Дівчата в цей момент стояли на горі, хлопці-внизу, декількома рядами захищаючи їх. Дівчат всіх трусило від хвилювання, але вони знайшли в собі сили заспівати хоч і уривчастим голосом славень України, який їм у цей момент здався молитвою.
Говорить, що було таке відчуття, ніби вони разом з хлопцями захищали… Мотронинський монастир, як холодноярці в Мельниках…
Коли підійшов Беркут, наші хлопці НЕОДНОРАЗОВО їм повідомляли, що наша акція-мирна, судом не заборонена. “Що ми маємо зробити, щоб уникнути зіткнень?” У відповідь – тиша, а потім почався штурм.
Дівчата падали на хлопців, хлопці-на дівчат. Говорить били так, що якби не зимовий одяг, то переламали все що тільки можна.
Коли їх почали гнати як худобу від стели, дехто потрапляв у пастку, створену металевими щитами…І УВАГА! Хлопці, МІЛІЦІЯ, не Беркут, ЇМ ДОПОМАГАЛИ пролізти через той паркан, розтягуючи його. Вони самі були шоковані тим, що відбувалося на їхніх очах. Вибравшись із того пекла, хлопці та дівчата кричали їм “ДЯКУЄМО!”
Потім всі розбігалися хто куди. Багатьох доганяли і по-звірячому просто били, добивали. Били навіть тих, хто просто сидів у цей час на лавках, людей які були взагалі не причетні до євромайдану. Вони просто йшли з якогось нічного клубу додому і вирішили присісти…
У мене таке відчуття, що серед бійців спецназу ВВ в цю ніч УКРАЇНЦІВ НЕ БУЛО!..
