Еволюція Кримнаша моїми очима. Сьогодні до мене одізвався старий знайомий, з яким я не спілкувався практично з весни. Тобто, ми перетинались і пізніше, але замість поговорити получалось так: він вмикав грампластинку з голосом телезвізди Кісільова, я швидко стомлювався перекрикувати грампластинку і припиняв випадкове спілкування.
І от на днях він почав мене активно шукати. (Слід віддати йому належне – це доволі складно, але він упоравсь). Ми зустрілись, він сидів і дививсь мені в очі з розумінням. Я торкнувсь старих тем, пригадав кілька нових, і щось увесь час насторожувало. Адже замість завченних з весни речегасел, на кшталт “Зато Крим Наш”, “Путін бог войни”, я здіймаючи очі до очей, бачив дивно розуміючий погляд. Він кивав, піддакував і іноді навіть перебивав, вставляючи потрібне слово.
Нарешті пролунала й причина таємничої поведінки.
– Займі двєсті рублєй. Пажалуста. Больше нє у ково папрасіть.
Я гордо піднявсь і стряхнув незвідки взявшоюся левовою гривою. Я сказав йому:
– Хочу запам’ятати твій запопадливий блищик у очах. Краще давай розстанемось на тій ноті, що я – колись, може бути, у гарному настрої, – віддам тобі свої двєсті рублєй, під виглядом, що їх запозичив. Ніж подарувати тобі гроші зараз і знов півроку слухати те, що вже чув.
Мою пропозицію він прийняв з розумінням.
Завжди давайте шанс людям, друзі.
Дописувач:
