беркут фотографується на фоні бойових дій на Грушевського, Київ, 2014 рік - світлина Reuters

Оксана Забужко: Вбивця, звільнений без суду, – ознака домінування зовсім інших цінностей

Хуцпа 80-го левела – це говорити про “усвідомлення цінності людського життя”, віддаючи замовникові вбивства – непокараних убивць. Тобто, це вже не брехня в звичайному розумінні – а якась порнографія духа в особливо жорсткій формі.

Про це пише Оксана Забужко.

Усвідомлення цінности людського життя з’являється в людстві там і тоді, де з’являється табу на вбивство. Навіть в архаїчному родоплемінному соціумі за вбивство належиться суд не тільки тому, що родичі жертви жадають помсти, – а насамперед тому, що таким чином суспільство демонструє всім сущим і прийдешнім, що воно “свідоме цінности людського життя”: свідоме того, що “кров людська – не водиця, проливати не годиться” (с) (і кожен цивілізований народ має в своїй мові збережені аналоги цій формулі.)

Вбивця ж, звільнений без суду, – ознака домінування зовсім інших цінностей, відверте рекрутське запрошення для нових охочих: “Убивайте, шлях вільний!” (в нашому випадку – “За х@хлов ничего не будет!”)

(Ба більше – тепер пролита вбивцями кров ляже своїм тягарем ще й на тих, кого буде звільнено коштом їхнього непокарання: така-от класично-мафіозна “пов’язка кров’ю”. Тому що карма, як відомо, – сука, а кров – таки не водиця, і за переступ “основного закону метафізики” обов’язково приходить відплата, рано чи пізно. “Вимінюючи” в терориста наловлених бранців на непокараних злочинців, злочин тим самим аж ніяк не анулюють – це фізично неможливо! – а тільки “розмазують” на більшу кількість народу: переводять невинних – у мимовільні співучасники.)

Ну а все разом – це акт колективного, всією країною, ставання навколішки перед державою-терористом, схиляння голови і покірне визнання ГУЛАГівського принципу: “Кто сильный, тот и прав”. Welcome to hell.

Тому те, що відбувається зараз – це фактично плебісцит: поділ на тих, хто згоден на ГУЛАГ, бо сподівається влаштуватись при кухні, – і тих, хто каже: “Ні, покидьки, йдіть туди самі”.

Ось так усе насправді просто. І середини тут – ні, немає..

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

four × 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh