Офіційно у нас мир, принаймні так каже Президент; в риториці ЗМІ, навіть з вуст уповноважених осіб від влади, у нас – АТО; а в реальності у нас – війна. Шизофренія повна. Отак і живемо.
Коли знаєш, в якому світі живеш, в якій ситуації знаходишся, тоді більш адекватно сприймаєш реальність і краще готовий до будь-яких несподіванок.
Сьогодні завдяки шизополітиці нинішньої політичної еліти ми досі не знаємо, в якому світі живемо і в якій ситуації знаходимося.
Локомотивом неадекватності є серйозна розбіжність всередині політичної еліти щодо ситуації, що склалася в Україні.
Вважається, що основою рефлексії щодо ситуації в країні завжди є Президент. Єдина позиція Президента якраз і зумовлює можливість рефлексивного аналізу ситуації – на відміну від множинної позиції Парламенту та не завжди єдиної позиції коаліційного Уряду.
Тож все-так, яка ситуація зараз в Україні – мир, АТО чи війна?
Мир
В офіційних заявах Президента у нас мир. Підстави для таких заяв – так звані “Мінські угоди”. Вже зараз ясно, що ніякого миру в нас нема. Бо не може вважатися миром ситуація військових дій, які не вщухають.
5 вересня 2014 року Президент України дав наказ Генштабу Збройних сил “припинити вогонь”. Цей наказ в такому його вигляді взагалі є не дуже законним. Особливо в тих обставинах, в яких він був відданий – тобто як відповідь на наказ Президента Росії Путіна “припинити вогонь” терористам.
Це дозволяє дати дві основні рефлексивні фіксації.
Перша. Якщо Президент Росії віддає публічно наказ терористам “не стріляти”, то значить саме Президент Росії раніше віддав їм непублічний наказ стріляти і може знову так само непублічно віддати наказ стріляти в ситуації миру.
Друга. Незаконно (неконституційно) для Президента віддавати накази про припинення вогню, якщо вони не обумовлені конкретними обставинами.
За час тривання так званого миру окупована сепаратистами територія суттєво збільшилася. Президент в принципі уникає обговорення цієї обставини.
Хотілось би почути стратегічну позицію Президента з цього приводу. Де та межа окупації сепаратистами території України, за якою мир вже не матиме смислу? Відновлення підконтрольної сепаратистам території на момент початку АТО? Вся територія Донецької і Луганської областей? Чи може вся Новоросія? Чи може вся Східна Україна включно з Києвом? Чи взагалі вся Україна?
Ну справді, пане Президент? Ми будемо тримати мир до якого розміру підконтрольної нам території?
Щоб пояснити наслідки щодо другої рефлексивної фіксації, давайте подивимось на теперішній час. В Донецькому аеропорту досі триває бій. Очевидно саме відповідно до наказу Президента бійцям не надсилають більше ні підкріплення, ні їжі, ні боєприпасів. А якщо говорити про перспективу, то всі ті хлопці, які там воюють, повинні опинитися на лаві підсудних саме через невиконання цього наказу Президента.
Тобто герої України за свою боротьбу з сепаратизмом та відновленням територіальної цілісності мають сісти за грати. Це як – справедливо? Але саме так має бути за наказом Президента.
Така ціна так званого миру.
АТО
Перш за все, АТО – це не мир і не війна. Це українська хитрість. Тобто це такий придуманий евфемізм, щоб військові дії вести і уникнути всіх неприємностей для українського правлячого класу, які несе з собою війна чи надзвичайний стан. Окрім того, АТО це також спосіб уникнення відповідальності для представників колишнього режиму кривавого Президента, які в той чи інший спосіб підтримані нинішнім Президентом всередині першого та другого олігархічного консенсусу.
Цікаво, до речі, чи читали хоча б депутати чи навіть сам пан Президент закон “Про боротьбу з тероризмом”, прийнятий ще в червні 2014 року з останніми змінами від 12.08.2014 року?
Згідно цього закону: “антитерористична операція – комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності”.
Цей закон в принципі не дозволяє вести військові операції з застосуванням важкої зброї, яка повсюдно застосовується в АТО. Цей закон не дозволяє обстрілювати міста, що постійно робиться в АТО, і про що РНБОУ та Президент говорити уникають. Цей закон в принципі не дозволяє здійснювати яку б то не було мобілізацію.
Для тих депутатів, які раптом не розуміли, за що вони голосують, під час внесення багаторазових протягом 2014 року змін до Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, хочеться нагадати. Конституція України дає вичерпний перелік ситуацій, коли можлива мобілізація: 1) військовий стан; 2) надзвичайний стан (включаючи надзвичайну екологічну ситуацію). Ніякого “особливого періоду” (термін цього Закону та Закону “Про оборону України”), який можна трактувати як завгодно, Конституція не передбачає.
Скажу навіть більше, деякі особливо просунуті в правовому сенсі призовники говорять у військкоматах, що їх призвати не мають права, бо в нас немає ні військового, ні надзвичайного стану. І коли ситуація дійде до суду, у них є всі підстави виграти на суді проти держави, керуючись однією Конституцією.
Отже, що таке АТО, згідно конституції ми досі не знаємо. В реальності АТО проводиться в неконституційний спосіб, і ані Президент, ані депутати Парламенту не бажають вводити ситуацію у правове русло.
Війна
Дуже часто “яструбам” від “голубів” доводиться чути: “якщо ти такий войовничий, то бери автомат та іди воюй”. Зверніть увагу, що мова не йде про легальний спосіб – піти у військкомат і записатися добровольцем. Мова йде про ту нашу невеселу і ганебну ситуацію, коли українці дійсно були змушені в обхід держави йти боронити свою землю. Тобто мова йде про створення громадянських батальйонів для війни на Сході України. Тобто це така собі напівлегальна партизанська війна.
По-перше, що значить “бери автомат”? Де його брати? Ви ніколи не задумувались, де беруть зброю всі створені громадою батальйони? А ви поцікавтесь – вас чекають дуже несподівані відповіді. По-друге, що значить “іди воюй”? Це означає махновщину, анархізм і незаконність. Саме цей здавалось би раціональний контраргумент показує весь наш правовий нігілізм.
Визначення таких батальйонів – “добровольчі збройні формування, офіційно підпорядковані Міністерству оборони України, що виконують завдання із захисту територіальної цілісності України”. Наскільки такі батальйони законні? Чи давайте спитаємо радикальніше – настільки такі батальйони більш законні, ніж сепаратистські збройні формування на Сході України?
Між “заєдинокраїнними” та сепаратистськими добровольчими збройними формуваннями бачаться дві суттєві різниці: 1) перші офіційно підпорядковані Міністерству оборони України, другі офіційно цьому Міністерству не підпорядковані; 2) перші воюють за територіальну цілісність України, другі ставлять сепаратистські цілі по від’єднанню частин України на користь Росії.
Водночас і ті, і інші є однаково – незаконними збройними формуваннями.
Знову ж таки Президент і Парламент закривають на це очі.
….
Отже сьогодні ми маємо таку ситуацію. Президент і олігархи, з якими він заключив консенсус, живуть в “реальності миру”. РНБОУ, Уряд та ЗМІ продовжують жити в “реальності АТО”. Більшість громадян України живуть в “реальності війни”.
Як ви вважаєте, чи довго Україна залишиться цілісною, якщо вона продовжуватиме жити в трьох різних реальностях? Єдина країна це значить єдина реальність.
Дописувач:
