Куба -15 днів і 2000 км по Острову Свободи
Перше, що приходить в голову, — Острів Свободи, Фідель Кастро, Че Гевара, революція, соціалізм. А як же насправді? Наскільки наші стереотипні уявлення про цю країну відповідають дійсності? Щоб відповісти на всі питання, мандрівники вирішили відмовитися від послуг туристичних агентств і самостійно подивитися острів.
Маршрут подорожі був запланований наступний: Гавана-Сороа-Віньялес-острів Хутиас-Пінар-дель-Ріо-Матансас-Варадеро-Сьєнфуегос-Тринідад-острів Санта Марія-Санта Клара-Гавана. Загальна: 15 днів і 2000 км по Острову Свободи.
Практична інформація
Заздалегідь через інтернет були заброньовані приватні готелі і машина для пересування по країні.
Курс: 1 євро — 1.12 кук. Краще брати євро (у долара менш вигідний курс).
Ми жили у приватних готелях (casa particular), номер — 25 куків за ніч, можна замовити сніданок — 4-5 куків на одного, або вечеря — приблизно 8 куків з людини. Ціна може коливатися в залежності від замовлених страв.
У Гавані взяли машину GEELY (оренда за 10 днів — 800 куків і €150 застави, який повертають, якщо з машиною нічого не сталося), щоб пересуватися, куди захочемо.
Моє тверде переконання: ніколи не побачиш цієї Куби, перебуваючи в «зачесаних» під туристів готелях і виїжджаючи на заплановані чергові екскурсії. Звичайно, знання хоча б базового іспанського вітається.
На Кубі ходять дві валюти: для іноземців — кукі (які вони отримують, змінюючи свої долари і євро), для кубинців — песо. Різниця — в 25 разів песо дешевше, ніж кук. Середня зарплата кубинця становить €25-30, тому навіть один євро для них великі гроші. Тут дуже специфічний соціалізм, він зовсім не схожий на радянський. Кубинці живуть за картками: цукор, рис, кава, квасоля, сірники, зубна паста, яловичина і т. д. — все це отримують у строго визначених точках і в певній кількості. На продукти існує місячна норма.
Тому харчуватися протягом дня було для нас значною проблемою: гастрономів/супермаркетів в нашому звичайному розумінні тут немає, на заправках можна купити тільки напої та печиво. Ресторани-піцерії працюють до 10 вечора, але за півтори години у них вже не потрапиш через черги.
Дороги — окрема тема. Якість — ще куди не йшла, але відсутність ліхтарів покажчиків робить подорож після 8 вечора досить екстремальною: запитати не було в кого, карти не збігаються з дійсністю, знаки, якщо такі взагалі є, суперечать один одному.
Виручали місцеві жителі: ми їх по дорозі підвозили, а вони нам розповідали, як краще проїхати, так би мовити, коректували карту.
По всіх дорогах — революційна агітація, цитати з Че Гевари і Фіделя. Люди відкриті до спілкування, але для більшості з них іноземець — тільки грошовий мішок, спосіб покласти в кишеню кілька куків.
Розвинене жебрацтво. Можна не брати гідів ніде. За євро тобі розкажуть історію, сфотографують і т. д. При величезній кількості зелені, лугів, прекрасних трав населенню не вистачає молока і яловичини, правда, є свинина, яйця і птиця. Ловля лобстерів — під забороною, карається у в’язницею, тому їх по-тихому закуповують на чорному ринку і готують на вечерю у приватних готелях для туристів.
Але всі ці незручності затьмарює приголомшлива природа. Фарби яскраві, живність — безпечна (як нам сказали самі кубинці). Ми піднімалися в гори, купалися в морі на островах (саме на островах сама чиста і тепла вода і самий білий пісок), об’ їхали половину Куби, намотавши більше 2000 км.
Враження по маршруту
Гавана — блиск і злидні. Оглядовий автобус (HOP-ON HOP-OFF) провезе по найвідомішим місцям Гавани: Капітолій, набережна Малекон, Замок Ель-Морро, Площа Революції з меморіалом Хосе Марті, Великий театр Гавани, Національний акваріум. Акваріум — шкода рибок, все в занедбаному стані, вікна акваріумів не чистяться, хоча проходять вистави дельфінів і морських котиків.
Непоганий іспанський ресторан біля Капітолію; чудовий Дайкірі (6 куків) в барі «Флорідіта» (одне з улюблених місць Хемінгуея); приголомшлива жива музика в барах і ресторанах, яку можна послухати і в обід, і ввечері.
Купатися краще на пляжі Санта-Марія, що в 35 км від Гавани (автобуси йдуть з 9 ранку від площі біля Капітолію)
Сороа — невелике поселення в 50 км від Гавани, знамените своїм чудовим парком орхідей. Історія створення — досить сумна. Переселенець з Канарських островів синьйор Камачо в пам’ять про своїх померлих дружину і дочку розбив сад на купленій ділянці в 1.2 акра землі. Щоб не впасти у відчай, він став розводити орхідеї. Зараз парк налічує близько 850 видів орхідей з різних куточків світу і є за своїми розмірами другим після Бостонської оранжереї. Найкраще сюди приїжджати з листопада по січень, коли цвіте більшість видів. Ми були в серпні, і хоча квітучих орхідей було не дуже багато, інша зелень додала позитиву. Чудове місце для відпочинку!
Віньялес — невелике село в провінції Пінар-дель-Ріо. Стало відомим завдяки долині Віньялес, яка вражає поєднанням гір, пальм, буйної зелені і повільно ширяючих чорних птахів. На абсолютно рівній поверхні раптом з’являються карстові гори, які кубинці називають «моготес». В один із днів ми здійснили вилазку в гори (200 м над рівнем моря). Взяли місцевого провідника, який провів нас по непомітним стежках, показуючи, як ростуть манго, чиморройя, кава, банани. Ми йшли до самотньо стоячого будиночка фермерської родини, звідки відкривався приголомшливий вид на долину. Нас пригощали щойно зірваними фруктами і зрубаним цукровим очеретом — смачно і незабутньо!
Від Віньялеса на північ лежить острів Хутіас. Ми вибрали його, оскільки туди можна заїхати на машині (в’їзд — 10 куків з людини). Це місце стало для мене, мабуть, найбільш вражаючим з усієї поїздки. Напевно, так може виглядати рай. Туристів мало, білий пісок, тепла вода, дивовижні мангрові дерева, які живуть у морській солоній води. Рожеві квіти, які виживають під палючим сонцем на піску біля Атлантичного океану, — нереальна і дуже красива картинка. На острові можна запросто усамітнитися і вважати, що все людство, крім тебе, вимерло.
Пінар-дель-Ріо — звичайне маленьке містечко з невеликою кількістю пам’яток, але цікавою архітектурою. Сама провінція Пінар-дель-Ріо — сама нереволюційна частина Куби. Тут вирощують найкращий не тільки на Кубі, але і у всьому світі тютюн, і, відповідно, роблять кращі сигари.
Тютюнова галузь настільки важлива складова кубинської економіки, що плантації Пінар-дель-Ріо не були націоналізовані після революції 1959 року і зараз перебувають у приватній власності. Звичайно, ми не могли не відвідати одну з них і не поговорити з її господарем.
Процес виготовлення сигари — справа досить трудомістка і тривала. Від посадки тютюну до отримання сигари проходить приблизно 2 роки, за цей час тютюновий лист проходить 136 процесів. Справжні якісні сигари — задоволення дороге. У коробці сигари не повинні відрізнятися за кольором та розміром. Тому їх потрібно купувати або на плантації, або в спеціалізованих магазинах у великих містах, вартість починається від 40 куків за коробку. Так, дорого, але на вулиці, де дешевше, можна купити сигари з бананового листя замість тютюнового. Так що настійно не раджу таким чином економити.
Матансас — столиця однойменної провінції і друге за величиною місто Куби. Вважається культурною столицею острова. Але нам особливо нічим не запам’яталося, хіба тільки відсутністю їжі у вечірній час. У місті після 8 вечора поїсти проблематично із-за черг. В принципі — абсолютна провінція, і можна сміливо прибирати з маршруту.
В провінції Матансас, на півострові Ікакос, знаходиться відомий курортне місто Варадеро. Тут досить розвинена туристична інфраструктура: багато готелів, багато відпочиваючих, пляжі поступаються пляжам на островах, але вода тепла і чиста. Все дорого, як і належить одній з найбільших зон Карибського басейну.
Сьєнфуегос — симпатичне приморське містечко, розташоване на березі Карибського моря. Його набережна практично повністю повторює гаванську Малекон. Історичний центр міста внесений до списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Недалеко від міста знаходиться приголомшливий ботанічний сад, без доріжок, просто багато-багато гектарів лісу, дивовижні рослини і дуже красиві пальми (особливо красиві — королівські, довгоногі і стрункі, як молоді дівчата, з абсолютно гладеньким стовбуром заввишки десь 20-30 м). У Сьєнфуегосі ми пили найсмачніший мохіто на Кубі (2.5 кука) в скромному відкритому барі міського пляжу.
Тринідад — симпатичне старовинне містечко, засноване іспанським конкістадором Веласкесом на початку XVI століття. Тринідад практично не змінився з XVIII століття. Завдяки тривалій ізоляції від решти частини Куби, тут збереглися багато споруд, які виконані в колоніальному стилі: хати, церкви, цілі вулиці, мощені бруківкою. З цієї причини в 1988 році Тринідад був внесений у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Тільки тут роблять автентичний напій ла чанчачара — на основі самогону з цукрового очерету. Але не треба лякатися цього слова! Туди також додають також воду, мед і лимон. У підсумку виходить легкий і приємний на смак напій, добре освіжаючий в спекотний літній день.
Саме в Тринідаді ми вирішили завершити відвідування кубинської «глибинки» і відпочити на островах.
Зайшовши в місцеве турагентство, вибрали острів Санта-Марія, щоб до нього можна добратися по суші, за насипною дорогою до 50 км через Атлантичний океан — дуже красиво! В’їзд і виїзд — по 2 кука з машини.
Вода в морі близько 26 °C і бездоганно прозора. Біля берега плавають зграйки рибок, які грають з тобою, поки ти шукаєш глибше місце.
Якщо ви хочете отримати повне уявлення про Кубу, про всі аспекти життя кубинців, потрібно обов’язково поїздити по країні, подивитися великі і маленькі міста, піти в гори, в ботанічні сади, поїхати на пляжі, які не входять в стандартні екскурсії. А таких місць на Кубі — безліч.
Відпочинок на Санта-Марії поставив фінальну крапку в нашій подорожі, хоча, повертаючись до Гавани, ми все ж заїхали в Санта-Клару —побачити меморіал Че Гевари, знакової постаті в кубинської історії. Величезна площа з пам’ятником (унизу — його могила), підсвічування, граніт — дуже велично і монументально. А поруч різким дисонансом — розвалюхи-будинки місцевих жителів…
