Українське військо

Нариси “мирної” війни

  Між Айдаром і Щастям старий пхав свого моторолера. Ми – це ротний командир, заступник командира роти, водій і солдат – поверталися, завершивши свої справи по службі. Водій запропонував допомогти старому. Офіцери підтримали.

ЗІЛ обігнав старого з моторолером і зупинився на узбіччі. Водій Саша припустив, що в моторолері просто закінчився бензин і ми могли би поділитися своїм. Він підійшов до старого… і запитав, що сталося. Старий щось незрозуміле пробелькотів. Ми вирішили посадити діда разом із його моторолером в кузов ЗІЛа і підвезти. Двоє приймали моторолер на кузові, двоє подавали знизу. Моторолер, зараза, виявився важким, може, з сотню кілограмів, тягнути його було незручно. Увесь маневр виглядав незграбно, як ніби ми тягнемо на машину теля. Але ми затягнули його поверх ящиків із боєкомплектом. А далі затягнули діда.

Старий їхав у село біля Луганська, контрольоване пропутінськими сепаратистами. Ми могли його підкинути до блокпоста поблизу потрібного йому пункта. На повороті згрузили моторолер, з багажника моторолера було видно багато порожніх пляшок, зібраних невідомо для чого, а з поліетиленового пакету в кузов повисипалися повністю зелені помідори. Ми віддали старому пакет і почали визбирувати ті помідори, які розсипалися. Старий знизу закричав: «Та н..уй ті помідори!».

У нього було якесь почорніле лице, можливо, від того, що він накинув капюшон, ховаючись від дощу і вітру. Я запитав у старого, як його звуть. Хлопці мені пояснили, що запитувати марно: дід майже повністю глухий. Дід нічого не зрозумів, тільки голосно сказав: «Да храни вас Господь, ребята». «Укропи» розвернулися і поїхали.

Володимир КУХАР

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh