Новини

ЯК ХРИСТИЯНСТВО НАРОДНУ УКРАЇНСЬКУ МОВУ ГУБИЛО

Сьогодні ситуація навколо живої української мови невтішна. На Сході України – розмовляють російсько-українським суржиком, на Заході – польсько-українсько-угорським. А ще побутує ординський мат, та мова сучасної упоротої молоді – так званий «язик падонкофф», це метафорично-алегоричне висловлювання думок, коли навмисно змінюють правопис, притримуючись фонетики. 

(Всім відомий приклад: «Превед Медвед», аффтор жжот, кросафчег, та інше словесне сміття). Мова Елочки Людоєдки на фоні цього «албанського» виглядає трохи інтелігентніше та насиченіше, хоча в ній менше слів…
Про лінгвістичні хвороби останніх десятиліть писати не будемо, торкнемося більш давніх подій. Саме тих подій, коли ще в зародишу починали знищувати рідну мову наших пращурів.

Розпочали все християне, потім підключилися й правителі сусідніх держав-поневолювачів. Набули негативного значення слова: паганий (поганство-язичництво-народність), болван (бовван), урода (врода) та ін..


АРХИЄРЕЇ (як православні так і уніатські) при допомозі Віри Христової змосковщували і спольщували Українців в Україні. І за це отримували привілеї, дари: родючі землі, пасовища.
Українські біскупи, попи і монастирі всі були спольщені. Про це писав у 1888 році Іван Франко: “Церковщина вбивала живий дух серед нечисленної інтелігенції, штовхаючи її в бік польщизни. Церковщина звільна вбиває також народні школи, засуджує їх на бездіяльність і мертвечину».

ВІД ГАЛИЦЬКИХ І НАДДНІПРЯНСЬКИХ попів не відставали й попи-уніати на Закарпатті. Вони єпархію в Гайдудорозі, де всі були Русини (Українці), ще в 1909 році змадяризували.
І коли б не впала Австро-Угорщина, попи змадяризували б і Мукачівсько-Ужгородську і Прящівську епархію. “Облагороднювали Українців” Вірою Христовою, і за це отримували від Мадяр привілеї.

Архиєрей Гедеон бачив в Українській мові паґанство (язичництво). Твердив, що для Русинів можуть бути “тільки духовні школи з викладовою мовою грецькою і церковно-слов’янською”.
У 1784 РОЦІ АРХИЄРЕЙ САМУЇЛ МИСЛАВСЬКИЙ (Київський митрополит) заборонив в Україні в школах вивчати українську мову: вона “тхне поганством”, “оскорбляє Господа Ісуса Христа”.
І дітей в Україні навчали мовою Московською, “по правилам запечатаним в Москве”. Вона виросла на Півночі з язика церковно-слов’янського, і є мовою “гасударственною”.
У 1837 році вийшов в Мадярщині перший журнал-альманх мовою Українською (“Русалка Дністрова”). Греко-католицький митрополит у Львові арештував “Русалку Дністрову”. Що ж є? Холопською мовою виданий журнал може в холопів розбудити вільне мислення. Може обадьорити їхні почуття. І слово “Русалка” “тхне поганством”.

Архиєреї Церкви Христової впродовж віків умертвляли мову Народу Українського. А тепер (які ж лукаві) вони приписують Православ’ю і Католицтву різні придумані заслуги в розвитку української мови, культури, національної свідомості. Роблять це з метою прищепити парафіянам думку, що то вони (“преосвящення владики”) найвірніші сини України, “сіятелі Віри Христової”.
У народніх піснях (“Не світи ти, місяченьку”), у творах Лесі Українки, Ю. Федьковича, в “Кобзарі” Т. Шевченка (“Вітер з гаєм розмовляє, шепче з осокою”), в “Слові про похід Ігоря”, в усій Українській літературі відчутно тхне “паґанством”. Тобто, багатою пісенністю, образністю. (Слово “паґанство” в нас запровадили попи для очорнення нашої САМОБУТНЬОЇ КУЛЬТУРИ).

Унікальними особливостями нашої мови (яка є мовою поетичної душі) ми маємо право гордитися і берегти її, як духовний скарб Людства.

Католицьке духовенство в зародку придушувало прояви українського життя, щоб йому ніхто не заважав панувати над мислями і почуваннями “стада Христового”.

Є. Грибінка, Ів. Котляревський, П. Куліш, Т. Шевченко, Г. Квітка-Основ’яненко, С. Гулак-Артемовський, С. Руданський, Л. Глібів, Л. Мартович, М. Старицький, В. Cамійленко, О. Кобилянська, О. Стороженко, Ів. Карпенко-Карий, О. Маковей.
Ів. Франко, Леся Українка, С. Черкасенко, О. Пчілка, М. Вовчок, Б. Грінченко, Ів. Нечуй-Левицький, П. Мирний, П. Грабовський, Ю. Федькович, М. Драгоманов, М. Шашкевич, М. Грушевський, М. Аркас, О. Олесь та інші наші письменники вчили Українську мову не в школі, а з уст Народу. З народньої творчості.
Чуючи в Народі поширені пісні й приказки (“Тікайте, кури, піп іде”, “Шкода не велика, що помер владика”, “Піп не поможе, як життя не гоже”), письменники знали, що в людей немає любові до попів (русифікаторів і полонізаторів). І ніхто з письменників нічого прихильного про попів і єпископів НЕ НАПИСАВ.

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

four × two =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.