22 січня на “Воскресіння. Живе радіо” стартує психологічна програма “Порадня”, завдяки якій слухачі зможуть отримати поради щодо стосунків у подружжі, вирішення конфліктів у родині, дізнатися про те, як можна покращити взаємини з дитиною, а також отримати навички роботи над собою. Програма буде виходити у прямому ефірі кожного вівторка о 19.10.
Саме про працю над собою та стосунки у сім’ї Департамент інформації УГКЦ поспілкувався з християнським психологом Мироном Шкробутом — одним з ведучих “Порадні”. Отож, про рецепти впевненості в собі та секрети подружнього життя — дізнавайтеся далі у нашій розмові.
“КУРС ДАЄ МОЖЛИВІСТЬ ЛЮДИНІ ВІДНАЙТИ СЕБЕ,
ЗРОЗУМІТИ, КИМ ВОНА Є ТА ПІЗНАТИ СЕБЕ”
– У програмі ви маєте вести два курси — “Рецепти впевненості” та “Рецепти щасливого подружжя”. Розкажіть, будь ласка, про що саме у них йтиметься? Чому вони є актуальними?
– Консультуючи людей, я бачу, що багато проблем виникають через те, що у людей є внутрішня невпевненість. Ззовні може виглядати чудова картинка. Наприклад, подивишся на сторінку у Фейсбуці, а людина успішна в усьому, однак всередині — надзвичайно багато страху, мовляв, а раптом хтось побачить мою слабкість чи невпевненість?! Тому цей курс дає можливість людині віднайти себе, зрозуміти, ким вона є, пізнати себе, і тоді з позиції гідної особи людина може спокійно будувати стосунки з іншою особою.
– Тобто все починається з себе?
– Якщо людина працює над собою, то зможе побудувати щасливе подружжя. Стосунки можуть бути між двома особистостями, а якщо одна людина повністю розчиняється в іншій людині, тоді ким вона є? Ніким. З ким тоді будувати стосунки? Немає з ким.
– Як саме відбуватиметься ефір? Який його формат?
– Звичайно, готуються певні “заготовки” та теми. Загалом формат передбачає, що 10-15 хвилин надаються для певного викладу теми, спілкуванню з ведучим, а паралельно ми будемо читати запитання людей у Фейсбуці та будемо їх обговорювати.
БРАК СПІЛКУВАННЯ — НАГАЛЬНА ПРОБЛЕМА В ПОДРУЖЖІ
– Які саме проблеми є тепер нагальними в подружньому житті?
– Брак спілкування: двоє чужих людей, які живуть в одному домі. Вони стали чужими й не розвивали свої стосунки. Не рідко на хвилі закоханості та одруженні закінчується праця над стосунками. Мовляв, ми досягнули те, що нам потрібно, а все далі нам повинно бути дано. Проте на ділі це не так.
Як на мене, любов — це коли Господь дає людині побачити красу іншої людини, її правдиве обличчя. А закоханість згодом проходить і треба далі працювати, вже не вистачає того емоційного запалу. Якщо немає праці — все далі розсипається. Чому подружжя розвалюється через 2-3 роки? Мовляв, перестали любити. А вони й не любили. У них була закоханість. Це певна підміна…
“ЛЮДИНА НЕ ЗОБОВ’ЯЗАНА ПІДСТРОЮВАТИСЯ ПІД НАС
І БУТИ ТАКОЮ, ЯКОЮ НАМ ПОТРІБНО. ВОНА Є СОБОЮ”
– А чим відрізняється закоханість від любові?
– Закоханість — це бурхливий емоційний стан, коли хочеться постійно бути поряд. Це чудовий стан, але… це нагода бачити партнера через рожеві окуляри. А коли ця закоханість проходить і ми бачимо правдиву картину нашого партнера, тоді виникає проблема, бо потрібно прийняти ту особу. Адже вона не зобов’язана підстроюватися під нас і бути такою, якою нам потрібно. Вона є собою.
“ЛЮБОВ — ЦЕ ДАР ПРИЙНЯТТЯ”
– Можливо, ситуація полягає в тому, що ми бачимо людей так, як хочемо бачити, ніж такими якими вони є?..
– Власне під час закоханості це часто трапляється, що ми домальовуємо собі цю картинку. А в любові — це цілковитий дар прийняття. Є надзвичайно гарні ознаки любові: довготерпеливість, лагідність, ніжність…
– Ви в одному інтерв’ю якось зазначили: “Будувати стосунки — це справа не одного дня”.
… А цілого життя. Повірте чоловіку, який прожив 28 років у шлюбі (усміхається, — ред.).
“ЧЕСНІСТЬ У СТОСУНКАХ — ЦЕ ОДНА З ОСНОВ ЛЮБОВІ”
– Можете тоді, будь ласка, поділитися своїм досвідом. Адже людина, яка стільки часу є у шлюбі, сама пройшла непростий шлях у стосунках. Як ви долаєте ці (скажімо) непрості ситуації?
– Ми розмовляємо про це. Потрібні чесність й відкритість. Чесність у стосунках — це одна з основ любові. Свого часу американці зробили дослідження і хотіли визначити, що найбільше сприяє єдності у подружжі. В підсумку вони визначили, що це вірність. Тож коли вона є в стосунках, то це дозволяє прийняти й усвідомити, що часом в подружжі відбувається криза. Це питання і виклик для обох людей, бо не буває, що один неправий, а інший білий і пухнастий. Завжди тільки двоє повинні “включатися”…
“КОЖНА ЛЮДИНА ПРАГНЕ БУТИ ЛЮБЛЕНОЮ”
– Для вірності є антонім — це зрада. Як правильно розуміти, що таке є зрада? Це коли хтось у подружжі має якісь інші стосунки, чи коли партнер зробив життя іншої людини нещасним?
– Якщо життя перетворюється на якийсь жах, то є зраджені очікування, зраджене прагнення любові, яке є у кожній людині. Кожна людина прагне бути любленою.
Секс на стороні — це верхівка айсбергу, а до того йшла певна “підготовка”: брак спілкування в подружжі, нерозуміння один одного й відсутність спільного часу, який люди проводять разом. Є чимало потреб, які були незадоволені в подружжі, тому ця особа почала шукати це в іншому місці.
– Коли подружжя переживає якусь кризу (є зраненим), тоді з чого, на ваш погляд, варто почати?
– У нашій культурі ще не виникла потреба звернення до спеціалістів (до психологів, консультантів). А які перші ознаки того, що щось йде не так? Це відчувається у близькості, у комунікації, наскільки чоловік та жінка відкриті одне до одного, наскільки розповідають про свої потреби… Це вельми важливо, коли ми говоримо не тільки про свої емоції, а й про свої почуття.
– Існує така думка, що коли людям окремо краще, ніж разом, то їм краще розлучитися. Однак є Таїнство шлюбу, подружжя. Часто психологія не завжди збігається з християнським баченням…
– Психологія постала в атеїстичному середовищі. Вона розвивалася поступово. Спочатку ця наука намагалася цілковито відкинути стан душі чи інші моменти, а потім почала поступово включати й підходити до того, що є щось, що ми не можемо виміряти.
Проте є така галузь науки, яка називається християнською психологією. Вона завжди існувала, бо те, що в історії Церкви є у творах Святих Отців, вона є там прописана. У свій час люди йшли, наприклад, на прощу і думали над певним питанням…
Однак комуністичний уряд все це знищив, до того ж є секулярна культура, яка запанувала в Європі. Зараз християнська психологія розвивається як окрема галузь науки психології. Вона акумулює весь доробок, що є у науці, який не суперечить християнству.
“ЯК ВІДНАЙТИ СЕБЕ? ЦЕ ПІЗНАТИ СЕБЕ, ПРИЙНЯТИ СЕБЕ І
ДАРУВАТИ СЕБЕ”
– Мабуть, тепер люди по-іншому будують стосунки. Недарма часто говорять про те, що зараз суспільство переживає кризу людських стосунків.
– Це є лише наслідок, бо для того, щоб спілкуватися, потрібно мати відчуття власної особистості. Сучасна людина є розхристаною. З одного боку, їй говорять одне, а з іншого — інше. Тож як себе віднайти у цей момент? Це пізнати себе, прийняти себе і лише тоді дарувати себе. У нас це дуже часто все ставлять навпаки.
Все, що є в нашому житті, воно для чогось нам дано. Навіть стани депресії, які переживає людина, вони також для чогось нам потрібні. А депресія є саме тим “стуком”, який означає, що в нашому житті щось не так, щось потрібно змінювати.
Варто заглянути в глибину, в себе. Цілковито відкритися. Передусім побачити себе. Адже найстрашніша зустріч — це зустрітися із самим собою.
Також можна зцілитися через сповідь. Однак ми часто сповідаємося з вчинку. Менша категорія людей сповідається з того, а чому я це зробив (для чого), а ще менша категорія говорить про самі мотиви.
Проблема сучасного людства полягає в тому, що люди загубили себе. Вони шукають і не знають, де себе віднайти. Вони бігають й шукають поради, істини. Вони думають, що їх щось може зробити щасливими. Їх ніщо/ніхто не може зробити щасливими, бо щастя є в середині нас, в тому “зернятку” Святого Духа, який закладений в кожну людину.
– Чому вони себе загубили?
– Гріх, марнославство, гординя. Навіщо мені хтось? Я сам все пізнаю. Наприклад, живе чоловік, який скаче з одного ліжка в інше та думає, що він центр всього. А потім вмирає на старості й життя порожнє. Нічого не було. Смерть розкладає все на свої місця.
“ДІТИ, МОВ ЛАКМУСОВИЙ ПАПІРЕЦЬ, БО ТОДІ МИ БАЧИМО,
ЩО НЕ ТАК РОБИМО”
– Яку роль у взаєминах відіграють діти? Як діти впливають на батьків, а батьки на дітей?
– Мені подобається вислів одного психолога, який каже, що не консультує дітей, бо після консультації дітей виникає бажання повбивати їхніх батьків. Справді, деколи батьки так “калічать” свої дітей, що часом дивуєшся. Чому дитина в 3-4 роки повинна мати багато гуртків, ходити на англійську і так далі? Для чого це? Щоб можна було похвалитися успіхами своєї дитини? Але чи та дитина щаслива?
Діти — чудові спостерігачі, вони надзвичайно добре все відтворюють. Діти, немов лакмусовий папірець, бо тоді ми бачимо, що не так робимо. А підлітки — це також великий виклик для батьків.
“МИ ЗАСЛУГОВУЄМО НА ТЕ СЕРЕДОВИЩЕ, ЯКЕ МАЄМО”
– А як середовище (суспільство) впливає на людей (сім’ю, подружжя)?
– У психології існує поняття “заслуженого середовища”: ми заслуговуємо на те середовище, яке маємо. Якщо людина говорить, що всі навколо злодії, то ти також крадеш. Якщо довкола всі перелюбники, то заглянь у своє серце. Нас не рідко дратує в інших людях те, що є у нас, але ми собі цьому не даємо звіту.
Адже якщо я не люблю себе, то я не люблю ближнього і я не люблю Бога. Знаєте чому? Бо Всевишній мене таким створив. Якщо людина в собі себе не приймає і каже, що я себе не люблю, ненавиджу та сама собі огидна, то вона і Бога ненавидить. Бо те, як ми поводимося і ставимося до себе, то ми так само ставимося до ближнього і до Бога. А якщо у нас багато претензій до себе, то у нас багато претензій до ближніх і до Бога.
Розмовляла Оксана Войтко
