У посланні Мітингу за дружбу між народами, що відбувається в Ріміні (Італія), Папа пояснює, що віра включає прагнення перемінювати історію, адже християнин не може відмовитися від того, щоб мріяти про кращий світ
«Християнин не може відмовитися від того, аби мріяти про те, що світ зміниться на краще, бо в корені цієї впевненості перебуває глибока переконаність в тому, що Христос є початком нового світу», – читаємо в посланні, яке Державний Секретар Святого Престолу кардинал П’єтро Паролін надіслав організаторам і учасникам ХХХІХ Мітингу за дружбу між народами, що від 19 до 25 серпня відбувається в італійському місті Ріміні.
Від скромного починання до наймасштабнішого форуму
Мітинг за дружбу між народами – один із найбільших у світі християнських форумів, який у серпні збирає кількасот тисяч відвідувачів виставок та учасників конференцій, дебатів та семінарів. Програма зосереджена на християнському діалозі в найширшому значенні цього слова: це діалог епох, культур, конфесій, взаємозв’язок світського і релігійного, науки й культури. У рамках форуму проходять дискусії й бесіди, презентації книжок на різноманітні теми, культурна програма.
Ці зустрічі, присвячені діалогові та порозумінню, організовує міжнародний католицький рух «Спільність і визволення» (Comunione e liberazione). Майже 40 років тому група молодих людей на чолі з святої пам’яті отцем Луїджі Джуссані (1922-2005), засновником цього руху, вирішила влаштувати мітинг – невелику зустріч друзів, щоб «розповісти всім про ту красу, яку їм пощастило зустріти в житті». Із скромного початку Мітинг швидко переріс в найбільший міжнародний християнський форум, який проходить у виставковому кварталі міста Ріміні.
1968-й рік і захоплення перемінами
«Сили, які рухають історією, є ті самі, що роблять людину щасливою» – ці слова о. Джуссані стали темою 39-го Мітингу за дружбу між народами в Ріміні, який відбувається в контексті 50-річчя соціокультурного феномену 1968 року, що включав всесвітню ескалацію соціальних конфліктів.
У Папському посланні згадується про те, що в згаданий період розрив із минулим став категоричним імперативом для покоління, яке покладало сподівання на революцію структур, здатну забезпечити більшу автентичність життя. Чимало вірних «піддалися чарам такої перспективи та перетворили віру в моралізм, і, не сприймаючи Благодать серйозно, покладалися на власні сили в практичному будуванні кращого світ».
Зростання страху перед майбутнім
Що ж залишилося від цього прагнення все перемінити. Знову повертаємося до спорудження стін замість будувати мости. Існує тенденція закриватися, замість того, щоб бути відкритими на інших. Замість прагнення взяти ініціативу на користь змін зростає байдужість. Над вірою в майбутнє переважає страх. І через півстоліття ми запитуємо себе, чи цей світ дійсно став придатнішим для життя?
Це запитання, як зазначається у посланні, стосується також і нас, християн, що також пережили епоху 68-го року, а тепер покликані задуматися, разом з багатьма іншими головними дійовими особами, та запитувати себе: чого ми навчилися? Що можемо зробити своїм скарбом?
Спокуса людини бути самодостатньою
Людина відвіку змагається із спокусою вважати, що її розум та здібності є принципами, які керують світом. І це домагання здійснюється двома способами, першим з яких є привабливість гностицизму, а другим – нео-пелагіянізм тих, які покладаються виключно на власні сили. Чи це означає, що християнин, який бажає уникнути цих двох спокус, повинен відмовитися від бажання перемін?
Християнин не відмовляється від кращого світу
Ні, не йдеться про те, щоб відступити від зі світу, аби не рискувати помилитися та зарезервувати для віри «недоторкану чистоту», оскільки «справжня віра завжди включає глибоке прагнення перемінювати світ», рухати історію вперед, як говорить тема Мітингу. Чи це є можливим?
Християнин не може відмовитися від того, щоб мріяти про те, що світ зміниться на краще. Це є раціональним, бо коренем цієї впевненості є глибока переконаність у тому, що Христос є початком нового світу, яку Папа Франциск підсумовує такими словами: «Його воскресіння не є справою з минулого, воно містить силу життя, що пронизала світ. Там, де здається, що все було мертвим, повсюди наново з’являються паростки воскресіння. Це сила, рівних якій не існує».
Жодна революція не спроможна вдовольнити серце людини
«Жодне зусилля, жодна революція, не може вдовольнити серце людини. Лише Бог, Який створив нас із неозорими прагненнями, може заповнити їх Своєю безмежною присутністю. І для цього Він став людиною, щоб люди могли зустріти Того, Який спасає та сповняє прагнення щасливих днів», – зазначається в посланні до учасників ХХХІХ Мітингу за дружбу між народами в Ріміні.
