Серед великих відпустових центрів знаходиться один монастир, який несе у собі славну історію та має дві чудотворні ікони. Крім того, монастирський храм, який офіційно називається Базилікою Різдва Пресвятої Богородиці, за своїм відпустом прирівнюється до Римської базиліки Santa Maria Maggiore (св. Марії Великої), однієї з чотирьох головних базилік Риму.
Згідно традиції, монастир був відомий ще за княжих часів, але точні згадки можна знайти лише з ХVІІ століття. Згідно з переказами, сюди у 1315 році прийшли перші ченці і принесли з собою ікону Івана Хрестителя. До монастиря навідувалось багато людей з проханнями та молитвою, а ікона Предтечі приносила численні зцілення.
Жили монахи спочатку у печері, яка збереглася донині. Розташована вона на схилі гори, тож до неї доводиться спускатися стрімкою стежиною. З-під печери витікають джерела, які вважаються цілющими. Перше помешкання ченців складалося з невеличкої келії з віконцем. У скелі існує й інший – нижній ярус, до якого потрапити складніше.
У первісному монастирі у найпросторішій печері функціонувала каплиця св. Івана Хрестителя. Довгий час монахи практикували там молитовне життя, удосконалюючись у своєму аскетичному подвизі. Згодом, у 1673 році, коли коронний гетьман, а згодом король Речі Посполитої Ян ІІІ Собеський йшов під Хотин на битву з турками, то затримався в Улашківському монастирі, а його армія мала можливість посповідатися та прийняти Євхаристію. В часі їхнього перебування король наказав своїм воїнам розширити монастирську каплицю над печерами. За традицією, король обіцяв, у разі перемоги під Хотином, розбудувати Улашківську обитель.
Внаслідок війн з турками багато християнських молитовних місць знищувалися. Щось подібне сталося з монастирем в Улашківцях, де татари з козаками пограбували монастир. Однак святиню не змогли зруйнувати, оскільки її взяли під опіку господарі Молдавії. У 1678 році над скелею з’явилася дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці, у якій перебувала ікона Богородиці, датована 1648 р., написана на полотні за зразком відомої Белзької Богоматері.
Після вигнання Турків з Поділля, у 1699 році, прилеглі міста і села почали відновлюватися. Відновилося і життя у монастирі. Основне свято припало на 7 липня, у день спогадування Різдва Івана Хрестителя. У цей час до Улашківців приходило чимало людей не тільки з довколишніх міст, але й з інших країн Європи та Азії. Справа в тому, що кожного року в містечку проводився двотижневий ярмарок. А зародився він з моменту, коли поляки захопили турецький обоз та вирішили продати захоплене, розповівши про це прилеглим околицям. Крім того, саме містечко, одне з небагатьох, володіло магдебурзьким правом. Через це монастир ставав відомий людям з -поза меж Поділля.
Розвиток монастиря розпочався близько 1730 року. Тоді, за благословенням митрополита Атанасія Шептицького, церква була перенесена на гору, вище від печер. Її освятили як храм Благовіщення Благословенної Діви Марії. Через вісім років біля нього спорудили і монастир. З тих часів відомо про чотири відпусти в Улашківському монастирі: на свято Різдва Івана Хрестителя, Різдва Пресвятої Богородиці, Усікновення глави Івана Хрестителя та на Благовіщення Діви Марії.
Однак, у 1740 році, монастир пограбували та зруйнували російські війська. Настоятеля монастиря о. Й. Брилінського примусово вивезли до Москви, а також і багату монастирську бібліотеку, архіви та документи. Саме тому, на сьогодні не збереглося достатньо свідчень про появу Улашківської святині.
Новий етап історії монастиря настав у 1749 році, коли Лаврентій Лянцкоронський наділив обитель землею та ліском «на Чагарах». А вже 1765 року відбулося урочисте передання монастиреві від шляхетної родини Ратиборських ікони Найсвятішої Діви Марії. Вона, після грабунку Російської армії, не пропала безслідно, але ймовірно була викуплена, повернувшись через більш ніж два десятиліття в обитель. Вже 4 жовтня 1773 року на основі відповідних зізнань під присягою, зізнань очевидців про чуда, які сталися при цій іконі, єпископ Лев Шептицький проголосив Улашківську ікону Богородиці чудотворною. Відтоді монастир в Улашківцях став найбільшим, поряд із Зарваницею, відпустовим центром усього Поділля. Опісля розпочалась розбудова монастирського комплексу.
У 1870 році відновився ще один відпуст на свято святого Онуфрія Пустинножителя, адже за переданням тут існувала каплиця, збудована у його честь. Після Добромильської реформи у 1898-1901 рр. продовжив шанування Улашківської Богородиці ігумен монастиря, а згодом місіонер і перший василіянський Протоігумен у Бразилії о. Маркіян Шкріпан. Сприяв цьому тоді ще Станіславівський єпископ Андрей Шептицький. Варто додати, що до початку ІІ Світової Війни у монастирі служило не більше, ніж 3-5 ченців-василіян.
Важким для обителі був 1946 рік, коли радянська влада вивезла ченців на заслання, а монастирську бібліотеку вдруге було знищено. Церква була перетворена на склад, а монастир використовували як клуб, а згодом – як гуртожиток. На щастя, чудотворна ікона Богородиці зберігалася у парафіяльній церкві Улашківців, а згодом перебувала у храмі Воскресіння Христового села Милівці.
Після виходу УГКЦ з підпілля до монастиря повернулися його господарі, які почали відновлювати святиню. Цьому посприяли й самі вірні, які їздили селами та збирали пожертви на розбудову монастиря. Чудом знайшли ікону Івана Хрестителя, яка була у плачевному стані, і в 1997 році її реставрували.
На даний час тут служать четверо ієромонахів та троє братів-помічників, що трудяться над упорядкуванням території. Отці душпастирюють у монастирському храмі та у каплиці присілка Жмиків. При церкві діють вівтарна і марійська дружини.
Сьогодні Улашківський монастир Різдва Божої Матері має великий потенціал стати великим відпустовим місцем не лише Поділля, але й цілої України. У найближчому майбутньому планується відкрити дім паломника, облаштовано умови для чувань. Біля святині жваво пульсує джерело, те саме, яке витікає з-під печерного монастиря. З гори, де знаходиться святиня, відкривається чудовий вид на село та річку Серет. Ця протяжна водойма бере свій початок на перетині Львівської та Тернопільської областей, мандруючи через Тернопільське озеро, впадаючи у Дністер. А красиві затишні стежини, які з підніжжя стеляться дорогою до монастиря, яскраво запрошують помилуватися різнобарвністю квітучих природніх багатств.
Перебуваючи тут, відчувається спокій та мир. Це й не дивно, адже, заглядаючи в історію, можна спостерегти особливу Божу благодать, яка панує на цьому місці. Вона відображена в небесних опікунах села й обителі – Пресвятій Богородиці та Івані Хрестителю, ікони яких чудотворно діють на тих, хто з вірою приходить до Бога зі своїми потребами, благаючи в Нього ласки та полегшення. Крім того, у монастирі знаходяться частинка Господнього хреста і мощі святого священномученика Йосафата Кунцевича.
Господь виявляє своє заступництво в різних місцях. Серед них і монастир Різдва Божої Матері зі своєю багатою історією. Знаходиться святиня у селі Улашківці, Чортківського району, Тернопільської області.
Бр. Яків Шумило, ЧСВВ
