На наших очах у історії Росії закінчується доба Брежнєва. 44 роки тому, 1970 року незабутній Ілліч Другий, всупереч опору США, підписав із канцлером ФРН соціал-демократом Віллі Брандтом (подібно до вождів російської революції, при народженні нареченим іншим ім’ям — Гербертом Фрамом) історичну угоду про постачання в СРСР німецьких труб великого діаметру, і про зустрічне постачання побудованими з них трубопроводами вуглеводнів до Європи. Те, що тоді називали «Ostpolitik», а потім назвали «розрядкою», коренилося в цьому розколі, який удалося внести до країн Заходу співпрацівниками радянського Зовнішторгу в кооперації зі співпрацівниками радянських спецслужб. І Гельсінкські угоди виросли з підписаної того ж року, як додаток до договору «сьогодні труби — завтра газ», угоди між СРСР і ФРН про визнання повоєнних кордонів у Європі.
Посадивши Європу на трубопровідну голку, СРСР негайно, на прикладі Близькосхідної кризи показав клієнтові, дійсну ціну залежності, в яку той несподівано для себе потрапив. 1973 року не без поштовху з Москви ракова пухлина Близького Сходу перекрила постачання нафти з Перської затоки, і Брежнєв зміг одним порухом брів, які стали знаменитими, зупинити ізраїльські танки на околицях Каїра і Дамаска. Слабкість Заходу і маса вільної валюти нарешті розв’язали СРСР руки, — тепер СРСР міг погрожувати не лише ядерним черевиком, і на ціле десятиріччя в світовій політиці запанувала реальна рівновага двох військових блоків. Втім, за це десятиріччя всю валюту проїли чисельні нахлібники в усьому світі. — Росія досі щорік десятками прощає безнадійні кредити тих років, і власні громадяни, вперше за всю історію СРСР, які дістали доступ до маси хай і не зовсім/зовсім якісних, але в основній своїй масі придатних до народного споживання товарів. Угорські кури, американське зерно і фільми в кінотеатрах — міщанство, масовий вжиток, якого із самого початку так відчайдушно жахалися більшовики, все ж доконало їхній вистражданий народом витвір СРСР. Це лише перше десятиріччя здавалося, що газо— і нафтопроводи послабили і розкололи Захід. Насправді, на перший погляд невичерпний приплив валюти прив’язав до того ізольовану соціалістичну економіку до світової, змусив грати за своїми правилами, і, згідно з законами дарвінізму, переміг. Соціалізм, як переконливо показав цей приклад, пристосований до виживання виключно в ізольованих популяціях, — недаремно колір у прапора СРСР, «червоної книжечки» Мао і «Червоної книги» зникаючих видів один.
Виживши в тривожне десятиріччя Ніксона — Форда — Картера Захід засвоїв правила гри, і усвідомив, що не стільки він сам потрапив у вуглеводневу залежність від СРСР, скільки СРСР вже не може виживати без припливу валюти. — Тут розучилися вирощувати зерно і обходитися без коштовної танкової дипломатії, до того ж, безглуздої за умов сухих узгір’їв Центральної Азії. Захід скоротив споживання вуглеводнів, диверсифікував джерела сировини, і, як результат, набагато знизив ціни — практично до рівня рентабельності видобутку в Сибіру. Як результат, після боязкої спроби створення нечорноземного варіанту КНДР Андроповим, 15 років занепаду Горбачова і Єльцина стали роками тріумфу західної цивілізації, яка віддавалася в 90-х гедонізмові під звуки клінтонівського саксу. І маятник «доби Брежнєва» неминуче гойднувся у зворотний бік, дотримуючись 15-річного ритму, який став уже звичним.
«Літо демократів» закінчилося чи не з першими після обрання республіканця Буша авіарейсами до Нью-Йорка, США загрузнули в черзі нескінчених антитерористичних війн, а потреби економіки Китаю, яка набирала силу, стимулювали небувале зростання цін на нафту і газ. — Чи варто дивуватися, — в 2000-х, коли уряд Китаю вирішив видавати кожному китайському школяреві склянку безкоштовного молока на день, світова ціна на молоко зросла вдвічі. Що вже говорити про нафту й газ, — щоб і їх не вирішили китайським школярам видавати!
Саме в цей момент стомленого танцями під клінтонівську дуду Єльцина і змінив непоказний колишній посильний мерії Санкт-Петербурга, а ще раніше завідувач клубом радянського культурного центру в східнонімецькому Дрездені, дрібний урядовець у величезному і всесильному колись апараті КДБ Володимир Путін. Треба сказати, Володі з дитинства дуже таланило. Якщо не рахувати кухаря-діда, який годував одного разу чи то Леніна, чи то Сталіна, в його родині особливо наближених до влади членів не спостерігалося. Та все ж таки, Володі, без якої-небудь протекції вдалося в житті чимало — і отримати настільки жадану для радянського громадянина небрудну роботу в ближньому зарубіжжі, і в непевні 90-і влаштуватися носити валізи з не зовсім чесно нажитими доларами до демократичної мерії Санкт-Петербурга. Тому, коли у пошуках наступника Єльцина придворні клани вже зневірилися було знайти послужливого і безініціативного кандидата, сірі мишачі очі Володі Путіна здалися їм солодше жаданого «Баунті». І кермувати б їм країною і Володею і далі, якби Володі, як часто в його житті траплялося і до того, не поперла карта, — до країни по висохлим із середини 80-х каналам знову полинув животворящий валютний потік, причому такий щедрий, що значно перевищував пропускну спроможність цих самих каналів. Через це він негайно розтікся Східноєвропейською рівниною тонкою зеленуватою плівкою.
Володі вистачило глузду взяти кран до своїх рук, на отримані гроші за чергою вирішити більшість проблем — втопити Кавказ у крові і купити, хто вижив, створити свої власні олігархічні клани, які негайно зжерли або в смерть залякали диригентів єльцинської доби. Він купив навіть народ, кожному склавши його власну унікальну ціну. — Він створив середній клас, купивши бюджетників «володіною тисячею» доларів на місяць, він купив креативний клас державними грантами — щедрішими, і, що найголовніше, на відміну від західних, непідзвітними. Необов’язково стало створювати якісний продукт, — товаром у цій угоді служили ім’я і душа. А мільйонам простих росіян він повернув звичну жуйку імперського міфу. — Вони тепер знову могли пишатися за країну, хоча жоден із них доступно не може пояснити, а чим саме він пишається. Валютна бульбашка «путіноміки» продовжувала надуватися, і дуже швидко майже все в Росії, і навіть він сам, повірили в його дороговказну зірку, в його винятковість, у його місію. На російські мільярди купувалися всі і вся, — європейські політики, західні компанії, цілі країни. Захід, здавалося, безнадійно послабився, а американський президент ступлено натискав кнопку «Reset», дивуючись, чому американсько-російські стосунки ніяк не перевантажаться. Булька все надувалася, і стало здаватися, що саме вона і є Світ, покликаний замінити собою земну кульку, яка занепала за тисячоліття використання людством. Як Олімпіада 1936 р. знаменувала народження Нацистського світу, 1980 — зеніт Радянського, тріумф путінської Олімпіади-2014 повинен був знаменувати схід тисячолітнього «Русского мира»…
Але саме тут газовий насос почав чхати, і на до того рожевій, до межі розтягнутій оболонці схильні до роздумів люди стали помічати перші зморшки. Але маховик був розкручений, у свідомості неорадянської Росії Олімпіада і війна зв’язані нерозривно, і Кремль тут же, ледве згас вогонь у Сочі, розпалив собі новий — уже не декоративний, а справжній вогонь війни в Україні. Як колись СРСР, Росія знайшла свій персональний Афганістан в Україні. Захід звично безпорадно висловлював стурбованість, і, здавалося вже, Путіна ніщо не зупинить. Але все той же 15-річний маятник дуже далеко гойднувся в бік Москви, невблаганний час відрахував черговий цикл. Путінська Росія, як і брежнєвський СРСР проїла і програла в танки вуглеводневі мільярди, ціни на вуглеводні поповзли донизу, занепад тепер невідворотний, і різниця з першою половиною 80-х полягає хіба що в тому, що Путін, схоже, намагається пограти в Андропова сам. Ну що ж, андроповський вік недовгий, — адже навіть на кілька тижнів тому з таким апломбом презентовану програму переозброєння Росії в держскарбниці і обібраному до решти пенсійному фонді не виявилося грошей. Закінчився ще один цикл, чи на наших очах рушиться вся замкнена система сполучених посудин західної і радянської економік, створена Брежнєвим? Відповідь на це запитання ми дізнаємося ще років за 15, — на самісінькій глибині дна, в яке почала котитися Росія.
Дописувач:
