31 серпня – 1 день школи! Я з табличкою ‘міс Жу’ і зі списком дітей стою перед нашим першачковим входом.
До мене підходять батьки з учнем, називають ім’я і прізвище, а я, проглядаючи свій список, кажу: “Ні, не в мене. Он спитайте міс Б…, Так, це моя учениця, залишайтесь тут.” Дивно?
Про те, як навчаються школярі та школярки у Канаді повідомили учителька з Калгарі Oleksandra Zhuravlova.
Батьки не обирають школу, дитина йде у школу по місцю проживання. Батьки подають заявку в управління освіти (загальноосвітнє або католицьке) і їм одразу кажуть до якої школи піде дитина. Обрати можна лише приватну школу, ну і відповідно возити, забирати і платити (від 10 тис.семестр).
Батьки не знають, у який клас і до якого вчителя попаде дитина. “У нас всі вчителі – професіонали, обирати вчителя чи клас – це не прерогатива батьків.”
У багатьох школах батьки отримують емейл в останній день літа: “Вітаємо в новому навчальному році, ваш син Богдан у 9.3 класі, його вчитель – Містер Довгань, кабінет 215.” Все, що мені мамі потрібно знати!
Кожного року усю паралель учнів перемішують і формують нові класи. У кінці року ми, вчителі- першачки, давали рекомендації дирекції стосовно учнів: кого з ким можна в один клас, а кого навпаки розділити щоб запобігти зайвим балачкам, небажаній поведінці чи булінгу. Звичайно враховується кількість дітей з особливими потребами і ELL (тих що вчать англійську) щоб сформувати більш-менш рівномірні класи. І батьки тут нічого не вирішують. Я отримала список своїх учнів за 2 дні до початку навчання. Мої класні батьки не отримали нічого, а дізнались свій клас і вчителя рано 31 серпня.
“Ми не задоволені вчителем, переведіть в інший клас, не знайшла підхід до моєї дитини і т.д.” – такого навіть слухати не будуть. Пані директор дуже культурно відмовить у схожих проханнях.
Батьки по школі не ходять, під класом не стоять, не слухають, з іншими учнями ‘розборок’ не проводять.
Усі шкільні двері замкнуті протягом дня, і щоб потрапити в середину треба йти через офіс, дзвонити у вхідний дзвінок і реєструватись у секретаря. Треба забрати дитину швидше, передати рукавиці – мама чекає в офісі, а мені дзвонять на внутрішній телефон, і я відправляю учнів в офіс. І ще одне – важливе! Учні НЕ МАЮТЬ мобілок (навіть п’ятикласники, в нас 5 клас найстарший). Тому батьки їм не дзвонять.
Якщо у батьків чи дітей виникають питання, непорозуміння чи проблеми, то вчителя можна спитати після уроків, коли ми ‘віддаємо дітей з рук в руки’. Якщо питання серйозне, то батьки через офіс домовляються про зустріч після уроків і здебільшого окрім вчителя залучається ще й дирекція.
Учень відсутній – батьки зобов’язані повідомити школу, вказавши причину. Дзвонять не мені, а на спеціальну шкільну лінію і залишають повідомлення, а в мене в електронному журналі висвітлює: ‘Хворий – дзвонила мама’. Інакше вся родина, чиї телефонні номери додані в шкільну базу, отримає телефонний дзвінок і емейл про відсутність.
Учень вчинив значне порушення – батьки тут же повідомлені, і якщо учня відсторонено від навчання до кінця дня (декілька днів), то зобов’язані його забрати (а це б’є по кишені, бо треба відпроситися з роботи, чи на пару днів найняти няньку, бо до 12 років дітей самих вдома лишати не можна). Минулого року батько мого Девіда сказав, що коли бачив на телефоні Школа Цитадель Парк, то в нього починали тремтіти руки. Девіда він змушений був забирати з добрий десяток разів.
Проте батьки багато волонтерять для школи. Всі шкільні екскурсії відбуваються за їхньої участі, бо вимагається 1 дорослий на 8 дітей. Раз на 2 тижні у школі Fun lunch – батьки замовляють піци, бургери чи інші фаст фуди, замість звичного термоса чи лоточка з дому. І коли ці всі замовлення приходять у школу, їх потрібно посортувати по класах і роздати під час ланчу. Цим займаються батьки – волонтери. Різні заходи, концерти, чи просто урок фізкультури і малювання – кличемо батьків щоб допомогли. І вони з радістю відгукуються, прикрашають чи прибирають приміщення, шнурують ролики, допомагають з фарбами чи науковими дослідами.
Щоб волонтерити всі батьки повинні пройти поліцейську перевірку і принести в школу відповідний сертифікат. Як тільки ми приїхали в Канаду я хотіла волонтерити у сина в школі. Ні, спочатку проживи рік, пройди поліцейську перевірку, а потім вже волонтер. Через рік я вже була на роботі, тому з шкільним батьківським волонтерством у мене не склалось.
Чи є класні батьківські комітети? – Нема ні комітетів, ні вайбер груп для спілкування, обговорення чи збору коштів. Батьки не кучкуються під школою – нема часу, нема потреби.
Проте є шкільна рада батьків, яка допомагає адміністрації і вчителям “зробити школу найкращим місцем для навчання і проведення часу їхніх дітей” (див.вищеперелічені заходи). І крім того вони займаються пошуком можливостей і збором додаткових коштів на школу (не з батьків і дітей). Сьогодні на нараді пані директор прозвітувала куди шкільна рада вирішила витратити зібрані за минулий рік гроші: одна інтерактивна дошка, 20 планшетів, декілька рацій і оранжевих жилетів для чергування, спортивний інвентар, математичні ігри, книжки в бібліотеку.
Батьки дуже різні, бо різні національності, культури, менталітети і виховання. Була минулого року мама-канадійка, що в емейлах звинувачувала мене, бо не посилаю! її сина в туалет і не заставляю пити воду. Я склала графік, поставила нагадування на телефон і голосно на весь клас заставляла і посилала!))) А є батько-албанець, який щодня дякує за кожне прочитане речення і текст з його сином.
А загалом у нас чудові батьки!
