«Хліб – це головна пожива для життя та Ісус в Євангелії пропонує нам Себе як Хліб життя», – наголосив Папа Франциск на початку проповіді під час Святої Меси, яку він відслужив вранці у п’ятницю, 20 квітня 2018 р., в порту міста Мольфетти, що у південно-італійській провінції Барі, з нагоди 25-ї річниці смерті місцевого єпископа Тоніно Белло. Святіший Отець зазначив, що літургійні читання цього дня пропонують нам для роздумів два основні елементи християнського життя: Хліб та Слово.
Зупиняючись над темою Хліба, проповідник пригадав, що Христос пропонує себе християнам як Хліб життя, немов каже: «Без мене ви не зможете жити». Учитель вживає сильні слова: «Їжте Моє Тіло і пийте Мою кров» (пор. Ів. 6, 53). Це означає, що для нашого життя є необхідним увійти у живий особистий зв’язок із Господом. Пресвята Євхаристія – це Тіло і Кров Спасителя, а не якийсь гарний обряд; це найглибша конкретна єдність людини з Богом; це настільки реальна єдність любові, що вона приймає форму трапезування.
Християнське життя щоразу розпочинається звідси, з тієї трапези, де Бог живить нас любов’ю. Без Нього, цього Хліба життя, будь-які зусилля у Церкві є марними, про що пригадував єпископ Тоніно Белло: «Не достатньо чинити діла милосердя, якщо бракує любові в ділах. Якщо бракує любові, від якої розпочинаються діла, якщо бракує джерела, якщо бракує відправної точки, якою є Євхаристія, тоді будь-яка душпастирська діяльність є лише мельканням речей».
Ісус в Євангелії додає, що той, хто споживатиме Його Тіло і Кров, житиме Ним, тобто уподібниться до Нього. Ісус є роздробленим Хлібом для нас і той, хто Його отримує, стає, у свою чергу, також роздробленим хлібом для інших, тобто, дарує себе ближнім: перестає жити для себе самого, задля особистого успіху чи для того, щоб стати кимось чи щось отримати, але живе для Христа і як Він, а саме – для інших. «Жити для» – це знак тих, які споживають цей Хліб, це «торгова марка» християнина. Як зазначив Папа, на кожному храмі можна було б повісити оголошення: «Після Служби Божої не можна більше жити для себе самих, але для інших».
Єпископ Тоніно жив саме так, адже був серед своїх вірних як єпископ-слуга, який перед кивотом у храмі вчився бути поживою для вірних. Він дуже прагнув Церкви, яка відчуває голод за Ісусом та не терпить жодної світськості, яка вміє побачити Христове тіло у незручних кивотах бідності, страждань, самотності.
Пресвята Євхаристія, як навчав єпископ Тоніно, не терпить «сидячого стилю життя», бо тоді залишається недовершеною Святою Тайною. Отож, кожен із нас повинен себе запитати: «Чи у Мені ця Свята Тайна є звершеною? Тобто, чи мені подобається лише, коли мені служить до столу Ісус чи я таки підіймаюсь, щоб послужити Христові?» І як Церква ми повинні себе запитати: «Після стількох Святих Причасть, ми стали людьми сопричастя, людьми єдності?»
«Хліб життя, роздроблений Хліб, є, власне, також Хлібом миру», – наголосив проповідник, пригадуючи, що єпископ Тоніно вважав, що мир не приходить тоді, коли кожен бере свій хліб і йде його споживати окремо, але тоді, коли всі споживають його разом, без поділів, коли довкола столу сідають різні люди, коли інший є для нас обличчям, яке ми хочемо пізнати, контемплювати, приголубити. Оскільки, усі конфлікти та війни мають своє коріння у «зникненні облич». Отож, ми, що ділимось цим Хлібом єдності та миру, покликані любити кожне обличчя та бути будівничими миру.
Далі Глава Католицької Церкви зосередив свою увагу на другому ключовому моменті для життя християнина, а саме на Слові. Євангелія розповідає, що виникла чимала дискусія щодо слів Ісуса, мовляв, як Він може дати Своє Тіло їсти і Свою Кров пити? На думку проповідника, багато наших слів схожі на ці, бо ж і ми, іноді, запитуємо: «Як Євангелія може вирішити проблеми світу? Для чого чинити добро серед так багато зла?».
Саме в такий спосіб повторюємо помилку тих людей в часах Ісуса, спаралізованих дискусіями над Його словами, замість того, щоб бути готовими прийняти ту життєву переміну, про яку просить Ісус. Люди не розуміли, що Слово Ісуса є для того, аби прямувати життям, а не для того, щоб сісти та говорити про те, що добре, а що ні. Саме тому, єпископ Тоніно Белло бажав, щоб люди перейшли від слів до вчинків, щоб не боялись змінитись. Ісусові не можна відповісти згідно із розрахунками чи зручностями моменту, але лише словом «так» усього життя. Йому не потрібні наші роздуми, але наше навернення.
Як зазначив Єпископ Риму, до цього нас закликає Слово Боже із сьогоднішнього першого літургійного читання, де воскреслий Ісус звертається до Савла і не пропонує йому роздумати над Його словами, але розпочати нове життя, мовивши до нього: «Встань же, та йди в місто, і тобі скажуть, що маєш робити» (Діяння Ап. 9, 6). Перш усього, встати, не лежати на землі, страждаючи чи піддаючись страхові. Отож, завжди мусимо вставати, дивлячись вгору, адже апостолові Ісуса не личить вдовольнятись незначними задоволеннями.
Потім Ісус каже Савлові ввійти у місто. Також і до кожного з нас Він промовляє такі ж слова: «Йди, не залишайся замкненим у своєму безпечному просторі, заризикуй». Християнин повинен інвестувати своє життя в Ісуса Христа та використати його для інших. Зустрівши Воскреслого, християнин не може більше чекати, відкладати на потім, але мусить йти, вийти поза себе самого, незважаючи на всі проблеми та непевності. У цьому апостол Павло є для нас прикладом: втративши зір, він все-таки підіймається і йде в місто.
На закінчення Ісус промовив до Савла: «І тобі скажуть, що маєш робити». Савло був чоловіком рішучим та твердим, але він мовчить та йде, він виявляє свою слухняність Божому Слову. Він упокоряється, стає слухняним, бо розуміє, що його життя вже більше не залежить від нього самого. Він вчиться покори. Але покірний не означає боязкий чи пригноблений, але слухняний Богові та Його волі.
Підсумовуючи, Папа Франциск наголосив, що Боже Слово робить людину вільною, підіймає її та допомагає прямувати вперед, вчиняє її покірною й, одночасно, сміливою. Боже слово не робить нас головними дійовими особами чи чемпіонами власної майстерності, але справжніми свідками Ісуса Христа у світі. «Дорогі брати та сестри, на кожній Службі Божій ми живимось Хлібом життя і Словом, які спасають: живімо тим, що звершуємо! Так, як єпископ Тоніно, будемо джерелом надії, радості та миру», – закінчив свою проповідь Вселенський Архиєрей.
