Дружина і донька бійця АТО трагічно загинули в ДТП

Володько промучився три тижні.

Осколок міни через стегно пройшов у живіт, вийшов, відбився від внутрішньої поверхні плити броника, пішов назад у живіт і все там перемолов.

Володя Янчук був міцний хлопець – розвідник, відвоював у Нагірному Карабасі, доброволець…

З абсолютно смертельним пораненням він прожив ще три тижні.

Я ніколи не говорив про це, але всередині себе не раз думав – наскільки ж людина може бути життєлюбною і ціпкою…

Я не розумів.

Помилявся.

Стрілець-снайпер 3 взводу роти снайперів 93 гвОМБр сержант Янчук любив сильно.

Але не життя.

Любив життя – не ступивши б вперед у першій п’ятірці.

Дружину любив.

Тому й пішов …

Тепер переконаний: три тижні страждав, Володя – вмирав.

Навіть несвідомо – вмирав.

Взявши на себе…

Його дружина загинула миттєво.

Її вбив удар “лексуса” на Сумській…

І її доньку Настю.

Обох.

Враз.

Як на війні.

Раз – і нема.

Немає жінки, яка плакала в мене на грудях на похоронах Володьки в серпні 14-го – а навколо стояли живі ще – а їх вже немає, вони всі вбиті у тому ж серпні…

Немає дівчинки – дев’ятнадцятирічної дівчини-розумниці, добре вчилася, мови знала, мріяла про щось…

Тиждень не дожила до двадцятиріччя.

І Володьки немає.

Нікого немає…

А я – є.

Поки є.

Важливо не скільки сидіти.

Важливо – ЯК сидіти.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

eighteen − seventeen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh