Одним із головних завдань української національної революції є відновлення природного стану речей, в тому числі і в структурі військових формувань держави. Нинішня система за своєю суттю має завдання захищати будь-яку владу, а не український народ. Вважаю за доцільне відновити існування такої структури, як Національна гвардія України (далі – НГУ, – авт.), яка в нинішній ситуації в державі може слугувати гарантом територіальної цілісності, безпеки громадян, захисту їхніх прав і свобод. На період до завершення реформи МВС ця структура може зайнятися спільною роботою з охорони правопорядку в країні паралельно з представниками міліції, зважаючи на попередній досвід, оскільки одним із завдань НГУ було визначено участь в охороні громадського порядку.
Основа для нормативної бази – це Закон України “Про Національну гвардію України” (детальніше: ). Так, в описі цього закону Національна гвардія України – державний озброєний орган, створений на базі внутрішніх військ, покликаний захищати суверенітет України, її територіальну цілісність, а також життя та особисту гідність громадян, їхні конституційні права і свободи від злочинних посягань та інших антигромадських дій.
Національна гвардія у своїй діяльності керувалася Конституцією України, відповідним законом, указами Президента України та іншими актами законодавства України. Діяльність Національної гвардії будується на принципах законності і гуманізму та поваги до особи, її прав і свобод.
Так, згідно з законом, ця структура підпорядковувалася не Президенту України, а Верховній Раді (ст. 11 Закону України “Про НГУ”). Безпосереднє керівництво нею здійснював командувач, якого призначала Верховна Рада за поданням Президента України строком на 5 років. Заступників командувача НГУ призначав на посади Президент України за поданням командувача.
У зв’язку з відсутністю тотального контролю над цією структурою Президент Кучма Указом “Про Національну гвардію України” від 6 жовтня 1995 року, всупереч нормам вищенаведеного закону, підпорядкував НГУ собі. Згодом Кучма ініціював розгляд та ухвалення закону “Про розформування Національної гвардії України”, який Верховна Рада України ухвалила 11 січня 2000 року. Цим законом особовий склад, військову техніку, озброєння, фонди та решту майна з’єднань, частин, закладів та установ НГУ передано до внутрішніх військ МВС та Збройних Сил України.
Наслідуючи міжнародну практику, закономірною є абсолютна ліквідація численних спецпідрозділів МВС, із передачею їхньої матеріально-технічної бази у відання НГУ та підрозділів реформованої поліції. На цей час до внутрішніх військ входять військові частини, які здійснюють конвоювання засуджених. Цю структуру в європейських країнах зазвичай підпорядковують Державній пенітенціарній службі.
Особовий склад НГУ варто комплектувати шляхом залучення особового складу з наявних сотень самооборони Майдану, патріотично свідомої молоді призовного віку, а також особового складу ліквідованих спецпідрозділів МВС, який не виконував злочинних наказів, після ретельного вивчення їхніх морально-психологічних якостей, причому особливу увагу необхідно звернути на офіцерський склад.
Важливим аспектом цього питання є те, щоби знову не повторити помилки минулого часу, коли НГУ комплектували на базі внутрішніх військ. По-перше, сама назва “внутрішні війська” є рудиментом совєцької системи; внутрішні війська завжди були каральним органом. По-друге, набагато страшнішим є те, що внутрішні війська незалежної Української держави виховувались на традиціях військ НКВД. Так, для прикладу, у Львові у військовій частині 4114 внутрішніх військ у музеї бойової слави до недавнього часу (музей згорів під час штурму львів’янами 19 січня 2014 року) зберігали… погруддя солдата НКВД Весєлова, “який загинув від рук націоналістів”.
Створивши на новій основі цю структуру, ми захистимо державу від будь-яких проявів сепаратизму, унеможливимо використання військовослужбовців як заручників владних структур проти свого народу.
Мою позицію поділяють багато колишніх гвардійців. Не дозвольмо ж повторити помилки минулого, адже тільки так ми зможемо забезпечити гідне майбутнє для наших дітей.
