Цінність сім’ї, необхідність будування глобальної родини народів, трагедія зловживань та християнське коріння були темами першої промови Святішого Отця в Ірландії.
«Церква – це родина сімей та відчуває необхідність підтримувати родини в їхніх зусиллях вірно та радісно відповідати на покликання, дане їм Богом у суспільстві», – сказав Папа Франциск, пояснюючи головну причину свого приїзду до Ірландії у промові до представників влади, дипломатичного корпусу й громадянського суспільства під час зустрічі, що відбулася в Дублінському замку 25 серпня 2018 року.
Церемонія привітання
До замку Святіший Отець прибув після церемонії привітання, що пройшла в президентському палаці та була поєднана з візитом ввічливості до Глави Держави, в рамках якого відбулося представлення делегацій, приватна розмова та обмін подарунками. В парку біля резиденції Папа посадив дерево. Неподалік височіє також дерево, яке 39 років тому посадив святий Іван Павло ІІ. Там його також привітали дві сім’ї – сім’я мігрантів та сім’я, яка приймає мігрантів.
В Дублінському замку
На порозі Dublin Castle Святішого Отця зустрів Тишех, тобто, Прем’єр-міністр Ірландії Лео Варадкар, який провів його до залу Святого Патрика, в якому очікували 250 представників влади, дипломатичного корпусу та громадянського суспільства. Саме він виголосив вітальне слово.
У своїй першій офіційній промові на ірландській землі Глава Католицької Церкви зауважив, що хотілося би бачити у Всесвітній зустрічі сімей «пророче свідчення багатої спадщини моральних і духовних цінностей», захист яких є «завданням кожного покоління». І не обов’язково «бути пророком», аби зауважити труднощі, з якими зустрічаються сім’ї в сучасному швидкозмінному суспільстві та «турбуватись наслідками, до яких неминуче призведе занепад подружжя та родинного життя». «Сім’я – додав він, – це цемент суспільства, її добро не можна вважати само собою зрозумілим, його слід підтримувати та захищати всіма належними засобами».
Відновити відчуття приналежності до великої сім’ї народів
Адже, як підкреслив Святіший Отець, саме в сім’ї кожен зробив перші кроки в житті, вчився життя в гармонії та контролювати егоїстичні пориви, примирювати відмінності та розпізнавати цінності, «що дають життю справжній сенс і повноту». І якщо говоримо про увесь світ, як про «одну родину», то це тому, що «визнаємо зв’язки спільної людської природи і відчуваємо поклик до єдності та солідарності».
«Однак, надто часто ми почуваємося безпомічними перед постійним лихом расової та етнічної ненависті, невирішених конфліктів і проявів насильства, зневаги до людської гідності та фундаментальних прав людини, перед зростаючою прірвою між багатими та бідними. Як же ж ми потребуємо відновити у всіх сферах політичного та суспільного життя почуття приналежності до справжньої сім’ї народів! І ніколи не втрачати надії та мужності, щоб витривало виконувати моральний імператив бути миротворцями, носіями примирення та захисниками одні одних», – наголосив він.
Справжній і остаточний мир – у Бозі
Папа зазначив, що тут, в Ірландії, беручи до уваги історичний контекст тривалого конфлікту, згаданий виклик «має особливий резонанс». І слід подякувати Богові за двадцятиріччя миру, розпочатого історичною «Угодою Страсної П’ятниці», висловлюючи тверде сподівання на те, що «мирний процес подолає всі перешкоди, які ще залишилися, та сприятиме народженню майбутнього згоди, примирення та взаємної довіри».
«Євангеліє нагадує нам про те, що справжній мир – це, врешті-решт, Божий дар, що випливає з оздоровлених і примирених сердець та охоплює увесь світ. Але з нашого боку він вимагає постійного навернення, яке є джерелом духовних ресурсів, необхідних для будування насправді солідарного, справедливого суспільства на служінні спільному добру. Без цієї духовної основи ідеал глобальної сім’ї народів ризикує перетворитися в ніщо інше, як пустопорожню фразу».
Культура життя проти «культури відкинення»
У світлі нещодавніх подій, Глава Католицької Церкви запитує, чи ж не трапилося так, що зростання матеріалістичної «культури відкинення немов непотребу» зробило нас байдужими до бідних і найнезахищеніших, включаючи ненароджених дітей?
А викликом, який «чи не найбільше хвилює наші сумління» він назвав «масову кризу міграції», якій не видно кінця і вирішення якої «вимагає мудрості, широти поглядів та гуманітарної допомоги, що виходить далеко за межі короткотривалих політичних рішень».
На захист дітей
Висловивши своє розуміння становища «наших найуразливіших братів і сестер», Святіший Отець зауважив, що в цьому контексті не може не згадати про «серйозний скандал, спричинений в Ірландії зловживаннями щодо неповнолітніх з боку членів Церкви, яким належало їх захищати та виховувати». «Невдача церковної влади, єпископів, чернечих настоятелів, священиків та інших у тому, щоби проявити адекватний підхід до цих ганебних злочинів, справедливо викликала обурення та залишається причиною страждань і сорому для католицької громади», – сказав Папа, нагадуючи про те, що його попередник Венедикт XVI не щадив слів, визнаючи серйозність ситуації, а вміщені в «Пастирському листі до католиків Ірландії» заклики вжити «євангельських, справедливих й ефективних заходів» залишаються стимулом для церковної влади в тому, щоб «надолужити за помилки минулого та впроваджувати строгі норми для забезпечення того, щоб вони наново не повторилися».
«Кожна дитина, в дійсності, є цінним Божим даром, який слід оберігати, допомогти розвинути її дарування та привести до духовного дозрівання і загальнолюдського сповнення», – наголосив Святіший Отець, зауважуючи, що Церква в Ірландії виконувала та надалі здійснює важливу роль у сприянні добру дітей, що неможливо не оцінити, а випадки зловживань повинні підкреслити «важливість захисту дітей та уразливих дорослих з боку всього суспільства». Це також вказує на невідкладну необхідність надати молоді «мудрий супровід та здорові цінності на дорозі зростання».
Духовне коріння
У завершальній частині своєї промови Глава Католицької Церкви зауважив, що майже 90 років тому Святий Престол був серед перших міжнародних інституцій, що визнали незалежність Ірландської держави. Це започаткувало період «гармонії та динамічної співпраці». Нитки цієї історії тягнуться до подій півтора тисячорічної давності, коли християнська благовість знайшла ґрунт в Ірландії, ставши «невід’ємною частиною життя та культури». Звідси вирушило чимало місіонерів, несучи віру на нові землі.
«Сьогодні, як і в минулому, чоловіки та жінки, що живуть у цій країні, стараються збагатити життя народу мудрістю, що народжується з віри. Також і в найпохмуріші періоди Ірландії, вони знаходили у вірі оту мужність та заанґажування, що є необхідними для побудови майбутнього свободи та гідності, справедливості та солідарності», – підсумував Папа, стверджуючи, що молиться за те, щоб Ірландія не забувала про християнське послання, яке підтримувало її в минулому та спроможне робити це також і в майбутньому.
З Дублінського замку Папа від’їхав до Апостольської Нунціатури, що стане його резиденцією під час короткого перебування в Ірландії.
