«Я вважаю, що сучасна людина сумнівається в тому, що Бог може бути так близько…» – вважає о. д-р Юрій Щурко, декан Філософсько-богословського факультету Українського католицького університету.
Він переконаний, що за допомогою Святого Письма Господь намагається дати людині відповіді на ті запитання, на які вона так потребує знайти відповідь у різних ситуаціях свого життя.
Ба більше, Боже Слово змінило життя і самого отця Юрія. Саме тому він почав не лише активно його вивчати та досліджувати, а й навіть заснував проєкт «Жити Словом», у якому заохочує людей пізнавати Біблію.
Отож, про значення Святого Письма, знайомство з Божим Словом, а також про те, як над ним варто молитися, – дізнавайтеся далі в нашій розмові.
-Отче, яке значення і місце Святе Письмо посідає в житті християнина?
-Бог посилає до нас свого Сина, який є Його Словом. Якщо ми хочемо зрозуміти правду про Всевишнього та про нас, то повинні зустрітися з цим Словом, бо воно надзвичайно чітко пояснює: хто ми є, де ми є, що не так, який вихід є і в який час ми живемо… Ніхто і ніщо у світі не дасть більшого пояснення, бо це не є рефлексії мудрості чи результат критичного міркування. Боже Слово – плід об’явлення.
Апостол Павло каже, що Святе Письмо є натхненне (грецькою мовою дослівно – «видихнуте» Богом). Коли ми читаємо розповідь про сотворення людини, то бачимо, що людина – це особа, яка складається із земного пороху, в який Творець вдихає свій віддих життя, і вона стає живою. Відтак Боже Слово є конститутивним елементом життя людини.
Боже Слово може нас очищувати, відновлювати, просвітлювати… Адже це саме той спосіб, яким Бог захотів комунікувати з нами. Він не послав нам якісь абстрактні ідеї, а свого Сина – предвічне Слово, – яке серед нас стало Тілом і відкрило нам правду про Бога та про нас.
-А як щодо не зовсім активних християн… Як їм варто «познайомитися» зі Святим Письмом? Як це краще зробити?
-Коли ми вчимося читати, то спочатку вчимо азбуку. Тож перше, що варто усвідомити, – це те, що Бог увійшов у людську історію до людини на тому рівні, на якому вона була в конкретному історичному часі й культурі. Нам потрібно вживати весь набір інструментів, які дозволять нам відкрити особливості цієї мови, культури, в якій постало Слово Боже, щоб ми могли відчитати це значення для нас тепер. Для цього існують коментарі, різні впровадження до Старого і Нового Завіту.
І тому, коли люди рекомендують читати Святе Письмо від Нового Завіту, то це те саме, що дивитися останню серію якогось дуже довгого і цікавого, насиченого серіалу. Насправді Біблія – це немовби драма з п’яти актів, у якій перший – розповідає про сотворення світу, другий – про гріхопадіння, третій – про вибір Ізраїлю, щоб розв’язати проблему гріха, коли Ізраїль стає частиною проблеми замість того, щоб її вирішити.
Тоді приходить Ісус Христос (четвертий акт), який показує нам, що означає бути людиною, бо наш прабатько Адам цього не показав. А Син Божий через своє Воскресіння, Вознесіння на Небо і Зіслання Святого Духа показує нам не тільки наше майбутнє, а й засновує нову реальність – Церкву (п’ятий акт), в якій людина знову може перебувати з Богом аж до моменту Його повернення.
Варто зауважити, що ми часом забуваємо про те, що всі розповіді, про які йдеться у Святому Письмі, є моделями певного типу поведінки – одні слід наслідувати, а інших уникати.
-Як ви порадите молитися над Божим Словом? І чи можна назвати роздуми над Святим Письмом християнською медитацією?
-Церква має великий досвід у такій практиці як Lectio Divina (божественне читання), або як ми ще кажемо – молитовне читання Святого Письма. Це спосіб зустрічі з Богом через Його Слово. Кожного дня ми молимося Богові про те, що нам потрібно (як нам здається), забуваючи те, що говорив Ісус в Євангелії: «Отець же ваш Небесний знає, що вам усе це потрібне» (Мт. 6, 32). Проте ми все-таки на це не зважаємо і постійно хочемо Йому представити свій план для нашого щастя.
Тож коли ми беремо до рук Боже Слово, читаємо якийсь уривок і звертаємо увагу на певне речення або словосполучення, яке нас торкає, то починаємо над ним роздумувати, а далі це приводить нас до молитовної відповіді Богові. І ми зауважуємо, що молимося не про те, що самі хочемо, а про те, що Бог вкладає в наше серце. Ми інакше починаємо сприймати Бога: передусім як люблячого Отця, а не «бухгалтера», який рахує наші гріхи. Змінюємо наші стосунки в чотирьох векторах: ставлення до Бога, ближнього, до самого себе та світу. Отож, першим рівнем є божественне читання (Lectio Divina), другий – роздуми (тобто християнська медитація), а третій – молитва.
– Отче, ви створили проєкт «Жити Словом». Розкажіть, будь ласка, яка його мета (місія)?
– Вже кілька років разом зі своїми колегами в УКУ я записую відеокоментарі до різних книг Біблії, а також пояснюю найважливіші теми зі Святого Письма. Викладаючи біблійні курси та проводячи різні лекції, семінари, конференції та семінари на біблійну тематику, я зауважив, що існує велика потреба в одному ресурсі, на якому були б зібрані мої думки, котрі б полегшували дорогу людини до Бога через зустріч із Його Словом. Відтак мій блог «Слово Боже» пступово переріс у вебсайт «Жити Словом». Цей вебсайт покликаний служити всім, хто щоденно читає Святе Письмо, але не має багато часу (щоб у такий спосіб люди могли організувати і оптимізувати свій час). Відвідувачі цього ресурсу можуть дивитися та читати різні матеріали. У щоденному читанні Євангелія можна віднайти тисячу прикладів, які допоможуть нам розв’язати найбільші труднощі нашого життя, бо це Слово самого Бога. Цей проєкт є інструментом, який має виховати в людині відчуття Слова, щоб вона потім сама могла його постійно читати й переживати. Господь благословив мене кількома друзями, які на цьому етапі мені допомагають із технічною підтримкою та літературною редакцією текстів, тож сподіваюся, що вебсайт буде розвиватися.
– А як ви самі «познайомилися» зі Святим Письмом?
– Я багато читав Святе Письмо ще перед тим, як вступив у семінарію. Проте тоді мені все сприймалося немов у якомусь тумані. Я його любив читати, але не відчував живої Божої присутності в ньому. Однак це змінилося, коли я навчався на 4-му курсі в семінарії. Я тоді відвідував курс «текстуальна критика Нового Завіту» Джефрі Вилса, професора з Висконського університету (США).
Текстуальна критика передбачає аналіз різного роду манускриптів, тобто копій із тих творів (що вийшли з-під рук євангелистів та апостолів), які поширювалися в різних місцевостях і, очевидно, створили певні «сім’ї» текстів. Одні тексти поширювалися в Єгипті, інші – в Палестині… І ті тексти були копіями з копій. Століттями вони поширювалися і переписувалися. Тож текстуальна критика з’ясовує, який був первісний текст, що вийшов з-під пера євангелистів. Крім того, вона займається дослідженням різних помилок, вставок, свідомих чи несвідомих, у текст.
Варто зазначити, що біля одного-півтора відсотка тексту Святого Письма містить різночитання. Однак я також зауважив дивовижний факт, що жодна догма Церкви не побудована на тексті, який має двояке чи незрозуміле значення або різні текстуальні версії. Я помітив, що майже за дві тисячі років, попри різні людські фактори, зокрема переписування, цей текст до нас дійшов майже в незміненому вигляді. Існують приблизно 25 тисяч копій Нового Завіту. А коли ми їх зіставляємо, то бачимо, що Бог у різний спосіб безпомилково доніс до нас те, що нам справді потрібно для спасіння.
І в той момент, коли я зрозумів, що за всіма людськими факторами й втручаннями стоїть жива Особа, яка зберегла для нас цей текст незмінним, то я відчув певний шок, трепет та відчуття присутності живого Бога за цим писаним текстом. Наприкінці четвертого курсу я захотів значно більше вивчати Святе Письмо. А тепер (щодня), коли я читаю Боже Слово, то завжди з великим подивом відкриваю для себе те, як Всевишній дає мені відповіді на мої щоденні запити. Бог просто тебе веде, і ти це відчуваєш…
Оксана Войтко
