Від радості я не знахожу місця просто. Ганяю по калюжах та болоті, розмахуючи стрічками з символікою ЄС, голосно кричу: “Ура! Фюле приіхав! Європа форева!”
Я наперед знаю з ким він буде зустрічатися, що говорити, і з ким фотографувавтися. Також всім відомо, що після його візиту у Януковича поліпшується настрій: Фюлє створює йому ілюзія, що він буцімто справжній стратег, політикі неабиякий переговорник, що на певний час суттєво бадьорить кнура. Я знаю, що цей сеанс коштує гарних грошей, а украінці щирі люди – дадуть скільки тре! Аби у баті настрій був гарний.
Може досить вже влаштовувати ці євровистави, панове? Невже немає там притомного мужика щоб послати того Ф’юлє та пендалів надавати! Занадились аферисти! Наче пороблено…
Фюле був звичайним чиновником. Настільки звичайним, що чимось навіть нагадував Акакія Акакійовича, тільки в сучасній упаковці. Така собі сіра, без емоцій, без співпереживань чиновнича душа. Для нього не існували людські страждання, якщо вони не вписувалися в традиційну схему „влада – опозиція”. Влада – легітимна (а яка ще може бути влада?), тому всі її дії апріорі мають сприйматися, як правовий дороговказ.
Опозиція мусить так само не виходити за межі правового коридору, нехай би їх різали по живому. Взагалі за той час, що Фюле єврокомісарив, все його світосприйняття сконцентрувалося в дилемному тандемі „влада – опозиція”. Політика будь-якої країни для Фюле була позбавлена своїх національних рис, свого життєвого нерву. Будь-яка проблема вирішувалася просто: є влада, є опозиція і є певні правила гри. Це – як дві лінії фігур на шаховій дошці. Чорні і білі. Влада – білі, оскільки завжди починають. Не важно що: починають реформи в інтересах свого народу чи його ж тероризувати – але починають. Вся ігрова ініціатива у них.
В свою чергу можна запитати: чому ті, що починають, завжди білі? – тому що піар. Всі медіа-активи держави у підпорядкуванні білих. Точніше тих, хто починає. Тому й білі… Аж поки не стануть червоними від крові.
Фюле небагато знав про Україну. А, власне що там особливого? Ось – дошка, а ось – дві лінії фігур, чорні і білі. Білі – починають. Вони зажди і всюди починають… Тепер треба, щоби гра розвивалася в межах правового поля. Ну… У всякому випадку, щоби те, що виходить за його межі, не було так наглядно видно, як оті події на… як же ця вулиця у них називається?.. Grushevski?.. Щось таке.
Він не любив приїздити в Україну. Тут все так нервово… Ці люди, які пробиваються іноді до нього, так звані активісти… вони зовсім позбавлені дипломатичності. Відразу пхають йому якісь фотографії закатованих… При цьому ведуть себе дуже збуджено. Надто збуджено. Це не комільфо.
„Але ж у вас там радикали? Позбавтеся радикалів, і продовжуйте переговорний процес”, – спокійно відповідав їм Фюле.
„З ким? З ким продовжувати переговори!” – знову з надмірним тиском в голосі заводили своє активісти і лізли в папки за фотографіями закатованих.
