Роздуми та молитви учнів римського ліцею Піло Альбертеллі, під керівництвом викладача релігії Андреа Монда. Перше стояння. Ісуса засуджено до страти
З Євангелія від Луки 23, 22-25
Пилат утретє промовив до присутніх: «Яке ж зло вчинив він? Я не знайшов у ньому нічого, гідного смерті. Тож, покаравши, відпущу на свободу». Але вони наполягали сильним криком і вимагали розіп’яти його. І крик їхній посилювався. Тоді Пилат присудив виконати їхню волю: відпустити на свободу того, хто за бунт і вбивство перебував у в’язниці і кого вони домагалися; Ісуса ж видав їм напризволяще.
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, перед правителем, який тричі намагається протистояти волі народу та врешті-решт вирішує не вирішувати, із огляду на натовп, з яким він трикратно радиться і який категорично налаштований проти Тебе. Натовп, тобто всі, тобто ніхто. Людина, ховаючись у масі, втрачає особистість, стає відлунням тисячі інших голосів. Перш ніж зректися Тебе, вона зрікається себе, спихаючи свою відповідальність на нестійку безіменну масу. Проте її відповідальність триває. Під оманливим впливом намовників, а також Зла, поширюваного підступним і приголомшливим голосом, якраз людина засуджує Тебе.
Сьогодні ми жахаємося такої кривди, нам хотілося б уникнути її. Але, поводячись так, забуваємо всі ті рази, коли ми самі вирішили спасати Варавву замість Тебе: коли наші вуха були глухі на поклик Добра, коли ми вважали за краще не помічати кривди перед собою.
На цій велелюдній площі було б достатньо, якби навіть одне серце завагалося, якби хоч один голос здійнявся супроти тисячі голосів Зла. Щоразу, коли життя ставить нас перед вибором, пригадуймо ту площу й ту помилку. Дозволяймо своїм серцям сумніватись і спонукаймо свій голос не мовчати.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, чувай над нами під час вибору, наповнюй його своїм Світлом, удосконалюй у нас уміння пересвідчуватися: лише Зло не має ніяких сумнівів. Дерева, занурені корінням у землю, в’януть, якщо живляться Злом, але Ти заклав наше коріння на Небесах з верхами на землі, щоб розпізнавати Тебе й наслідувати.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Мати скорботна, ледве жива, Поруч із хрестом була, А на Хресті висів Її Син.
Друге стояння. На Ісуса поклали хрест
З Євангелія від Марка 8, 34-35
І, покликавши народ разом зі своїми учнями, Ісус сказав їм: «Якщо хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти своє життя, погубить його; а хто погубить своє життя заради мене та Євангелія, спасе його».
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, з терновим вінцем, коли Ти береш свій хрест. Ти приймаєш його так, як завжди приймав усе й усіх. На Тебе кладуть дерево, важке, грубе, але ти не чиниш опору, не позбуваєшся цього несправедливого й ганебного знаряддя тортур. Ти береш його на себе і вирушаєш із ним на раменах. Як часто отримані обов’язки викликали у мені гнів та невдоволення, здаючись складними для мене і неслушними. Ти ж реагуєш інакше. Лише на кілька років старший за мене – у наші часи Тебе вважали б іще зовсім молодим – Ти слухняно й серйозно ставишся до всього, що пропонує Тобі життя, використовуючи кожну нагоду, щоб сягати суті речей і завжди видобувати з них щось більше, ніж здається, – прихований і гідний подиву сенс. Завдяки Тобі усвідомлюю: це – хрест спасіння та визволення, хрест підтримки у спотиканні, легке ярмо, тягар, який не обтяжує.
Ганебна смерть Сина Божого – смерть як грішника чи злочинця – зароджує благодать спізнати одкровення: у муках – воскресіння, у стражданні – Твою славу, у відчаї – Твоє спасіння. Той самий хрест, символ людського приниження та скорботи, тепер перетворюється, завдяки благодаті Твоєї жертви, на обітницю: з кожної смерті воскресне життя, і в кожній темряві засяє світло. І можна вигукнути: «Слався, о хресте, єдина надіє!»
Молитва
Прошу Тебе, Господи, вчини, щоб у світлі Хреста, символі нашої віри, ми вміли приймати власні страждання і, осяяні Твоєю любов’ю, обіймати свої хрести, прославлені Твоєю смертю та воскресінням. Даруй нам благодать так дивитися на життєві події, щоб помічати в них Твою любов до нас.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Її душу, що вже сльози не вміщала, повну смутку та страждань,
Пройняв меч за наші провини.
Третє стояння. Перше падіння Ісуса
З книги пророка Ісаї 53, 4
Він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж вважали, що його покарано, що Бог його побив, принизив.
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, вимученого ходою на Голгофу і тягарем нашого гріха. Бачу також, як Ти падаєш на землю, руками й колінами, як боляче! З яким смиренням Ти впав! Скільки приниження Ти відчуваєш зараз! Твою справжню людську природу виразно видно в цей момент Твого життя. Хрест, який Ти несеш, – важкий; Тобі не завадила б допомога, та ось опиняєшся на землі – і ніхто не рятує Тебе. Навпаки, люди глумляться з Тебе, висміюють образ упалого Бога. Може, вони розчаровані, а, може, хибно розуміють Тебе. Іноді нам здається, що вірити в Тебе – це ніколи не падати у житті. Разом із Тобою падаю також і я, а зі мною – мої уявлення про Тебе: які незрілі вони були!
Бачу, як Ти, Ісусе, стиснувши зуби й цілковито поклавшись на любов Бога Отця, встаєш і йдеш цим шляхом далі. Своїми першими кроками до хреста, такими нерішучими, Ти нагадуєш мені, Ісусе, дитину, яка робить перші кроки в житті, зненацька втрачає рівновагу, падає і плаче, але згодом крокує далі. Вона спирається на руки батьків і не зупиняється; боїться, але йде вперед, оскільки місце страху заповнює довіра.
Своєю відвагою Ти вчиш нас ніколи не дозволяти поразкам і падінням зупиняти наш шлях; у нас завжди є вибір: здатися або підноситися з Тобою.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, оживи в нас, у молоді, відвагу підводитися після кожного падіння – саме так, як Ти на шляху до Голгофи. Прошу Тебе, навчи нас завжди цінувати великий і коштовний дар життя, усвідомлюючи, що поразки і падіння – аж ніяк не привід змарнувати його, оскільки, довіряючи Тобі, ми зможемо підвестися, віднайти силу і завжди йти вперед.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Як же сумна та скорботна ця Мати благословенна,
Її ж Син – Небесний Цар!
Четверте стояння. Ісус зустрічає Свою Матір
З Євангелія від Луки 2, 34-35
Симеон же благословив їх і сказав Марії, його матері: «Ось він призначений для падіння і воскресіння багатьох в Ізраїлі; він буде знаком протиріччя, та й тобі самій меч протне душу, щоб вийшли на яв думки багатьох сердець».
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, коли зустрічаєш Свою Матір. Марія йде поруч велелюдною вулицею, навколо неї – натовп. Та її присутність відрізняється від інших: вона там, аби супроводжувати Свого Сина. Подібне трапляється щодня: мами супроводжують дітей до школи чи до лікаря, беруть їх із собою на роботу. Марія, однак, відрізняється від інших мам: вона супроводжує Свого Сина на смерть. Спостерігати, як умирає твоя дитя, – найгірше, що може пережити людина, найбільш неприродне; ще більше вражає, якщо дитина, невинна, гине від руки правосуддя. Яке дивне і несправедливе дійство перед моїми очима! Моя мама виховала в мені почуття справедливості й довіри до життя, але те, що я бачу сьогодні, не має нічого з цим спільного, це лише безглуздя, повне страждань.
Бачу й Тебе, Маріє, коли Ти дивишся на своє нещасне дитя: у Нього на спині – сліди бичування, Він змушений зносити тягар хреста, під яким, мабуть, від виснаження ось-ось впаде. Ти, зрештою, знала, що рано чи пізно це станеться, Тобі було сказано у пророцтві, але тепер, коли воно здійснилося, все зовсім по-іншому. Весь час так: ми завжди замало підготовлені до життя, до його жорстокості. Маріє, тепер Ти у скорботі, як і кожна жінка на твоєму місці, але не впадаєш у відчай. Твої очі не марніють, не дивляться в порожнечу, і Ти не йдеш зі схиленим чолом. Ти сяєш навіть у журбі, бо не втрачаєш надії, Ти впевнена, що шлях Твого Сина лежить не лише в один кінець. Ти знаєш, відчуваєш, як відчувають лише мами, що невдовзі знову побачиш його.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, допоможи нам завжди відтворювати приклад Марії, яка прийняла смерть Свого Сина як велику таїну спасіння. Допоможи нам діяти, звертаючи погляд на благо інших, і помирати з надією на воскресіння та свідомістю, що ми ніколи не самотні, не забуті ні Богом, ані Марією, доброю Матір’ю, яка завжди тримає в серці Своїх дітей.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Як же плакала мила Мати, Як страждала, Дивлячись на Божого Сина біль!
П’яте стояння. Симон із Киринеї допомагає Ісусу нести хрест
З Євангелія від Луки 23, 26
І, ведучи Ісуса далі, зупинили якогось Симона з Киринеї, що повертався з поля, поклали на нього хрест, нести за Ісусом.
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, пригніченого тягарем хреста. Бачу, що ця ноша заважка Тобі одному; саме в час найбільшого випробування Ти залишився сам-один. Зникли ті, хто називав себе Твоїми друзями: Юда зрадив Тебе, Петро відрікся від Тебе, інші покинули. Але ось – несподівана зустріч: якийсь невідомий, пересічний чоловік, що, може, чув про Тебе, але не наслідував, тепер іде поряд, пліч-о-пліч із Тобою, розділяючи Твій тягар. Ім’я його – Симон, він – чужинець, який прибув здалека, з Киринеї. Із ним сьогодні трапилося щось несподіване – особлива зустріч.
Порозуміння та протиріччя супроводжують нас щодня, зокрема молодь, яка постійно стикається з новими реаліями, новими людьми. І саме несподівана зустріч, нещасний випадок, приголомшлива новина таїть нагоду любити, знаходити найкраще в ближніх, навіть коли вони здаються несхожими на нас.
Іноді відчуваємо на собі гнітючий тягар, як Ти, Ісусе, покинуті тими, кого вважали друзями. Однак не слід забувати, що знайдеться Симон із Киринеї, готовий узяти наш хрест. Якщо з вірою усвідомимо, що ми не самотні, знайдуться й сили взяти на себе тягар хреста тих, хто поруч із нами.
Бачу Тебе, Ісусе: тепер Ти ніби відчуваєш полегшення, можеш на мить передихнути, адже Ти вже не самотній. Бачу й Симона: цікаво, чи відчув він, що Твоє ярмо легке? Чи усвідомлює він, що означає той несподіваний випадок у його житті?!
Молитва
Господи, прошу Тебе, щоб кожен із нас знайшов відвагу стати Киринеянином, який бере хрест і йде за Тобою. Нехай кожен із нас буде достатньо смиренний і сильний, щоб узяти на себе хрест тих, кого зустрічає. Вчини, щоб ми, відчуваючи самотність, уміли розпізнати на шляху такого Симона Киринеянина, який зупиняється й бере на себе наш хрест. Даруй нам уміння помічати найкраще у кожній людині, бути відкритими до кожної зустрічі навіть у розбіжностях. Прошу Тебе, нехай кожен із нас несподівано опиниться біля Тебе.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Хто з людей не заплаче, коли перед очима Матір бачить, повну болю та мук?
Шосте стояння. Вероніка витирає обличчя Ісуса
З книги пророка Ісаї 53, 2-3
Не було в ньому ні виду, ні краси, – ми бачили його, – ні вигляду принадного не було в ньому. Зневажений, останній між людьми, страдник, що зазнав недуги; немов хтось, перед ким обличчя закривають; зневажений, і ми його за ніщо мали.
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, у потребі, Тебе майже не впізнати, з Тобою поводяться, як із найгіршим серед людей. Ти ледве тягнешся до власної смерті із закривавленим і спотвореним лицем – але, як завжди, тихим і смиренним, скерованим догори. Якась жінка шукає місця в натовпі, щоб зблизька поглянути в Твоє обличчя, яке, мабуть, не раз промовляло до її серця і стало їй близьким. Вона бачить Твої страждання й хоче допомогти. Її не пропускають: їх багато, занадто багато, ще й зі зброєю. Але для неї не має значення, вона рішуче намагається дістатися до Тебе – і на мить їй вдається торкнутися Тебе й погладити хустиною. Її сила в ніжності. Ваші очі зустрічаються на мить, лицем до лиця.
Ця жінка – Вероніка, про яку нічого не відомо, її минуле незнане. Вона здобуває собі Рай звичайним жестом милосердя. Вона підходить до Тебе, вдивляється у Твоє виснажене обличчя й уподобає його ще більше, ніж досі. Вероніка не зупиняється на зовнішності, яка сьогодні, в нашому суспільстві образів, відіграє таку важливу роль, а беззастережно любить це обличчя – понівечене, занедбане, неприкрашене й покривджене. Це обличчя, Твоє обличчя, Ісусе, саме своєю недосконалістю свідчить про досконалість Твоєї любові до нас.
Молитва
Прошу Тебе, Ісусе, даруй мені силу наближатися до інших людей, до кожної людини, молодої та літньої, бідної та багатої, дорогої мені й цілком незнайомої, і розпізнавати в їхніх обличчях Твоє лице. Допоможи мені не зволікати з допомогою ближньому, в якому Ти присутній, за прикладом Вероніки, яка поквапилася підійти до Тебе на шляху до Голготи.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Хто від суму не співчуває, роздумуючи над болем у душах Матері та Її Сина?
Сьоме стояння. Друге падіння Ісуса
З книги пророка Ісаї 53, 8. 10
Насильно, несправедливим вироком його позбулися. Хто переймається його долею? Так, його вирвано з землі живих, за гріхи народу свого його побито аж до смерті. […] Та Господу було угодно пригнобити його стражданням.
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, як іще раз падаєш перед моїми очима. Падаючи, вкотре доводиш мені, що Ти – людина, справжня людина. І бачу, що Ти знову підводишся, ще рішучіше, ніж раніше. Ти підводишся без зверхності; у Твоїх очах – не презирство, а любов. Ідучи далі цим шляхом, підводячись після кожного падіння, Ти проголошуєш Своє Воскресіння, підтверджуєш, що готовий вкотре й завжди класти тягар людського гріха на Свої закривавлені рамена.
Новим падінням Ти передаєш нам виразне послання смиренності. Ти впав на землю, тобто на «гумус», з якого постали ми, «люди». Ми – земля, бруд, порох порівняно з Тобою, але Ти вирішив стати таким, як ми, і бути близьким навіть тут, зазнаючи властивих нам труднощів, типового для нас безсилля, такого самого поту нашого чола. Тепер і Ти, цієї п’ятниці, як це трапляється з нами, пригнічений стражданням, але знаходиш силу йти вперед, не боїшся нових труднощів і знаєш, що випробування увінчається райським життям; Ти підводишся, щоби прямувати саме туди й відчинити двері Твого Царства. Ти – незвичайний Цар, Ти – Цар, укритий пилом.
Відчуваю запаморочення: ми не достойні порівнювати наші зусилля й падіння з Твоїми. У Тебе – жертва, найбільша жертва, яку тільки здатні побачити мої очі й уся історія.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, наповни нас рішучістю постійно підводитися з падінь і допоможи набувати досвіду з невдач. Коли трапляється помилятись і падати, нагадай нам, що, поруч з Тобою і тримаючись Твоєї руки, ми здатні виправитися й устати знову. Допоможи нам, молоді, донести всім Твоє смиренне послання, щоб майбутні покоління скеровували погляд на Тебе і вміли розуміти Твою любов. Навчи нас допомагати кожному, хто страждає й падає поблизу нас: витирати його піт і подавати руку допомоги, щоб підводити його.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
За провини свого люду, Вона в муках бачить так жорстоко побитого
Спасителя Душ.
Восьме стояння. Ісус зустрічає єрусалимських жінок
З Євангелія від Луки 23, 27-31
Ішов за ним натовп людей великий і жінки, що билися в груди й плакали за ним. Ісус же обернувся до них і сказав: «Дочки єрусалимські, не плачте наді мною, а плачте над собою і над своїми дітьми! Бо ось настануть дні, коли скажуть: “Щасливі неплідні та й лона, що не родили, і груди, що не годували”. Тоді почнуть вони горам казати: “Впадіть на нас!”, а пагорбам: “Прикрийте нас!” Бо якщо так поводяться з деревом зеленим, що станеться тоді з сухим?»
Роздум
Бачу і слухаю Тебе, Ісусе, під час розмови з жінками, яких Ти спіткав на шляху до смерті. Протягом усього життя Ти зустрічав безліч людей, наближався до них, розмовляв з усіма. Тепер Ти звертаєшся до єрусалимських жінок, які дивляться на Тебе й плачуть. Я також одна з цих жінок. І Ти, Ісусе, у Своєму застереженні підбираєш слова, які зворушують мене, такі вони конкретні та влучні, хоча, на перший погляд, через відвертість здаються жорстокими й суворими. Сьогодні ми звикли до світу, утвореного з гри слів: байдуже лицемірство приховує й фільтрує все, що насправді хочеться сказати; застережень уникають все частіше, вважаючи за краще залишати інших на їхню долю, а не докладати належних зусиль, щоб застерегти людину заради її добра.
Ти ж, Ісусе, спілкуєшся з жінками, як батько, навіть дорікаючи їм; Твої слова – це слова істини, які відразу зворушують. Їхня єдина мета – виправити, а не засудити. Такий спосіб спілкування зовсім не схожий на наш: Ти промовляєш завжди з покорою та влучаєш прямо в серце.
Ця зустріч, остання перед розп’яттям, знову показує Твою безмежну любов до слабких і незахищених; жінок у ті часи взагалі не вважали гідними звертання, а Ти у Своїй доброті – справжній новатор.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, допоможи мені разом із жінками й чоловіками цього світу ставати, як Ти, більш милосердним до нужденних. Даруй нам сили йти проти течії та поглиблювати справжні зв’язки з іншими, будуючи мости, а не ізолюючись в егоїзмі, який веде нас до самотності гріха.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Нехай дух мій поділяє, Біль і терни Твого Сина, Що страждав безмірно.
Дев’яте стояння. Третє падіння Ісуса
З книги пророка Ісаї 53, 5-6
Він же був поранений за гріхи наші, пригноблений за беззаконня наші. Покарання, яке дарує нам спасіння, йому перепало, його ж ранами нас зцілено! Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього.
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, як Ти падаєш утретє. Ти вже двічі падав і двічі підводився. Втомі й болю немає меж; тепер, у цьому третьому й останньому падінні, Ти здаєшся повністю виснаженим. Скільки разів у повсякденному житті нам трапляється впасти! Падаємо так часто, що втрачаємо лік, але завжди сподіваємося, що кожне падіння стане останнім, адже для подолання страждань потрібна незламна надія. У того, хто часто падає, сили зрештою слабнуть, а сподівання остаточно щезають.
Уявляю себе поруч із Тобою, Ісусе, на шляху, який веде Тебе до смерті. Не вкладається в голові, що саме Ти – Божий Син. Хтось уже намагався допомогти Тобі, але Ти тепер виснажений, нерухомий, скутий і, мабуть, неспроможний іти далі. Але ось раптом бачу, як Ти знову встаєш, випростовуєш, як можеш, ноги й спину і з хрестом на плечах вирушаєш уперед. Так, Ти йдеш на смерть, але хочеш подолати весь шлях. Можливо, це і є любов. Звісно, не має значення, скільки разів іще доведеться впасти, але, колись, безсумнівно, настане останнє, можливо, найгірше, найстрашніше випробування, в якому ми покликані знайти необхідну силу дійти до кінцевої мети. Для Ісуса завершення – це розп’яття, абсурд смерті, що, однак, являє глибше значення і вищу мету – спасіння нас усіх.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, даруй нам на щодень відвагу йти вперед власним шляхом. Учини, щоб ми до кінця жили надією й любов’ю, які Ти дарував нам. Нехай усім вдасться зараджувати життєвим вимогам із тією силою та вірою, за допомогою яких Ти переніс останні моменти Твоєї ходи до смерті на хресті.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Мати, Ти любові силою, Вчини, щоб я у своєму серці відчув
Твій біль біля Сина ніг.
Десяте стояння. З Ісуса здирають одяг
З Євангелія від Йоана 19, 23
Тоді вояки, розіп’явши Ісуса, взяли його одяг і поділили на чотири частини, по одній кожному з них, і туніку. Та туніка була не пошита, лише згори донизу суцільно ткана.
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, голим. Таким я ще ніколи не бачив Тебе. У Тебе відібрали одяг, Ісусе, і кинули на нього жереб. В очах цих людей Ти втратив останній клаптик гідності, який залишався в Тебе, останню річ, приналежну Тобі на цьому шляху страждань. На початку часів Твій Отець пошив людям одяг, щоб наділити їх гідністю; тепер люди позбавляють Тебе цього. Бачу Тебе, Ісусе, і бачу молодого мігранта, скалічене тіло, що прибуває до якоїсь землі, дуже часто жорстокої, здатної позбавити навіть одягу, його єдиної власності, і продати, залишаючи його так, як і Тебе, лише з хрестом, лише з власним пораненим, як і в Тебе, тілом, лише з великими, як і в Тебе, очима, повними болю.
Є щось, про що люди часто забувають, коли йдеться про гідність: вона під шкірою, це – частина Тебе й завжди буде з Тобою, зокрема й у цей час, у цій наготі.
Нагота, з якою ми приходимо на світ, – та сама, з якою земля приймає нас у надвечір’я життя. Від однієї матері – до іншої. І зараз тут, на цьому пагорбі, присутня і Твоя Матір, Яка знову бачить Твою наготу.
Бачу Тебе й усвідомлюю велич і сяйво Твоєї гідності, гідності кожної людини, якої ніхто й ніколи не зможе відібрати.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, дозволь усім нам визнати гідність, властиву нашій природі, навіть коли ми опиняємося голі й самотні перед іншими. Допоможи нам завжди помічати гідність інших, шанувати й захищати її. Просимо Тебе, даруй нам необхідну відвагу пізнавати самих себе, понад видиме, а також погоджуватися з властивою для нас наготою, яка нагадує про нашу вбогість, за яку Ти полюбив нас так, що навіть віддав життя за нас.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Вчини, щоб моє серце запалало і радістю мого життя став Сам Христос-Бог.
Одинадцяте стояння. Ісуса прибито до хреста
З Євангелія від Луки 23, 33-34
І як прийшли на місце, що зветься Череп, там розіп’яли його і злочинців, одного – праворуч, а другого – ліворуч. Ісус же сказав: «Отче, пробач їм, бо не знають, що роблять».
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, позбавленим усього. Вони вирішили покарати Тебе, невинного, розіпнувши на хресному дереві. Як учинив би я на їхньому місці? Чи знайшов би в собі відвагу визнати істину про Тебе, а також про себе? У Тебе вистачило сили витримати тягар хреста, недовіри до Тебе, смертного вироку за Твої незручні слова. Нині ми неспроможні зносити зауваження: начебто кожне слово промовляють, щоб уразити нас.
Ти не зупинився навіть перед смертю, глибоко вірив у Свою місію й довіряв Отцю. Сьогодні, в епоху Інтернету, ми такі залежні від усього, поширюваного в мережі, що іноді ставимо під сумнів навіть власні слова. Але Твої слова – інакші, їхня сила – у Твоїй слабкості. Ти нам пробачав, не тримав ураз, учив підставляти іншу щоку й пішов ще далі – аж до повної жертви всього Себе.
Озираюся навколо й бачу очі, витріщені на телефонний екран, зайняті в соціальних мережах нещадним висміюванням помилок інших. Ці люди, опановані гнівом, палають ненавистю навіть з неістотних причин.
Дивлюся на Твої рани й усвідомлюю тепер, що у мене не було б Твоєї сили. Але сідаю тут, біля Твоїх ніг, скидаю з себе всілякі вагання й підводжуся з землі, щоб бути ближче до Тебе, хоча б на кілька сантиметрів.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, допоможи нам відносно добра – бути готовими розпізнавати його, а щодо кривди – відважно брати життя у свої руки й діяти інакше; дозволь мені визволитися з усіх страхів, які, наче цвяхи, паралізують мене, тримаючи на відстані від життя, яке Ти очікував і приготував для нас.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Мати – понад усе свята, Рани Господа до мого серця Глибоко вклади.
Дванадцяте стояння. Ісус умирає на хресті
З Євангелія від Луки 23, 44-47
Було вже близько півдня, і темрява по всій землі настала аж до третьої години, бо затьмарилося сонце; завіса храму роздерлася посередині. Ісус закликав сильним голосом: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» Сказавши це, він віддав духа. Побачивши, що сталося, сотник почав прославляти Бога, кажучи: «Справді цей чоловік був праведним».
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, хоча цього разу волів би Тебе не бачити. Ти вмираєш. Гарно було дивитися на Тебе, коли Ти промовляв до натовпів, але тепер усе скінчилося. Не хочу бачити кінця; багато разів я відвертав погляд в інший бік і майже звик утікати від болю та смерті, знечулив себе.
Твій крик на хресті – сильний, разючий: ми не були готові до таких мук, ми не готові й зараз, і ніколи не будемо. Ми підсвідомо, під впливом паніки, втікаємо від смерті та страждань, заперечуємо їх, вважаємо за краще відвернутися або заплющити очі. Ти ж залишаєшся на хресті, чекаєш на нас із розпростертими обіймами, розплющуючи наші очі.
Це велика таїна, Ісусе: Ти любиш нас, умираючи, самотній, віддаючи Свій дух, виконуючи волю Отця, усуваючись. Ти залишаєшся на хресті й годі. Не намагаєшся пояснити таємницю смерті, занепаду всього навколо, а робиш більше: проходиш крізь неї всім Своїм тілом і духом. Це велика таїна, яка постійно нас випробовує і непокоїть, кидає нам виклик, пропонує розплющити очі й навчитися бачити Твою любов навіть у смерті, ба більше, насамперед у смерті. Саме там Ти проявив Свою любов до нас: у найбільш властивих для нас, невикорінних і невідворотних реаліях. Саме там ми пізнаємо, хоча ще недосконало, Твою присутність, живу і справжню. Таке прагнення Твоєї близькості, Твого буття Богом із нами залишиться в нас назавжди.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, розплющ мої очі, щоб бачити Тебе навіть у стражданнях, у смерті, яка здається кінцем, але ним насправді не є. Потурбуй мою байдужість своїм хрестом, виведи мене з оніміння. Завжди домагайся мене своєю зворушливою таїною, яка долає смерть і дарує життя.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Бачить свого Сина у стражданні, Він самотньо голову схиляє,
Віддаючи Богу Свій Дух.
Тринадцяте стояння. Ісуса знято з хреста
З Євангелія від Йоана 19, 38-40
Після всього Йосиф Ариматейський, що був учнем Ісусовим, – але потайки, зі страху перед юдеями, – попросив Пилата забрати тіло Ісуса. Пилат дозволив це. Прийшов він, отже, і забрав Ісусове тіло. Надійшов і Никодим, який раніше приходив уночі до нього, він приніс суміш мирри та алое, приблизно тридцять кілограмів. І взяли вони тіло Ісуса та обгорнули його запашним полотном, як прийнято ховати за юдейським звичаєм.
Роздум
Бачу Тебе, Ісусе, досі там, на хресті. Людина з плоті й крові, з властивим їй безсиллям, з її страхом. Скільки Ти витримав! Ця мить нестерпна, мабуть, ще й тому, що насичена людяністю: ось ключове слово, підсумок Твого шляху, сповненого страждань і втоми. Це людяність, яку ми часто забуваємо розпізнавати в Тобі й віднаходити в собі й у ближніх, занадто захоплюючись життям, яке набирає обертів і робить нас сліпими та глухими до труднощів і страждань інших.
Бачу Тебе, Ісусе: тепер Ти вже не там, не на хресті; Ти повернувся туди, звідки прийшов, умостившись на лоні землі, на лоні Матері Твоєї. Зараз біль минув, утамувався. Настав час жалю. Із Твого покійного тіла випромінює сила, якою Ти змагався зі стражданням; сенс, якого Ти зміг надати йому, віддзеркалюється в очах кожного, хто ще присутній там, залишився з Тобою поруч і назавжди залишиться біля Тебе в любові, пожертвуваній і отриманій. Розпочинається для Тебе, для нас, нове життя – життя небесне, під знаменням любові, яка триває й не нищиться смертю. Ти тут, із нами, щомиті, на кожному кроці, у кожній непевності, у кожній тіні. Тоді, коли тінь гробниці покриває Твоє тіло, покладене на руки Твоєї Матері, бачу Тебе, і мені моторошно, але не впадаю у відчай, сподіваюся, що світло, Твоє світло, знову засяє.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, вчини, щоб у нас завжди жили надія й віра у Твою безумовну любов, щоб ми завжди зберігали живий і палкий погляд на вічне спасіння та вміли знаходити розраду й мир на своєму шляху.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Я бажаю із Тобою стояти разом під Хрестом,
з Тобою у журбі єднатись, з Тобою в плачі розпливатись.
Чотирнадцяте стояння. Ісуса покладено до гробу
З Євангелія від Йоана 19, 41-42
А був на тому місці, де розіп’яли його, сад, а в саду тому – нова гробниця, в якій нікого ще не клали. Тож, оскільки в юдеїв був день Приготування до Пасхи і гробниця була поблизу, – поклали туди Ісуса.
Роздум
Більше не бачу Тебе, Ісусе, стало темно. З пагорбів спускаються довгі сутінки, а в Єрусалимі поруч з оселями та в кімнатах мерехтять суботні вогники. Стукають у зачинені й недосяжні ворота небес: кому дуже самотньо? Хто може спати в таку ніч? У місті лунає дитячий плач, пісні матерів, вигуки солдатських патрулів: умирає цей день, а Ти – лише заснув. Ти спиш? І на якому ложі? Який покров ховає Тебе від світу?
Йосиф Ариматейський ішов здалека Твоїми слідами, і тепер крадькома він супроводжує Тебе уві сні, забирає Тебе від злих і безпощадних очей. Полотно вкутує Твоє холодне тіло, витирає кров, і піт, і сльози. З хреста спускаєшся вільно, Йосиф кладе Тебе на плечі, Ти – легкий: не маєш тягаря смерті, ні ненависті, ні урази. Ти спиш, як колись, сповитий, у теплій соломі, а інший Йосиф тримав Тебе на руках. Як тоді не знайшлося для Тебе місця, так і зараз не маєш, де схилити голову: але на Голготі, на твердому черепі світу, росте сад, у якому досі нікого не ховали.
Куди відійшов Ти, Ісусе? Куди спустився, як не в безодню? Куди, як не в місце, не доступне досі, у найдальшому закутку? Ти опинився в наших путах, Тебе поневолює такий самий наш смуток: як і ми, Ти ходив по землі, а тепер, як і ми, під землею знаходиш місце Собі.
Хотілося б утекти далеко, але Ти – в моєму нутрі; мені не потрібно виходити шукати Тебе, бо Ти стукаєш у мої двері.
Молитва
Прошу Тебе, Господи, Ти явився не в славі, а в тиші непроглядної ночі. Ти не дивишся на зовнішність, а помічаєш таємне і сягаєш глибини серця. Почуй із глибини наш голос: щоб ми, виснажені, могли спочивати в Тобі, розпізнати в Тобі свою природу, споглядати в любові Твого покійного обличчя свою втрачену красу.
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи від лукавого.
Спів
Передавши смерті тіло, сповнене вічної слави, душа рай хай осягне. Амінь.
