Ісус Христос ввіряє Свій люд апостолу Петру, найбільшому грішникові, і заохочує пасти його покірно та з любов’ю, незважаючи на помилки та гріхи. Такою була головна думка проповіді Папи Франциска під час ранкової Служби Божої у каплиці «Дому Святої Марти» у Ватикані у п’ятницю, 2 червня 2017 року.
На ці думки Вселенського Архиєрея надихнуло літургійне читання з 21 глави святого євангелиста Йоана, де розповідалось про діалог Спасителя з апостолом Петром на березі озера, в якому Спаситель, тричі запитавши про те, чи апостол любить його більше, ніж інші, ввіряє йому Своє стадо, тобто, довіряє його пастирському проводові Свій народ, Божу Церкву. За словами Святішого Отця, Ісус вибирає найбільшого грішника з апостольського грона, адже інші учні лише втекли, а Петро відрікся свого Спасителя, мовивши: «Я не знаю його». Христос запитує апостола: «Але ти любиш мене більше ніж оці?» – і після цього вибирає цього найбільшого грішника пасти Своє стадо. Цей факт заставляє нас замислитись.
Далі Глава Католицької Церкви підкреслив, що Божий народ не можна пасти з задертою головою, тобто з пихатістю, немов великі володарі, але покірно та з любов’ю, за прикладом самого Ісуса. Пастир повинен пам’ятати, що ввірені йому вівці не належать йому, але – Богові. Тому, будучи приятелем Бога, потрібно любити і бути приятелем повіреного Божого люду.
Папа Франциск пригадав також відречення Петра перед служницею, яке характеризувалось впевненістю апостола, яку можна порівняти до тієї впевненості, коли вів визнав Ісуса Сином живого Бога та Месією. Петро завжди пам’ятав своє відречення та той погляд Ісуса, від якого щойно відрікся. Він мав сміливість відректися, але був здатний теж гірко оплакати свій вчинок. Після покаяння він усе своє життя віддав на служіння Ісусові, віддавши за Нього життя, так як і Сам Спаситель, на хресті. І він не вихвалявся тим, але, навпаки, вважаючи себе негідним до такої ж смерті, просить, щоб його розіп’яли головою вниз.
На закінчення Святіший Отець мовив: «Нехай Господь завжди дає нам благодать прямувати життям з опущеним вниз зором: з піднесеною головою задля гідності, яку Бог нам дає, але з опущеним зором, усвідомлюючи те, що ми є грішниками і, що єдиний Господь – це Ісус, а ми є слугами».
