Результат обстрілу.
Значить сплю я така, сплю. Так, днем. Я вже якщо чесно падала з ніг. От і вирішила подрімати годинку. Крізь сон чую – танчик поїхав постріляв, повернувся; рація НЕ замовкає; почали працювати міномети, наші. Це такий масштабний бах, від якого здригається вся будівля. Звук схожий на той, коли міна прилітає. Але все одно щось в ньому є інше. Значить сплю я така сплю. І тут почався мінометний обстріл нас. У будівлі кіпіш. Всі бігають.
Виходжу. Розумію, що потрібно терміново натягувати бронік і все інше. Міни падають дуже точно. Будівля трясеться. Одна з мін потрапляє в дах. Від вибухової хвилі вилітають залишки шкла. Кришаться і падають шлакоблоки. Кеп командує відійти від стін. Розрахунки бігом спускаються в підвал. Ми залишаємося в переході між кімнатами. Шаха закриваю в найбезпечнішій комірчині поряд з собою. Солдат кричить: “Вихід !!!” Закриваю очі: “раз, два, три …” Гуркіт навколо. Вилітають рами і шматки стін. Будинок здригається весь. У центральній кімнаті з гуркотом падає все що було не закріплено. Вилітає шкло в дверях на першому поверсі. Вже потім стало зрозуміло. Що міна залетіла у вікно на третьому поверсі і вибухнула безпосередньо в кімнаті. Пробила підлогу. Вилетіли рами по периметру будівлі. Ударна хвиля пішла по сходах і вибила шкло в дверях на першому поверсі, вивернула буржуйку, перевернула стіл.
Стоїмо. Є до 30 секунд між пострілами. Походу працює один міномет. Або САУ. Калібр судячи з усього 120. “Вихід !!!” Сідаємо на підлогу. Закриваю вуха.
Може бути контузія від такого вибуху. “Раз, два, три …” Знову потрапляє в будівлю. Чітко працюють. Таких точних влучень у них ще не було. Від вибуху в кімнатах падають речі. Рація розривається. Кеп просить допомоги у артилерії. “Всі живі?” “Є поранені?” Начебто порядок. Будинок стоїть. Поранених немає. Знову “Вихід !!!” … Падає у дворі. Ударна хвиля слабше і по землі. Хлопці сидять на підлозі і жартують. Заглядаю до Шаха. Мирно спить на дивані. Перерва між пострілами більше. Мінометка судячи з усього міняла дислокацію. “Вихід !!!” “Раз, два, три ..” Падає в поле. Точно міняла. Збили приціл. Луплять поруч з будівлею. Уже не так точно. Починає працювати наша арта. Ці шалено довгі півгодини. Час тягнувся як гума. Ну чому так довго не було відповіді. Ще кілька розривів і все стихає. Хлопці піднімаються з підвалу. Виходимо на подвір’я оцінити руйнування. Машина ніби ціла. Тобто в одному шматку. Але міна потрапила в будівлю обрушила її шматок. Це все плюс осколки полетіли в морду мороженку. Ну, про капот і лобовуху ви в курсі. Піднімаюся на 3 поверх. Сильні руйнування. По живій силі і техніці – все ок.
Якщо чесно, то під час обстрілу не страшно. Просто чекаєш. Адже вплинути на що-небудь у тебе немає можливості. Чекаєш і думаєш, аби нікого не поранило. Лише б не біль, не кров, не смерть. Я ще ту кров не витерла з підлоги. Та й медикаменти у мене закінчилися. Ну чим я буду їх перев’язувати. Ось чому я не привезла більше.
Сидиш такий грудочкою на підлозі і думки миготять в голові – нехай краще уб”є, ніж щось відірве і залишить калікою. А я ж хотіла в цей час бути в Індії. Фотографувати красунь в сарі і дивовижних напівголих індусів.
Пишу, а зараз знову працюють міномети … Чекаємо …
Дописувач:
