«Перший крок до щасливого подружнього життя – відокремитися від батьків, прийняти відповідальність за свій союз», – християнський психолог

Одружуючись, молоді люди впевнені, що попереду – щасливе спільне життя. Щастя бажають близькі, друзі й дорога родина, майбутнє бачиться безхмарним і світлим. Чому ж за рік чи два недавно такі щасливі люди подають на розлучення? Що, як і коли починає давати збої і, врешті, заводить подружній шлях у кювет? Чи є можливість уникнути таких аварій? Звичайно, кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму, але певні загальні закони чи рекомендації, як уникнути або хоча б амортизувати ями і горби на цьому шляху, існують.

Про це у програмі «Психологічна порадня» в ефірі «Воскресіння. Живе радіо» – куратор програми, християнський психолог Мирон Шкробут.

«У Святому Письмі, на самому початку книги Буття, є короткий рядок, який повторюється у Письмі чотири рази: «Покине чоловік батька і матір своїх, пристане до своєї дружини і стануть вони одним тілом…» Це – основа моделі для побудови подружжя. Спробуємо це пояснити за допомогою трьох кроків, необхідних для побудови міцного й щасливого подружжя», – каже психолог.

Отже, перший крок – необхідність покинути батьківський дім, і буквально, і психологічно, і символічно. Повинна відбутися сепарація обох подругів від їхніх батьківських родин. Що це означає? Свого часу провели масштабне дослідження про причину розлучень, і з 12 вказаних причин (як-от, подружня зрада, залежності, психологічна чи сексуальна несумісність тощо), перші три позиції були такі: проживання з батьками, конфлікти з батьками, зайва участь батьків у житті подружжя. Саме тому першою і необхідною умовою створення нової сім’ї є відділення від батьків.

«Цей момент відображений і в обряді вінчання, – пояснює психолог. – Рушник, на який стають молодята, немовби відрізає їх від батьківських родин. Руки на Євангелії – присяга на вірність одне одному. Перші кроки подружжя – за священником, які вони роблять разом і тільки удвох. Усе це – модель, як вони повинні жити далі…»

Що ж відбувається в реальності? Після вінчання й весілля молоде подружжя повертається до когось із батьків і продовжує жити з ними. І починаються проблеми. Чому? Тому що, окрім першої неминучої кризи притирання між собою, молоді перебувають під впливом батьків і на їхній території: особистий простір відсутній, і так чи інакше вони вимушені приймати правила «господарів» або йти на конфлікт – чи з батьками, чи між собою.

«Така родина залишається на дитячій позиції – малі діти при дорослих батьках, які «все краще знають» і, звичайно, хочуть якнайкраще, але… Так, це інфантильна позиція і такий вибір – інколи вимушений, проте за таких умов будувати власні повноцінні стосунки дуже важко», – свідчить психолог.

Тому перша рекомендація – відділитися від батьків, окреслити свою територію і особистий простір нової родини, у який вторгатися не має права ніхто, навіть батьки. Психолог вважає, що у перший рік молоде подружжя повинно жити окремо в принципі – найкраще винайняти помешкання, якщо немає власного окремого житла. Адже саме в цей період закладаються основи і правила спільного життя і стосунків – з усіма його проблемами й притиранням одне до одного.

«У певних суперечках молоді самі підключають батьків до своїх дрібних і більших конфліктів, і ця спокуса тільки посилюється, якщо дві сім’ї мешкають разом, – підкреслює Мирон Шкробут. – Постійні зауваження, повчання чи невдоволення з боку старших роблять свою справу – і з маленької іскри роздмухується полум’я, яке руйнує подружжя. Надмірна участь батьків у житті дітей – це не любов, бо правдива любов відпускає, а не втримує і душить. Люблячі батьки кажуть своїй дитині: ти повинен/повинна жити своїм життям, і тобі будувати і це життя, і свої стосунки…»

Проте й проживання окремо від батьків не завжди означає відокремлення від них. Ідеться про емоційну залежність, яка часто стає нездоланним порогом. Щось сталося – і  молода дружина телефонує своїй мамі і скаржиться на чоловіка. Чи чоловік – своїй. Батьки, зазвичай, стають на бік своїх дітей, підсилюють конфлікт – і крок за кроком утворюються два ворожі табори.

«Додають до цього й соціальні мережі й гаджети – як додаткова можливість контролю, – каже психолог. – Мама/тато легко можуть відстежувати – «а що там роблять діти», і багато хто з батьків не стримується навіть у публічних коментарях. Гаджети у цьому сенсі – це й відтягування уваги: замість того, щоб спілкуватися між собою, наприклад на прогулянці, хлопець/дівчина можуть на годину «зависнути» на розмові з мамою, і в такій ситуації інший почувається зайвим, непотрібним. Час, призначений для неї/нього, віддається мамі. Таке вторгнення в особистий простір юної сім’ї сприймається, зазвичай, болісно, і ця образа накопичується із кожним наступним ігноруванням, неувагою…»

Ще один аспект сепарації від батьків – фінансовий, і це ще один важкий, але необхідний крок до справді міцних стосунків і відповідальності за них. В Україні, як свідчить статистика, більшість одружується у 22-25 років, фінансової незалежності у такому віці вдається досягти небагатьом, і тут з’являються батьки, готові допомогти грошима. У цьому цілком зрозумілому бажанні й пориві є кілька делікатних моментів, які потрібно з’ясувати на самому початку. Грошова допомога чи коштовний подарунок (квартира, машина тощо) не означає влади над обдарованими. З іншого боку, позиція молодих – «жодної допомоги від  батьків» – теж болісність і своєрідний страх, який не дозволяє прийняти дар із вдячністю, чи побоювання певних зобов’язань, а отже несвободи. І те, й інше – крайнощі, вважає психолог.

«Йдеться про чітке розмежування, яке потрібно прийняти і усвідомити якнайшвидше: це наша сім’я, наші стосунки, наша спільна на двох відповідальність за них. А фінансові стосунки з батьківськими родинами можуть стати пасткою, адже хто платить, той і замовляє музику, – каже пан Шкробут. – Найкраще, коли це усвідомлюють і діти, і батьки, і коли є вміння дарувати без додаткових зобов’язань і приймати подарунок чи допомогу з вдячністю…»

Психолог підкреслює: відділитися від батьківських родин у всіх цих аспектах, просторовому, емоційному й фінансовому, означає для молодят взяти відповідальність і за свій вибір нареченого/нареченої, і за своє подружжя.

«Подружнє життя – це постійний розвиток, який має різні, іноді складні, етапи. Дуже багато залежить, що ми вкладаємо у нього. Повертаючись до обряду вінчання, коли священник дає молодим відпити зі спільної чаші – символізм у тому, що з цієї миті вони спільно цю чашу наповнюють і спільно її п’ють, на двох. Тому найкраще,  що можуть зробити батьки для своїх дітей, це сказати: поважаємо ваш вибір, це ваше життя, будуйте своє щастя, а пораду чи допомогу дамо, якщо ви про це попросите…»

reradio.com.ua

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Avatar

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

2 × five =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh