Підтримку головному «антифашистові» Путіну висловлюють здебільшого неонацистські політсили

27 березня Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію щодо підтримки територіальної цілісності України та невизнання легітимності кримського референдуму. Що це нам дає? Майже нічого, бо в геополітиці пріоритетним завжди було право сили, а не сила права.

Як і щодо боротьби на Майдані, світова спільнота “висловлює стурбованість”, “рішуче засуджує”, “всіляко підтримує”, проте все це залишається на рівні декларацій.

Однак голосування за резолюцію продемонструвало, хто відкрито позиціонує себе нашими ворогами. Передусім це 11 країн-маргіналів, що висловилися “проти”. Та Україна має змінити своє ставлення й до 58 держав, що “утрималися” (дипломатичною мовою це означає “ми на боці сильнішого”).

Останнім часом “російське зомбобачення” майже щовечора показує “провідних” європейських політиків, які схвально відгукуються про кримський псевдореферендум. Іронія долі: підтримку головному “антифашистові” сучасності Путіну висловлюють здебільшого політичні сили, які в Європі вважають неонацистськими.

Серед маргінальних фашистських друзів Путіна найбільш впливовою є угорська партія “Йоббік” (JobbikMagyarorsz?g?rt Mozgalom – “За кращу Угорщину!”), яка має трьох представників у Європарламенті. Ця політична сила не лише визнала легітимність анексії Криму, а й усе голосніше говорить про можливість захисту етнічних угорців на Закарпатті.

Україна повинна зробити висновки з подій останніх місяців. Насамперед слід зрозуміти, хто є ворогами нашої держави: сам Путін, його європейські “йоббіки”,  ростовський “йоббік”, котрий закликає до проведення якихось референдумів у кожному регіоні, п’ята колона Кремля в особі місцевих сепаратистів…

А далі треба визнати, що кримський конфлікт перейшов до рангу “довгих питань” і швидкого розв’язання тут чекати не варто. Існує поширений міф (у який чомусь вірить багато поважних експертів): коли “демократичні сили” Росії знищать режим Путіна, Крим повернуть Україні. Не повернуть.

Сьогодні близько 70% громадян РФ схвалюють дії Путіна в Криму. Тому лише наївний може покладатися на “альтернативних” російських політиків із ліберально-демократичного табору. Здається, ще академік Вернадський слушно зазначив, що будь-який російський лібералізм закінчується там, де починається українське питання.

Ми маємо розраховувати лише на свої сили й виробити власну активну позицію. Тільки тоді можна буде сподіватися на дієву допомогу Заходу.

Як могла повестися Україна в ситуації з півостровом?

1. Де-факто “здати” Крим і повністю зосередитися на півдні та сході країни.

2. Де-факто “здати” Крим, але продовжити боротьбу за кримчан.

3. Не виводити військ із Криму й іти на поглиблення конфлікту.

Зважаючи на останні дії влади (виведення військ, перебої з соціальними виплатами для громадян), було обрано перший варіант. На жаль… Хоча оптимальною стратегією було б поєднання другого та третього варіантів: у довгостроковій перспективі боротися за Крим, а просто зараз – за кримчан!

Звичайно, про військове протистояння не йдеться.

Що ж можна й слід робити вже сьогодні?

– Проводити масштабну інформаційну політику в Криму. Нині “незалежницька ейфорія” зникає навіть у вчорашніх симпатиків Путіна. Дехто з них уже збагнув, що насправді відбувається рейдерське захоплення півострова: зараз російські бізнесмени за копійки викуповують бізнес у власників, залишаючи тих без роботи і перспектив. Щоби кримчани краще розуміли ситуацію, треба боротися з монополією ворожих ЗМІ, розповідаючи людям правду.

 Заплющувати очі на “подвійне громадянство” в Криму. Інакше ми ризикуємо назавжди втратити мешканців півострова як українців. Показово, що саме Путін кілька днів тому запропонував усім особам з подвійним громадянством стати на облік. Для Кремля вони завжди будуть другим сортом, “напівгромадянами”, а для України – залишатимуться своїми. Це треба доносити до кримчан не лише словами, а й конкретними діями.

– Менше думати про візовий режим із Росією, а більше – про безвізовий з Європою. Дипломатичні зусилля влади слід спрямувати на це нагальне завдання. Необхідно показати кримчанам, що в Україні їм буде краще. Що тут на них чекає не анархія, “махновщина” чи “бандерівщина”, а успішна й відкрита світові держава.

– Переорієнтовувати економіку на європейські ринки збуту. Якщо Європа хоче довести, що її насправді хвилює доля України, має йтися не лише про кредити та збільшення наших боргових зобов’язань, а й про готовність відкритися для українських товарів і допомогти вітчизняному виробникові.

– Поза конкурсом надати всім кримським абітурієнтам додаткові місця в університетах, розташованих на “материковій” Україні, й безкоштовно поселити студентів у гуртожитках. Молодь – майбутнє будь-якої держави, і за це майбутнє потрібно боротися.

Україна отримала тяжкий удар, але водночас – і цінний урок “реальної політики”. У нас попереду довготривале дипломатичне, інформаційне й економічне протистояння. І всі зовнішні “резолюції” та “занепокоєння” набудуть справжньої ваги лише тоді, коли мисамі почнемо допомагати собі.

Борімося –  й поборемо!

Слава Україні!

ВОЛОДИМИР НЕТРЕБЕНКО

Comments

0 comments

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

six + thirteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh