Шлях до неба розпочинається з рівнини, зі щоденності життя, розділеного з ближніми, відданого ближнім. На це звернув увагу Папа Франциск, коментуючи під час проповіді з нагоди введення в сан нових кардиналів уривок з Євангелії від Луки, відомий, як Ісусова «проповідь на рівнині». Після призначення Дванадцятьох Апостолів, що відбулося на горі, Ісус зійшов з учнями на рівнину, де Його чекав великий збір людей.
«Обрання, замість того, щоб утримувати їх на вершині гори, приводить їх до центру натовпу, ставить їх посеред його тривог, на рівні життя людей. Таким чином, Господь об’являє їм, а також і нам, що справжню вершину досягаємо на рівнині, а вона пригадує нам, що вершину знаходимо в погляді й, особливо, в покликанні: Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний», – сказав Святіший Отець, додаючи, що цей заклик супроводжується «чотирьома напоумленнями», призначеними для того, щоб сформувати згадане покликання у конкретності: «любіть, чиніть добро, благословляйте і моліться».
Як зауважив проповідник, з цими аспектами всі погодяться, адже вони здаються нам «розумними». Ми «легко здійснюємо» ці чотири дії з нашими друзями, «з менше чи більше близькими особами». Проблема виникає тоді, «коли Ісус представляє нам адресатів цих дій», кажучи: «Любіть ворогів ваших, чинить добро тим, які вас ненавидять, благословляйте тих, які вас проклинають, моліться за тих, які лихо вам коять».
«Це не ті дії, які здійснюються спонтанно щодо тих, які стоять перед нами, як вороги, як неприятелі. Нашим найпершим та інстинктивним наставленням щодо них є дискредитувати, очорнювати, проклинати їх. У багатьох випадках намагаємося “демонізувати” їх, аби мати “святе” виправдання для того, щоб їх прогнати», – зазначив Папа, додаючи, що Ісус, натомість, каже нам любити, благословляти й молитися за них.
Саме в цьому, за словами Наступника святого Петра, полягає «одна з найхарактерніших ознак Ісусового послання», у цьому «приховується його сила й таємниця». «У Божому серці, – пояснив він, – не існує ворогів, Бог має лише дітей. Ми зводимо мури, будуємо бар’єри та класифікуємо людей. Бог має дітей і точно не для того, щоб їх проганяти».
«Наш Отець не чекає з тим, щоб любити світ, доки ми станемо добрими, не чекає на те, щоб любити нас, коли будемо менше несправедливими або досконалими. Він любить нас, бо вирішив нас любити, любить нас, тому що надав нам статус Його дітей. Він полюбив нас ще тоді, коли ми були Його ворогами. Безумовна любов Отця до всіх людей була та залишається справжньою вимогою навернення для нашого убогого серця, яке схильне осуджувати, ділити, протиставляти й засуджувати. Знати про те, що Бог не перестає любити також і того, хто Його відкидає, є джерелом світлої надії та стимулом до місії», – сказав Святіший Отець.
Глава Католицької Церкви зазначив, що наш час позначений «серйозними проблемами й сумнівами на світовому рівні». Як єдиний спосіб вирішення конфліктів пропонується «поляризація та виключення». Дуже швидко той, хто перебуває поруч, «не лише має статус невідомого», але стає загрозою, отримуючи «статус ворога», лише тому, що «походить з далеких земель або має інші звичаї». Ми й не зауважуємо, як «ця логіка прописується в наш спосіб жити й діяти», внаслідок чого «все і всі починають мати присмак ворожості».
«Крок-за-кроком, – вів далі Папа, – відмінності перетворюються в ознаки ворожості, загрозливості, насильства. Як же багато ран розширилися з причини цієї епідемії неприязні й насильства, яка викарбовується на тілі багатьох людей, що втратили голос, тому що їхнє волання ослабло або було змушене замовкнути через цю недугу байдужості! Як же багато ситуацій непевності та страждання посіяло оте зростання ворожості між народами, між нами!».
Наступник святого Петра перестеріг, що слід бути обачними, тому цей «вірус» неприязні загрожує всім, і слід остерігатися того, щоб він вгніздився у наших серцях, перекреслюючи «багатство й вселенськість Церкви, до яких можемо доторкнутися» через Колегію Кардиналів. «Ми походимо, – зауважив він, – з далеких земель, маємо відмінні звичаї, колір шкіри, мови та суспільні умови, думаємо по-іншому та звершуємо віру відмінними обрядами. І ніщо з цього всього не вчиняє нас ворогами, навпаки, це одне з наших найбільших багатств».
Підсумовуючи, Папа зазначив, що Ісус не перестає «сходити з гори» та посилати пастирів на «рівнини» народів. «Як Церква, ми й надалі отримуємо заохочення відкривати наші очі, щоб бачити рани багатьох наших братів і сестер, позбавлених гідності», – сказав Святіший Отець, а тоді звернувся до нових кардиналів:
«Дорогий брате, шлях до неба починається на рівнині, у щоденності життя, розламаного й розділеного з іншими, відданого й посвяченого іншим. У щоденному й мовчазному даруванні того, чим ми є. Нашою вершиною є ця якість любові, нашою метою й спонукою є разом з Божим людом на рівнині життя намагатися перемінюватися в людей, здатних до прощення та примирення».
