Коли дивишся на цю історію з відстані кількох тижнів, виникає відчуття, що всі учасники зробили все можливе, щоб перетворити технічне рішення на дипломатичну кризу. Давайте розберемося по черзі, бо тут справді є що розбирати.
26 травня Зеленський підписав указ №440/2026, яким надав Окремому центру спеціальних операцій «Північ» почесне найменування «імені Героїв УПА». Для України це нормальна практика: десятки підрозділів мають імена на честь тих, кого вважають борцями за незалежність. Для Польщі це було як удар кулаком у відкриту рану.
Варшава відреагувала миттєво і жорстко. Туск назвав ситуацію «абсолютно непотрібним конфліктом історичних інтерпретацій» і поклав відповідальність на українську сторону: «Українська сторона сама призвела до цієї проблеми, тож нехай тепер шукає рішення».
Що відбулося у Варшаві цього тижня
Буданов поїхав до Польщі. Прийняли його там прохолодно: міністр оборони Косіняк-Камиш не приховував невдоволення, а голова польського МЗС Сікорський навмисно не змінив своїх планів і не зустрівся з українською делегацією взагалі.
Польське видання Wirtualna Polska з посиланням на власні джерела повідомило, що українська сторона запропонувала змінити назву підрозділу. Як один із варіантів розглядають посилання у назві виключно на тих членів УПА, які воювали проти Радянського Союзу. Остаточне рішення за Зеленським.
Після зустрічі Косіняк-Камиш написав у X: «Польща і Україна в питаннях безпеки є партнерами. Але в питаннях історії мусимо говорити одне одному правду. Пам’ять про жертви Волині не підлягає переговорам».
Тобто поки що: Польща стоїть на своєму, Київ шукає компроміс, але результату немає.
Зупинімося тут на хвилину. Бо пропонована формула «лише ті, хто воював проти СРСР» звучить як вихід, але насправді не вирішує нічого принципово.
УПА воювала проти трьох сторін одночасно: проти радянських партизанів, проти нацистів і проти поляків. Саме польський напрямок і є серцевиною конфлікту пам’яті. Польський історик Гжегож Мотика, один із найавторитетніших дослідників цього конфлікту, говорить приблизно про 100 000 загиблих поляків на Волині, хоча українські дослідники наводять цифру в 30 000–35 000. Числа різні, але сам факт масових убивств польського цивільного населення підрозділами УПА не заперечує ніхто.
Тому формулювання «ті, хто воював проти СРСР», не виключає тих, хто воював і проти поляків. Це не вихід, це спроба знайти мовну конструкцію, яка влаштовує обох, не змінюючи суті.
Чи означає це, що Київ капітулює? Ні. І ось чому це важливо розуміти.
Ще до зустрічі з Будановим Косіняк-Камиш звернувся до українських медіа з відеозаявою:
«Збудувати польсько-українську дружбу можна лише з повагою до історії обох народів. Правдива дружба потребує правди».
Він апелював особисто до Зеленського з вимогою переглянути рішення. Але «вимога» польського міністра і «остаточне рішення за Зеленським» — це дві різні речі. Зовнішній тиск у питаннях національної пам’яті в Україні традиційно дає зворотний ефект. Будь-яке рішення, яке виглядатиме як поступка під польським тиском, матиме серйозну внутрішньополітичну ціну.
З іншого боку, Польща є одним із найважливіших союзників України в цій війні. Транзит зброї, навчання особового складу, дипломатична підтримка в ЄС — усе це реальні, відчутні речі. Сваритися з Варшавою через назву підрозділу під час активної фази бойових дій — це розкіш, яку важко пояснити логікою.
Ця суперечка не нова і вирішення не має вже вісімдесят років. Мотика виділяє чотири основні причини конфлікту, серед яких — помилкова міжвоєнна політика Польщі щодо національних меншин. Тобто навіть польська академічна думка визнає: коріння не в УПА як такій, а глибше. І формула примирення, про яку говорять обидві сторони вже давно — «вибачаємо і просимо вибачення» — до практики так і не перейшла.
Тепер ця незагоєна рана вилізла назовні в найнезручніший момент.
Що буде далі — відкрите питання. Зеленський може змінити формулювання і зберегти обличчя. Польща може прийняти компроміс і заявити про «прогрес у діалозі». Або рішення відкладуть, поки не стане ясніше, чим закінчиться засідання капітулу щодо ордена Білого Орла, яке теж висить у повітрі.
Але одне можна сказати точно: ані Київ, ані Варшава не мають зараз ресурсу на затяжний конфлікт між собою. Це єдина обставина, яка, ймовірно, і приведе до якогось рішення. Не переконання, не принципи — просто холодний розрахунок.
