Про перші виклики для молодого регента, специфіку праці із церковними хорами та про те, що відбувається за лаштунками церковного співу, говоримо із Наталією Капітан – регентом Молодіжного хору Архикатедрального Собору святого Юра у Львові та хору Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ.
Як Ви прийшли у церковний спів – звідки ідея стати керівником церковного хору?
Коли мені було 10 років, на той час моя сім’я не була дуже практикуючою – ми не були практикуючими християнами. Але одного разу ми проходили з мамою біля нашого парафіяльного храму і побачили оголошення, в якому було вказано, що на нашій парафії організовується дитячий церковний колектив. Але оскільки любов до співу – не церковного, а просто любов до співу – я мала, напевно, з раннього дитинства, я дуже хотіла спробувати. І коли я прийшла туди, пройшовши прослуховування – мене до церковного хору взяли, і там зародилося захоплення власне церковним співом. Спочатку я ходила в хор, бо просто мені подобалося співати, але завдяки людям, які мене оточували, завдяки отцям, духівникам і, звичайно, регенту хору, який з нами працював, проявилася моя найбільша любов – саме до літургійного, до церковного співу. І от від десяти років по сьогоднішній день та любов горить.
Розкажіть про створення Молодіжного хору при Архикатедральному Соборі.
Взагалі ініціатором створення молодіжного хору при Соборі Юра був духівник спільноти «Святоюрська Молодь» отець Андрій Корчагін і разом з ним керівник Митрополичого хору Архикатедрального Собору пані Надія Поворозник. Насправді дуже велике відношення до створення цього хору має саме пані Надія, бо ми з нею зналися вже багато років, адже вона була моїм викладачем з фаху, коли я навчалася в музичному училищі, і в цей рік, в 2009 році, коли, власне, хор виник – це був такий період для мене складний, це був рік по закінчення музичного училища. Я не змогла вступити у Львівську Національну музичну академію, в яку так дуже хотіла, і, власне, вона пішла назустріч з тою думкою, аби створити при Соборі Юра молодіжний хор – оскільки є велика спільнота молоді, і можна було щось таке створити.
На самому початку зголосилася вся Святоюрська Молодь, і на першій репетиції наш катехитичний клас був повністю заповнений людьми, співочими, неспівочими – ми тоді не сміли робити якогось такого повномасштабного прослуховування, бо хотіли залучити насправді якнайбільше молоді. Але так з репетиції в репетицію людей ставало все менше, бо то обов’язок, треба було працювати, треба було часто збиратися на репетиції, серйозно відноситися до кожного Богослужіння – тому нас так маліло. Потім якось ми розбилися на такі групки – в нашому Соборі був дяк, який під своє крило взяв чоловічий склад, я працювала з жіночим складом, і ми практикували такий крилосний спів. Але згодом почали приходити нові дівчата, нові хлопці, і ми зрозуміли, що вартує то все з’єднати докупи.
Минулоріч Ви очолили ще й хор Львівської духовної семінарії Святого Духа. Які особливості праці зі спільнотою майбутніх священиків?
Перш за все – це дуже відповідально. До нас, мирян, на жаль, не завжди можна достукатись, чи торкнути лише словами, навчаннями, чи проповідями. Часом проникливий спів богослужбового твору, може більше промовити й навернути, аніж просто слова. Тому ставлю завдання перед собою і братами розуміти важливість церковного співу. Адже людина – творіння чуттєве, їй потрібно чути, що звучить щось добре, аби могти молитись.
Звичайно, кожен із нас обдарований різними талантами, тому, якщо ми зараз говоримо про спів, то не кожному брату є легко співати, не кожному вдається. Та коли можеш достукатись, переконавши, що в часі навчання вони мають достатньо часу, аби виплекати у собі це вміння, або бодай робити до цього кроки, аби полюбити ту справу і могти в майбутньому навчати і торкати інших, то серед багатьох із них видно величезний поступ. Також не у всіх завжди є бажання приділяти співу велику увагу, адже вони надзвичайно завантажені навчанням і працею. Ну і тут справді дуже важливо є показати, що це не просто співання, а я б сказала, таке своєрідне послання, яке можемо донести до молільника.
Які відмінності у праці регента і керівника світського хору?
Напевно, завдання керівника хору – як церковного, так і світського – є дуже схоже. Тому що як і регент, так і диригент хору більш світського, має завдання донести щось до людини і дати змогу людині пережити якісь почування, які він хоче тим чи іншим твором промовити. Звичайно, на мою думку, в регента відповідальність трошки є більшою, тому що тут іде вже мова не просто про естетику, про якесь естетичне задоволення, і не йдеться про донесення тексту авторського, чи якоїсь жартівливої пісні, якоїсь ліричної пісні – тут ми говоримо про церковні тексти, церковну музику, і тут важливо допомогти людині молитися. На мою думку, це завдання є складнішим, аніж просто донести якийсь настрій.
Церковна музика, що супроводжує Богослуження, має певні правила, канони. Як Ви добираєте репертуар?
Церковна музика вимагає репертуару більш зрозумілого для сприйняття людини. Вона має бути одночасно нескладною, досить зрозумілою, не концертною, але має мати в собі щось таке, щоби дуже торкало і спонукало до молитви. Тобто я намагаюся обирати репертуар простий, але такий, який би залишив слід у молільника, який молиться з нами. Відповідно, коли представляєш це хору, то мусиш і сам відчути, і десь налаштувати хор на те, щоби і хор відчув, і тоді те ж зможе відчути людина, яка то все слухає.
На жаль, на сьогоднішній день небагато сучасних композиторів творять ось таку, справді молитовну літургійну музику. Та дуже хочу сказати про те, що ми з Молодіжним хором собору Юра відкрили для себе Божественну Літургію авторства Романа Гурка, яка, мабуть, найтвердіше серце не залишить байдужим.
Як виглядає Літургія з хорів? Чи можливо молитися і диригувати Літургію одночасно?
На початках – це таке чисто моє особисте враження – мені видавалося, що це неможливо, молитися і диригувати – це просто неможливо. Чому – тому, що ти як регент собі ставиш завдання: щоби це справді була молитва – має бути і краса. Бо якщо буде купа фальші, якоїсь незібраності, якоїсь розхристаності – відповідно, то все буде слухати людина, і вона не зможе свої думки зосередити, не зможе, власне, ту молитву пережити.
Але отак помаленьку, з досвідом, завдяки людям – хористам зокрема – коли ти дивишся на них і бачиш їхні очі, які горять, і які, власне, моляться… Не знаю, можливо співати і молитися легше трошки – ну це так з власних пережиттів, бо диригувати і молитися насправді дуже складно. Але коли бачиш оті очі, які світяться – не раз від радості, не раз у тих очах є сльози, бо людина себе настільки у той спів вкладала, і, напевно, щось її торкало, – ти розумієш, що молитва вже твориться. І навіть видається що, можливо, ти не відчуваєш, що молишся, але розумієш – дивлячись на те, що відбувається, – що таки молитва є, вона присутня. Десь так неодноразово мене то питання дуже боліло, і так навіть розмовляючи з отцями, з духівниками, завжди жалілася – як то зробити, може, того взагалі не варто робити, бо мені видається, що моєї молитви тут нема. І одного разу я отримала таку пораду, що на кожну Літургію треба ставити собі намір – кожну Літургію все одно ми служимо на прославу Бога. І навіть якщо наша думка від самої молитви відлітає – бо все ж таки треба якось зібрати хор, щось сказати – який твір ми співаємо чи щось тому подібне, – все одно то все робиться в намірі прослави Бога, і то вже є молитва.
Джерело:
