Інтерв’ю із монсеньйором Бруно-Марі Дуффе, Секретарем Дикастерії сприяння цілісному розвиткові людини, на тему покаяння, милостині, вчинків милосердної любові, політики та соціальних мереж.
Милостиня, поділ добрами, опіка над бідними, політичне заанґажування та міжособові стосунки у соціальних мережах – це також можливі сфери для життя милосердною любов’ю під час Великого Посту. Думками на ці теми поділився в інтерв’ю для ватиканського видaння «L’Osservatore Romano» монсеньйором Бруно-Марі Дуффе, Секретар Дикастерії сприяння цілісному розвиткові людини.
Зв’язок між любов’ю та покаянням
Відповідаючи на перше запитання журналіста, а саме про зв’язок між милосердною любов’ю та покаянням, монс. Дуффе розпочав із пояснення суті Великого Посту, зазначаючи, що час Чотиридесятниці є періодом навернення, тобто, часом, коли вірні повертаються до джерел своєї віри та дозволяють, аби до них доторкнулось слово Боже. Милосердна любов, що походить від Бога, запрошує нас навчитись любити наших ближніх у пошані та в покорі. А покаяння, за його словами, – це поведінка, якою ми визнаємо, що не любили.
«Тому, можна сказати, що милосердя є виявом нашого навернення: ми переходимо від егоїзму до зустрічі. Цей перехід, – від смерті до життя, – що проходить через любов до братів і сестер, перебуває в центрі християнського життя й, очевидно, продовжується також і поза часом Великого Посту. Він продовжується кожного дня, як подорож оновлення, з Божою благодаттю», – підкреслив монс. Бруно-Марі, зазначаючи також, що три вимоги Великого Посту, – молитва, піст та милостиня – звершуються в практиці прощення, що є виявом найбільшої любові. Всі ми повинні визнавати себе грішниками перед Богом і просити прощення у тих братів та сестер, перед якими провинились. Бог є нашим прощенням і допомагає нам жити прощенням також серед нас.
Милостиня для бідних
Відповідаючи на запитання про милостиню, яка в наші дні часто є можливістю «вмити руки» стосовно бідних, монс. Дуффе підкреслив, що милостиня – це не лише матеріальна допомога. Справжня милостиня – це «милостиня серця» і «від серця». Тому, матеріальна допомога потребуючій людині є виявом людяності, що дарує себе у радості. «Солідарність – це, власне, досвід дотику до того, чим живе інший: його історії, страждання і надії», – мовив далі він, зазначаючи, що милостиня – це, власне, взаємоподіл добром з нашими ближніми через свій погляд, серце і відкриту руку. Це те «незначне», яке пропонуємо ближньому, стає знаком братства, натхненного великою любов’ю до Бога-Отця. Коли приймаємо та наближаємось до тих, кого навіть особисто не знаємо, солідарність стає стилем нашого життя. А це, у свою чергу, робить нас посланцями світла та надії.
Вчинки милосердя
Нести Євангелії іншим – це не лише одне з діл милосердної любові, але це «головне» діло милосердя. На цьому наголосив монс. Бруно-Марі, відповідаючи на запитання журналіста Ґорі про те, як сьогодні можна опертись культурі відкинення, що відкриває двері для евтаназії. Він наголосив, що Євангеліє, насамперед, – це утішення, зцілення для кожної страждаючої людини. Мова йде про обов’язок кожного охрищеного, що полягає в тому, аби бути близьким до тих, які страждають з причин хворіб, насилля чи самотності. «Немає іншого способу боротьби з тим, що ми називаємо “культурою відкинення”, як відкривати, до останньої миті нашого життя, що людина має щось нам запропонувати, а ми маємо чим з нею поділитись. І коли хтось сповнений бажанням смерті, то ми делікатно повинні перемінити його в прагнення любові», – мовив монс. Дуффе.
Політика – найвища форма милосердя
У запитанні журналіста, що стосувалось присутності католиків у політиці, прозвучала теза Папи Павла VI про те, що політика є найвищою формою милосердної любові. Секретар Дикастерії сприяння цілісному розвиткові людини зазначив, що заанґажування католиків у політиці є дуже потрібним, а навіть – необхідним. Однією із причин такої необхідної присутності вірних Церкви у політичних колах є сам факт, що Ісус вислав Своїх учнів, щоб вони несли мир у кожен дім. «Отже, існує дуже тісний зв’язок між звіщенням Євангелія та участю в побудові суспільства справедливості і братерства.
Політика ніколи не зводиться ні до здійснення влади, ні до управління інституціями: вона є місцем слова, обіцянки і прощення, без яких не можна уявити спільного майбутнього», – наголосив о. Бруно-Марі, вказуючи, що охрищені є посланими, аби бути у суспільстві служителями слова, справедливості, яка є умовою миру, та прощення, що пропонує всім можливість спільного майбутнього. Він також пригадав, що Павло VI наголошував, аби це завдання християн завжди опиралось на Євангелії та соціальному вченні Церкви.
Соціальні мережі
Останнє запитання стосувалось соціальних мереж та їхнього впливу на зустріч людей та поділ добрами, зокрема, чи можна здійснювати милосердну любов за допомогою тих новітніх засобів. Як зазначив монс. Бруно, будь-яке знаряддя може бути добрим, а може приносити шкоду: все залежить від того, як ним користуватись. Варто підкреслити, що вживання соціальних мереж може бути негативним аж до тієї міри, що може сприяти несправедливості та насиллю. Проте, не можна не зазначити, що вживання соціальних мереж може теж підтримати взаємопізнання та солідарність між людьми. Правильне вживання соціальних мереж може навіть врятувати життя.
Цей новітній інструмент, на переконання монс. Дуффе, повинен служити зустрічі між людьми, плеканню «культури зустрічі». Але час Великого Посту – це також період роздумів над тим, як ми вживає соціальні мережі. Іноді, і нам необхідний «піст» від смартфону та комп’ютера, аби дозволити нам повернутись до внутрішнього слухання Божого слова та віднови нашої уваги до ближніх.
