до боротьби за Україну їх покликала совість, почуття обов’язку та Майдан. Їх основні характеристики: вмотивованість, правильна оцінка революційної ситуації, рішучість. Вистарчило кількох неординарних ситуацій, щоб конкретними діями та заявами Правий Сектор остаточно переконав українське суспільство у тому, хто стоятиме на барикаді Революції до перемоги.

Режим також дуже швидко зрозумів, що слова Правого Сектора – не порожні заклики дотеперішнього опозиційного формату. Це щось принципово інше, підтверджене конкретною дією. Невже ви сумніваєтесь, що заяви щодо зареєстрованої зброї як способу самооборони і, зрештою, боротьби за Україну не лякають банду? Невже можна припустити, що перспектива познайомитися з коктейлями Молотова не лякає злочинців з партії регіонів, особливо тих, що є власниками розкішних маєтків та потужного бізнесу? Зрештою, політологи неодноразово й аргументовано запевняють Режим, що буде у випадку силового розвитку ситуації – спротив піде у підпілля, і тоді вивчати методику боротьби УПА можна буде не лише за підручниками.

Правий Сектор сильний тим, що не творить ілюзій щодо суті Режиму та його здатності триматися за владу до останнього долара. Звідси – правильний вибір власної позиції та методів тиску.

Певне нерозуміння опозиційною трійцею позиції Правого Сектора, а також їх власна нерішучість зумовили таврування патріотів-націоналістів «провокаторами». Але правда в тому, що неофіційно саме Майдан та Правий Сектор змусили опозиціонерів так чи інакше прийняти позицію та вимоги народу: простежте дрейф від примусу стояння до обіцянок йти в перших лавах під «кулі в лоб». Бо зрозуміли: не приймаючи вимог Майдану, ризикують бути зметеними хвилею національного зриву, що не хоче передвиборчих перегонів, а таки творить Революцію.

Правий Сектор де-факто одразу став повноправним учасником Революції, тому заява з вимогою переформатування переговорного процесу з двостороннього у тристоронній – не амбіційні слова, а вимога часу та реальної ситуації. Але болісна реакція на це представника опозиції свідчить аж ніяк не про політичну зрілість. Сподіваємося, це його особиста думка, а не рішення всіх опозиціонерів…

Інколи у середовищі «компромісних» політиків проскакує думка про те, що радикальні дії можуть каталізувати розпад України. Такі побоюванні на нинішньому етапі, в процесі Національної Революції не мають основи. Справа у тому, що лінія протистояння пролягає не по територіальній, мовній, релігійній, світоглядній, становій, партійній межі, а виразно протиставляє обдурений народ та злочинний Режим влади. Підтвердженнями тому – смерть Героїв України вірменського, білоруського походження; підтримка Майдану кримськими татарами, масові протести практично у всіх регіонах, феноменальна мобілізація людей та ресурсів, підтримка народу чесними правоохоронцями-силовиками аж до відставки як способу відмови від виконання очевидно злочинних наказів.

Ми переживаємо час великих змін. Різниця між нами і ними, між народом і Режимом визначальна: у Режиму нема непереможної животворної сили духа – є непереборне бажання збагачення за рахунок народу та довічного панування на нашій шиї. У тому наша сила та їх слабкість.

Переможемо!

 

Comments

0 comments

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

three × 3 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh