Лідери США та Куби вперше за півстоліття потиснули один одному руки. Експерти та геополітики в Росії зараз будують китайську стіну з цегли, а антипутінські активісти щиро радіють черговому ляпасу, який так красиво дали Путіну. Особливо після того, як Росія списала 43 мільярди доларів боргу. Невигода для Росії, як і вигода для Куби, очевидні, але не варто думати, що мотивація Сполучених штатів в угоді обмежується бажанням насолити Росії. Прагматичні американці все роблять вчасно і до місця, і прагнення покінчити з невизначеністю щодо Куби обумовлено багатьма фактами, які збіглися за часом.
Після Кубинської революції і приходу до влади Фіделя Кастро американські політики не відразу дивилися на Кубу вороже. Спочатку до нового лівого режиму придивлялися, але як тільки почалося зближення Куби з СРСР, а паралельно – репресії проти опозиції режиму Кастро і спроби розпалювання революційної пожежі в Болівії знаменитим Че Геварою, у Вашингтоні зрозуміли, яка неприємність у них під боком завелася. Були спроби надоумити сусідів, але напередодні Карибської кризи США остаточно визначили Кубу в число своїх ворогів. У 1960 році в обхід ООН було накладено торговельне ембарго на Кубу, а в наступному – були розірвані дипломатичні відносини. «Острів свободи» став ізольованим острівцем, нормальне життя на якому підтримували радянські гуманітарні конвої. Дійсно гуманітарні, а не ті, що зараз відправляє Росія. Але СРСР розпався і його правонаступниця не мала бажання безоплатно дотувати стагнуючу і неефективну економіку острова на іншому кінці планети. Сенс пропав.
Економіка Куби під впливом блокади і планової системи швидко занепала. Важливою частиною стали переїзди кубинських емігрантів з США. До того ж США все-таки сусід, а з сусідами при будь-якому розкладі треба хоча б з межами визначитися. У 1977 році межа у Флоридському протоці була визначена, хоча і не на рівні Сенату. Держдеп виявився поступливішими і використовував договір без ратифікації. І весь цей час в затоці Гуантанамо існувала «орендована» в 1903 році американська військово-морська база, яка спокійнісінько вважалася американської територією. Кубинці не сильно протестували і безрезультатно.
Так чи інакше, відносини США та Куби були заморожені. І ось минулого року, 17 грудня, президент Обама і брат Фіделя Кастро Рауль, голова Держради Куби, оголосили про відновлення дипломатичних відносин. Тоді вони потиснули руки в неформальній обстановці. Вже тоді фоном була абсолютно несамовита поведінка російського керівництва на міжнародній арені: аннексіонізм, спроби блокування з країнами-ізгоями (КНДР, Зімбабве, Венесуела), прямі погрози на адресу Заходу.
Мало того, що США і ЄС ввели санкції проти Росії, вони почали знімати їх з тих країн, які здавалися менш небезпечними для колективної безпеки. Рішення про повне зняття обмежень з Ірану – питання найближчого часу, після чого іранський газ буде здатний замінити на європейському ринку російський, що в свою чергу дозволить перекрити головний канал фінансування путінського режиму – енергетичний. З Кубою ж виходить досить цікаво. Латиноамериканський релікт совка вже сам не радий від свого становища, кубинське керівництво розуміє необхідність ринкових реформ, і готовий піти на багато що заради зняття блокади. Власне, підтримку ліваків в Південній Америці (насамперед у Колумбії) Куба припинила. Відносини з Болівією і Венесуелою охололи, і навіть списання 43-мільярдного боргу Росією не могло відвернути Рауля Кастро від подальших кроків у бік остаточного примирення з Вашингтоном.
США продемонстрували почин, якому, як видно, повинні послідувати інші латиноамериканські режими, бажаючі відновити добросусідські відносини, а то й зовсім отримати серйозну допомогу. Але не тільки США потрібні Кубі, але і Куба Штатам. З початку століття американці всерйоз взялися за будівництво прикордонного заслону від Мексики. Неконтрольована імміграція в південних штатах стала справжнім лихом. Нелегали – це злочинність, наркоторгівля, деградація і серйозна перешкода розвитку американської економіки. Міграційні служби штатів просто не встигають ловити іспаномовних нелегалів. Стіна від мігрантів буде побудована, їх потік у США буде майже припинений (принаймні на це розраховують американці). Але звідки взяти дешеву робочу силу, яка потрібна на етапі реіндустріалізації? Близьку територіально і контрольовану по клацанню пальця? Тільки на сусідньому острові, де вартість людської праці наближається до азіатської. Остаточно розібравшись з мігрантами з Центральної Америки, США напевно будуть зацікавлені в кубинцях, як у тимчасових робітників на їхніх підприємствах. Крім цього майже десять років американці хочуть розібратися зі своєю базою в Гуантанамо. Після скандалу, коли спливли факти знущань і тортур на базі, Куба намірилася розірвати договір оренди, проте це зробити з очевидних причин не вдалося. Можливо, кубинці просто хотіли підняти вартість оренди бази, на що вони однозначно можуть розраховувати в разі встановлення теплих відносин з США. Ті жалюгідні крихти, від яких відмовилися революціонери кінця п’ятдесятих, тепер можуть бути переглянуті., І тоді оренда Гуантанамо стане хорошою статтею доходу для Гавани. А американські збройні сили на острові розгорнуться ширше, бо розширити базу можна тільки при нормальних відносинах з орендодавцем. Не варто забувати, що через кубинських нелегалів в США йде побічний шлях постачання наркотиків, з чим американський уряд зможе справитися тільки за допомогою Куби. Після перекриття кордону з Мексикою потік через Кариби в рази зросте, і саме йому уряд США повинен протистояти разом з усіма країнами Карибського басейну. Куба в даному випадку незамінна.
Як ми бачимо, симбіоз між Кубою і США в найближчі роки буде взаємовигідним і плідним. Сполучені Штати, незважаючи на часом несправедливу і нечесну політику, завжди готові як до жестів доброї волі, так і до продуманим ходам, здатним не просто дати їм вигоду, але й запропонувати новоспеченим друзям гарну підмога для успішного розвитку. На відміну від деяких країн, США завжди є що запропонувати.
