«Говорити про християнський внесок у майбутнє континенту означає, насамперед, запитати себе про наше завдання як християн сьогодні, на цих землях, настільки щедро сформованих вірою протягом віків. Якою є наша відповідальність в той час, коли обличчя Європи дедалі більше позначене плюралізмом культур і релігій, у той час, як християнство багатьма сприймається, як елемент далекого і чужого минулого», – цими словами Папа Франциск розпочав свої роздуми, промовляючи до учасників конференції «(Пере)осмислити Європу. Християнський вклад й майбутнє європейського проекту».
Пригадаємо, що цей захід, який відбувається у Ватикані від 27 до 29 жовтня 2017 р., організувала Комісія Єпископатів Європейського Союзу в співпраці з Державним Секретаріатом Святого Престолу з нагоди 60-річчя Римських Угод, якими був започаткований Європейський Союз. У ньому беруть участь представники єпископатів, політики, дипломати та представники різних організацій та рухів. Конференцію відкрив кардинал П’єтро Паролін, Державний Секретар Святого Престолу, а заключну промову 28 жовтня виголосив Папа Франциск, який перед тим мав окрему зустріч із провідниками Європейської Комісії та Європейського Парламенту. Завершенням заходу стане Свята Меса в базиліці Святого Петра, запланована на неділю.
Святіший Отець назвав значущим той факт, що ця зустріч була, насамперед, «діалогом у дусі вільного та відкритого співставлення» з метою висвітлити «шлях майбутнього Європи», яким усі ми покликані пройти, «щоб подолати кризи та відповісти на виклики».
Відправною точкою своїх роздумів Папа обрав поняття особи та спільноти. Він зазначив, що в той час, коли занепадала слава стародавнього Риму й нові народи проникали на терени давньої імперії, святий Венедикт Нурсійський запропонував своїм сучасникам, а також і нам «концепцію людини, радикально відмінну від тієї, якою була позначена греко-римська класична культура, і ще більше від сповненої насильством, якою відзначались нашестя варварів».
Святий Венедикт не зосереджується на соціальному становищі, на багатстві чи владі, але посилається на «спільну природу кожної людської істоти», яка, незалежно від її стану, безперено «жадає життя та прагне щастя». Для нього не існують виконувані ролі, але «особи», й це «одна з фундаментальних цінностей, яку внесло християнство: значення особи, створеної на Божий образ».
«Першим і, мабуть, найбільшим внеском, який християни можуть зробити для Європи сьогодні є пригадувати, що вона не є збором цифр та інституцій, але складається з людей», – наголосив Папа, вказуючи на те, що сьогодні дискусії зводяться до обговорення цифр: не громадяни, а голоси, не мігранти, а квоти, не робітники, а економічні показники, не бідні, а пороги бідності. Внаслідок цього поняття людської особи применшене до абстрактного принципу.
Як підкреслив Святіший Отець, визнати іншого особою означає «оцінити те, що мене з ним поєднує», тобто, «бути особою» означає також «бути спільнотою». «Отож, другим внеском, який християни можуть зробити в майбутнє Європи, є наново відкрити приналежність до спільноти», – сказав Глава Католицької Церкви, пригадавши, що батьки-основоположники недаремно обрали слово «спільнота» для окреслення нового політичного суб’єкту, який створювався.
Папа також зауважив, що спільнота є найкращою протиотрутою від індивідуалізму та від помилкового розуміння свободи як «необхідності бути самотніми, звільненими від будь-яких зв’язків». Християни ж визнають, що їхня ідентичність, насамперед, ґрунтується на стосунках. Крім того, «перед обличчям іншого» кожен відкриває свої позитивні та негативні риси, свої сильні та слабкі сторони, а «родина, як перша спільнота, залишається найістотнішим місцем такого розпізнавання».
«Родина – це гармонійна єдність між чоловіком та жінкою, що є настільки справжньою та глибокою, наскільки є генеративною, здатною відкритися на життя та на інших», – сказав Святіший Отець, додаючи, що це стосується також і громадянської спільноти, яка є «живою» тоді, коли є «відкритою», вміючи приймати відмінності та дарування кожного.
Далі Глава Католицької Церкви вказав на Європу, як на місце діалогу, «щирого й конструктивного», в якому «всі учасники наділені однаковою гідністю». В цьому контексті він також звернув увагу на «позитивну й конструктивну роль», яку в загальному відіграє релігія у будуванні суспільства. На жаль, деяки упередження лаїцизму нездатні відчути «позитивну цінність для суспільства публічної та об’єктивної ролі релігії», вважаючи за краще відсунути її у виключно приватну та емоційну сферу.
«Сприяти діалогові – це одне з основних завдань політики, й, на жаль, надто часто зауважуємо, як вона перетворюється в місце сутичок між протилежними силами. Голос діалогу підміняється криком претензій», – вів далі Папа, вказуючи на те, що в багатьох людей складається враження, що спільне добро перестало бути «першочерговою метою», внаслідок чого в багатьох країнах «знаходять сприятливий ґрунт екстремістські та популістські фракції, які роблять протест суттю свого політичного послання, не пропонуючи альтернативного конструктивного політичного проекту».
«Християни покликані сприяти політичному діалогові, особливо там, де він перебуває під загрозою, де, здається, переважає протистояння. Християни покликані повернути гідність політиці в значенні найвищого служіння спільному добру, а не як захоплення влади», – сказав Святіший Отець, підкреслюючи важливість відповідного приготування, адже політика не є «мистецтвом імпровізації», а бути лідером вимагає «приготування й досвіду».
Папа наголосив, що спільною відповідальністю лідерів є «сприяти тому, щоб Європа була інклюзивною спільнотою», але уникаючи непорозуміння, яке вважає інтеграцію нерозбірливим вирівнюванням. «Навпаки, по-справжньому інклюзивними стаємо тоді, коли вміємо цінувати відмінності, приймаючи їх, як спільну та збагачуючу спадщину», – сказав він.
За словами Святішого Отця, перед обличчям трагедії мігрантів та біженців не можна забувати про те, що мається справу з людьми, яких не можна обирати або відкидати за власним уподобанням, «згідно з політичними, економічними чи навіть релігійними логіками». Однак, це не суперечить «обов’язкові влади вирішувати мігрантське питання за допомогою чесноти, властивої правителям, якою є розсудливість», що повинна рахуватися «як з необхідністю мати відкрити серце, так і з можливостями повністю інтегрувати на суспільному, економічному та політичному рівнях тих, хто прибуває до країни».
«Не можна вважати, що явище міграції є необмеженим і позбавленим правил процесом, але також не можна зводити стіни байдужості та страху. Самі ж мігранти, зі свого боку, не повинні занедбувати важливий обов’язок пізнавати, шанувати й також засвоювати культуру й традиції приймаючої країни», – наголосив Папа.
Далі Святіший Отець звернув увагу на те, що трудитися на користь «інклюзивної спільноти» означає «будувати простір солідарності», адже бути спільнотою означає взаємну підтримку, тому неприпустимо, щоб тільки дехто був змушений сам нести тягарі й додаткові жертви, в той час як інші захищають свої привілеї. Разом з іншим ключовим принципом, яким є субсидіарність, солідарність стосується «не лише стосунків між державами й регіонами Європи», адже бути «солідарною спільнотою» означає «опікуватися найслабшими в суспільстві». Крім того, солідарність вимагає також «відновити співпрацю й взаємопідтримку між поколіннями».
На думку Глави Католицької Церкви, починаючи від 60-х років триває «безпрецедентний конфлікт між поколіннями». Оскільки не були належно передані «ідеали, що вчинили Європу великою», настав час «драматичного безпліддя». «Не лише тому, що в Європі народжується мало дітей, а надто багато є позбавлені права народитися», але й тому, що «виявилася нездатність передати молоді матеріальні та культурні засоби», необхідні для того, аби вийти назустріч майбутньому. «Європа переживає своєрідний дефіцит пам’яті», а тому повернення до солідарної спільноти означає «наново відкривати цінність минулого, щоб збагатити теперішнє та вручити нащадкам майбутнє надії».
«Європа, яка наново відкриє себе, як спільноту, буде, без сумніву, джерелом розвитку для себе й для всього світу», – вів далі Папа, вказуючи на те, що розвиток слід розуміти згідно із тим, про що навчав блаженний Папа Павло VI: «Щоб бути справжнім, розвиток повинен бути цілісним, тобто, зверненим на сприяння кожній людині та цілій людині».
В цьому контексті Святіший Отець пригадав про виклики, повֹ’язані із зайнятістю, адже «праця є суттєвим фактором для гідності й зрілості людини», та про необхідність «соціального підприємництва», що є найкращими ліками від занедбань, породжених «бездушною глобалізацією», яка зважаючи більше на прибуток, ніж на людей, спричинила поширення бідності, безробіття й визискування. На урядах лежить обов’язок «створювати економічні умови», які сприятимуть «здоровому підприємництву та відповідним рівням зайнятості», наново відродивши спіраль успіху, яка «завдяки інвестиціям на користь сім’ї та виховання уможливлює гармонійний та мирний розвиток усього громадянського суспільства».
Врешті, за словами Папи, «християнське заанґажування в Європі повинно будувати обітницю миру», адже саме ця думка надихала підписантів Римських Угод. «Після двох світових війн і жорстокого насильства народів щодо народів, настав час утвердити право на мир, – сказав він. – Однак, навіть і сьогодні ще бачимо, наскільки мир є тендітним благом, а часткові та національні логіки загрожують ударемнити мрії засновників об’єднаної Європи».
Глава Католицької Церкви підкреслив, що бути миротворцями не означає лише запобігати внутрішнім напруженням й намагатися покласти край численним конфліктам у світі, але ставати «сподвижниками культури миру». А це вимагає «любові до істини, без якої неможливе існування справжніх людських стосунків, та шукання справедливості, без якої свавілля стає керівною нормою будь-якої спільноти».
