Допомоги від держави жертвам торгівлі людьми в Україні чекати іноді доводиться довго. У цьому пересвідчилася вчителька з Харківщини, яка кілька років тому потрапила у рабство у сусідній Росії.
“Жахливо і голодно. Та повний вакуум – усвідомлення, що ніхто не допоможе!”, – так описує у розмові з DW свої заробітки в Росії 47-річна вчителька французької з міста Куп’янськ Харківської області Світлана Єфремова. Під час літньої відпустки 2011 року вона і ще декілька десятків земляків подалися на роботи зі збору ягід і яблук до сусідньої Росії. На одному з господарств Воронезької області заробітчанам обіцяли “комфортні умови”, але, каже Світлана, замість гуртожитку їх поселили в бараках, замість “триразового харчування” дали два мішки з макаронами і крупою.
“Жодних нормальних умов, навіть медичної допомоги. І, головне, в нас одразу забрали паспорти – мовляв, задля реєстрації – і погрожували штрафами, якщо ми вийдемо з території”, – розповідає вчителька. Через місяць важких робіт заробітчани зрозуміли, що платити їм не будуть. “Зарплатню за перший місяць нам не заплатили, сказали, що втекла наша вербувальниця з грошима. А вона заборгувала директорові, тому, відпрацювати маємо ми!” Після того, як з “ягідного рабства” втекли перші групи українців, історія набула розголосу в російські пресі, про заробітчан з України дізналися і в Міграційній службі Росії. “Нам віддали паспорти і почали платити по 50 відсотків з кожного відра. Але зарплатню за другий місяць нам знов не сплатили. І фактично випхали звідти”, – каже Світлана Єфремова.
Хто допомагає жертвам?
Після того, як постраждалі звернулися до міліції Куп’янська, за офіційними даними МВС, було порушено кримінальну справу за статтею “шахрайство”. Слідчі почали пошуки жінки, що “вербувала” українців. Минуло вже два роки, але нікого так і не притягнули до відповідальності. Світлана зневірилася у допомозі з боку власної держави. Ії справою наразі опікується міжнародна організація “Ла Страда-Україна”.
Начальник юридичного департаменту організації Маріанна Євсюкова повідомила DW, що злочин, жертвою якого стала Світлана, має усі ознаки кримінальної справи, яку треба розслідувати по іншій, 149-ій статі Кримінального кодексу: “торгівля людьми”. Крім того, додала Євсюкова, відповідно до закону України “Про протидію торгівлі людьми”, жертви мають право отримати статус постраждалого від торгівлі людьми. Надання державою статусу передбачає одноразову грошову допомогу у розмірі 1100 гривень, а також соціальну, медичну, психологічну та юридичну підтримку. Усе це Світлана отримала, але не від держави, а від Міжнародної організації з міграції: ” В їх медичному центрі пройшла лікування, курс психологічної реабілітації. Навіть ще одну спеціальність отримала. Поки я була у рабстві, мене звільнили зі школи. Але зараз я можу ще і англійську викладати”, – каже жінка.
Що з виконанням Конвенції Ради Європи?
Юристи “Ла Страда” хочуть домогтися від Міністерства соціальної політики надання Світлані статусу постраждалої від торгівлі людьми, а від прокуратури Харківської області перекваліфікації кримінальної справи зі статі “шахрайство” у статтю “торгівля людьми”. “Поки нам не відповіли, але у разі відмови ми будемо оскаржувати. Досвід виграних таких справ у нас є”, – повідомила Євсюкова . Українське законодавство про протидію торгівлі людьми та її жертвам було прийнято ще 2006 року у рамках виконання відповідної конвенції Ради Європи. Та, на думку Євсюкової, “поки положення законів мають лише декларативний характер”.
За даними Міжнародної організації міграції (МОМ), цього року не було винесено жодного судового вироку за статею “торгівля людьми”, а зафіксованих МВС таких злочинів вдвічі менше, ніж в 2012 році – 71. “Національний механізм взаємодії усіх органів влади щодо протидії торгівлі людьми і допомоги жертвам тільки починає працювати. І ми сподіваємося, що нещодавно відтворений спеціалізований підрозділ МВС змінить ситуацію”,- заявив DW голова представництва МОМ в Україні Манфред Профазі. Світлана Єфремова закликає державу “не бути байдужою до своїх громадян”: “Серед нас були чоловіки, які пройшли війну в Афганістані. Але і вони нічого не змогли зробити. Та взагалі-то, чи потрапили б ми усі в цю халепу, якби в нас була вдома гідна заробітна платня?”, – запитує вчителька.
