Якщо виникли труднощі, що потрібно робити
На цю тему розмірковує керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Паканич), пише КП в Україні.
Господи, за що?! Як часто ми задаємо це питання Бога в складних ситуаціях. Але питання це – небезпечна пастка, і присутність його в життя свідчить про жалюгідний стан нашої душі. Тут важливо звернути увагу на кілька моментів.
Адресуючи дані питання Всевишньому, ми спритно перекладаємо свою вину на Бога: це Він винен, що все так вийшло. Я тут ні при чому. Я – жертва. Вісь це почуття жертви – чистої води лукавство, яке небезпечно і вкрай руйнівним для особистості. Альо крім лукавства ми непомітно впадаємо в ще більш страшний гріх нарікати на Бога.
Господу питання “за що?!” звучить гордо, виклик Богу, прихована впевненість у своїй перевазі над іншими, небажання задовольнятися тим, що є, переконаність, що гідний більшого. Саме з цього питання народжується внутрішній бунт проти Бога, який може закінчитися самим жахливим чином – відпаданням від Бога, відступництвом.
Слід на самому початку викорінювати цей зростаючий бур’ян в душі, рубати під корінь. Він здатний за короткий час розростися і забити все справжнє, добре і прекрасне в нашому серці.
Ніхто, крім нас самих, не винен. Ми своїм способом життя, ходом думки, вчинками прийшли до того, що маємо. Все хороше, що є в нашому житті, – незаслужений подарунок від Бога, все погане – плоди наших слів і думок. Все життя слід осмислювати, міркування – вінець чеснот. Важливо, в якому ключі осмислювати, в який бік дивитися.
Завжди треба дивитися в напрямку до Бога. Кожен день і всі події дня мають наближати нас до Нього, виводити до світла. Якщо ж ми, міркуючи, залишаємося у темряві власних переконань і страхів, то це не міркування, а гордовите впертість, власну думку, зведена в ранг останньої інстанції.
Якщо у нас виникли труднощі, потрібно не ламати руки і кидатися задавати питання світобудови “за що?”, а терміново звірити свій життєвий курс з євангельськими істинами.
