Може трапитися так, що наші упередження стають на заваді тому, щоб збагнути дійсність. Щось такого сталося з мешканцями Назарету. Перед проказуванням молитви «Ангел Господній» в неділю, 8 липня 2018 р., Папа Франциск коментував розповідь святого Марка про те, як Ісус після проповідування в навколишніх містах і селах, прибув до Свого рідного міста та в суботу почав навчати в синагозі.
Пророк без пошани лише на батьківщині
Святіший Отець зауважив, що розпочавши проповідування Доброї Новини, Ісус жодного разу не вступив до Назарету. Тож можемо припустити, що всі мешканці зібралися для того, щоб послухати свого земляка, слава про якого, як про «мудрого вчителя та могутнього цілителя», поширилася по всій Галилеї та поза її межами.
«Але те, що могло вимальовуватися як успіх, – зауважив Наступник святого Петра, – перетворилося у гучне відкинення, настільки, що Ісус не зміг учинити жодного чуда, крім кількох оздоровлень. Динамізм цього дня детально описаний євангелистом Марком: назаретський люд спочатку слухає та захоплюється, потім зі здивуванням запитує: “звідки це в нього”, ота мудрість? І, врешті, обурюється, розпізнавши в ньому теслю, сина Марії, який виростав у них перед очима. Тому Ісус завершує фразою, що стала прислів’ям: пророк буває без пошани лише у своїй батьківщині».
Від зчудування до невірства
Отож, можемо запитати себе, як так сталося, що земляки Ісуса перейшли від зчудування до невірства? Папа звернув увагу на те, що вони роблять зіставлення між Його скромним походженням та теперішніми здібностями: столяр, який ніде не вчився, але проповідує краще від книжників та робить чуда. Й замість того, щоб «відкритися на дійсність», згіршуються.
«На думку мешканців Назарету, Бог є надто великим, щоб понизитися та промовляти через настільки просту людину! В цьому й полягає скандал Втілення: спантеличуюча подія Бога, Який став тілом, Який мислить людським розумом, працює та діє людськими руками, любить людським серцем, Бога, Який втомлюється, їсть та спить, як один з нас. Божий Син перевертає будь-які людські схеми: це не учні вмили ноги Господеві, але Господь – учням», – наголосив Святіший Отець, додаючи, що це залишається причиною обурення та невірства в усіх часах, також і сьогодні.
Чи дійсно маємо віру?
Як підкреслив Наступник святого Петра, переворот, здійснений Ісусом, «зобов’язує Його учнів до особистої та спільнотної перевірки». Адже і в наші дні може трапитися так, що розпалюючи упередження, втрачаємо здатність «збагнути дійсність». Тому Господь запрошує прийняти наставлення «смиренного слухання та послушного очікування», тому що «Божа благодать постає перед нами часто в несподіваний спосіб, що не відповідає нашим очікуванням».
У цьому контексті Папа вказав на історії святої Матері Теризи з Калькути, «маленької ростом черниці», яка своєю молитвою та працею зробила чудесні речі в історії. «Бог, – пояснив він, – не пристосовується до упереджень. Ми повинні докладати зусилля для того, щоб відкрити серце та розум, аби прийняти божественну дійсність, яка виходить нам назустріч. Йдеться про те, щоб мати віру: брак віри – це перешкода для Божої благодаті».
Любов – ознака приналежності до Ісуса
За словами Святішого Отця, чимало охрищених живуть так, ніби Христос не існує. Повторюються знаки та жести віри, але це не супроводжується «дійсним прийняттям Ісуса та Його Євангелія». «Кожен християнин, кожен з нас, натомість, покликаний поглиблювати цю фундаментальну приналежність, стараючись свідчити її послідовною поведінкою, провідною ниткою якої є милосердна любов», – сказав Папа, заохотивши:
«Просімо в Господа, за заступництвом Пречистої Діви Марії, розтопити закам’янілість наших сердець та вузькість кругозору, щоб ми були відкритими на Його благодать, істину та місію добра й милосердя, звернену до всіх без винятку».
