Статистичні дані громадських організацій вказують на те, що масштаби застосування поганого поводження в правоохоронних органах значно вищі, і що в 2013 році кількість скарг на різні форми поганого поводження зростає порівняно з 2012 роком.
Парламентський уповноважений з прав людини Валерія Лутковська заявила в інтерв’ю «5-му каналу», що з набуттям чинності нового Кримінально-процесуального кодексу (КПК) 19 листопада 2012 року катування в міліції припинили. З того часу до неї такі скарги не надходили.
Відсутність скарг на катування може означати зневіру жертв домогтися сатисфакції, до того ж, люди бояться скаржитися на міліцію, і небезпідставно. Чи виправдовує оптимізм омбудсмена новий КПК?
Запобіжники катувань в новому КПК
Справді, новий КПК, на перший погляд, унеможливлює катування. Найчастіше його застосовували одразу після затримання, складаючи протокол про нього вже після «роботи» із затриманим і одержання зізнання у скоєнні злочину. Між моментом фактичного затримання особи та моментом реєстрації затримання могло минути від кількох годин до кількох днів. Новий КПК спеціально визначив, що особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному цією особою. КПК передбачає також доволі жорсткі вимоги щодо реєстрації затримання та доставляння до відповідного відділку міліції, включаючи обов’язок провести розслідування у випадку невиправдано тривалого доставляння.
При цьому затримати людину без судового дозволу за новим КПК значно складніше, і це призвело до зменшення кількості кримінально-процесуальних затримань на 30 %, або на 850 випадків щомісяця. Кількість клопотань слідчих і прокурорів про взяття під варту скоротилося на 45 %, число обшуків – на 30 %.
Безсумнівно, заборона новим КПК обґрунтування судових рішень показами, наданими слідчому або прокурору, гіпотетично робить марним отримання письмових зізнань від затриманого. Тепер суд має отримати докази вини безпосередньо на судовому засіданні.
Новий КПК також вимагає, щоб особа, яка здійснила затримання, негайно повідомила затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він/вона підозрюється, а також роз’яснила право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, покази або не говорити нічого з приводу підозри, негайно повідомити інших осіб про його чи її затримання і місце перебування, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені КПК.
І як ці запобіжники виглядають в реальності
Перелік прав, наданих законом підозрюваній особі з її підписом є обов’язковим додатком до протоколу затримання, проте це не є запорукою того, що підозрювані більш обізнані про свої права. За результатами дослідження, незважаючи на те, що в 99 % матеріалах кримінальних справ перебував протокол про роз’яснення прав, більше ніж 70 % затриманих не були поінформовані про їхні права, а 20 % дали можливість швидко прочитати аркуш паперу з переліком цих прав, при цьому ніхто нічого не роз’яснював.
За нашими спостереженнями, суттєвих змін у роботі правоохоронних органів не відбулося, а такі види порушень закону, як «тіньове» затримання, затримка в його реєстрації, утримання під надуманим приводом і надалі продовжують використовуватися. За статистикою МВС, слідчими органів внутрішніх справ без судового дозволу затримано за підозрою у вчиненні злочину у першому кварталі 2013 року 3801 людину.
Продовжується практика фактичного затримання осіб працівниками оперативних підрозділів, при цьому офіційний протокол затримання складається слідчим. Відповідно, до протоколу заноситься спотворені час і місце фактичного затримання, і таким чином ховається затримка в реєстрації затримання, а головне, перебування невизначено довгий час фактично затриманого під контролем оперативних працівників, без надання можливості користуватися відповідними процесуальними правами.
За інформацією адвокатів, що виконують обов’язки захисників у кримінальному провадженні, для обходу загальної заборони здійснювати затримання без судового дозволу в частині випадків використовується така «процедура»: спочатку особу фактично затримують і тримають в райвідділі, де від неї отримують потрібну інформацію про злочин. При цьому використовуються різноманітні хитрощі, зокрема, записи у відповідному реєстраційному журналі про «відвідування» особою приміщення райвідділу органів внутрішніх справ (ОВС) за власним бажанням з подальшим «залишенням» цього приміщення, а в дійсності особа продовжує утримуватися в ОВС. Надалі слідчий звертається до суду з клопотанням про затримання особи, і після отримання судового дозволу складає протокол затримання, в якому як момент затримання зазначається час, який настав після винесення рішення суду, а також вигадане місце затримання.
Отримання від особи під фізичним та/або психологічним тиском інформації, яка дозволить отримати докази злочину, зокрема, матеріальні, при незаконному її утримання під контролем офіцерів з моменту фактичного затримання і до часу офіційної реєстрації затримання, залишається достатньою мотивацією для застосування катувань. Крім того, шляхом застосування фізичного та психічного насильства можна залякати затриманого, який потім під час побачення з адвокатом або відмовляється від нього або, побоюючись поганого поводження з боку офіцерів у майбутньому, вибирає позицію визнання провини. Більше того, незважаючи на те, що пояснення, отримані від учасників кримінального провадження та інших осіб, не є доказами, такі пояснення продовжують долучатися до матеріалів кримінального провадження.
Зауважимо, що результат слідчого експерименту є окремим видом доказів, таким чином, ніщо не заважає змусити підозрюваного продемонструвати механізм вчинення злочину (навіть, якщо особа і не вчиняла жодних протиправних дій) протягом слідчого експерименту, і цей доказ буде допустимим з формальної точки зору. Також все ще залишається можливість просто підкинути певні докази підозрюваному, і жоден кодекс не здатен завадити подібній практиці розслідування кримінальних справ. Тому дуже важливою є роль судів, які повинні зайняти жорстку позицію при аналізі доказів у справі й відкидати усі з них, які отримані при сумнівних обставинах.
Масштаби застосування катувань
За повідомленням Генеральної прокуратури, в 2012 році до суду спрямовано 44 кримінальні справи, пов’язаних із застосуванням насильства співробітниками органів внутрішніх справ стосовно 88 осіб, із них за ст. 127 Кримінального кодексу (катування) – 8 справ щодо 21 особи. Це мізерний результат кримінального переслідування правоохоронців, які застосовують катування, враховуючи те, що за перші 9 місяців 2012 року до органів прокуратури надійшло 3600 скарг на погане поводження. Однак за цими скаргами, як наголошує омбудсмен Валерія Лутковська, порушено лише 100 справ, що підтверджує неефективність і недієздатність прокуратури. У першому півріччі 2013 року зареєстровано 32 заяви про вчинення злочину, передбаченого статтею 127, по 17 із них вручено повідомлення про підозру. Серед них у 13 справах складено обвинувальний акт.
Статистичні дані громадських організацій вказують на те, що масштаби застосування поганого поводження в правоохоронних органах значно вищі, і що в 2013 році кількість скарг на різні форми поганого поводження зростає порівняно з 2012 роком. Тільки мережею 15 приймалень Української Гельсінської спілки з прав людини було зареєстровано 202 скарги у 2009 році, 172 скарги у 2010-му, 241 скарга у 2011-му, 178 скарг у 2012-му, 139 скарг за перші 6 місяців 2013 року. Серед них приймальня Харківської правозахисної групи отримала 55 скарг за 2009 рік, 63 скарги за 2010 рік, 88 скарг за 2011 рік, 30 скарг за 2012 рік, 28 скарг за перше півріччя 2013 року.
За даними Харківського інституту соціальних досліджень, оціночна кількість постраждалих від незаконного насильства склала у 2004 році 1,04 мільйона людей, за п’ять років 2005-2009 – 1,32 мільйона, у 2010 році – 790 тисяч, у 2011 – 984 тисяч. У 2012 році дослідження не проводилося. Сподіватимемось, що таке дослідження, проведене наступного року, обґрунтовано відповість на питання, винесене у назву цього тексту.
Євген Захаров.
