Новини

Я три роки кричу: “Давайте про Україну знімемо кіно!”, – ОЛЕКСІЙ ГОРБУНОВ

У неділю, 29 жовтня, український актор Олексій Горбунов відзначав свій 56 день народження.

За плечима артиста сотні ролей у театрі та кіно, найвідоміші з яких були зіграні в роботах російського кінематографа.

Однак у розпал Революції гідності Горбунов повернувся до Києва. Ще пізніше відмовився від усіх ролей в Росії і став частим гостем в зоні АТО і госпіталях, де провідував українських бійців.

Сьогодні артист грає на майданчиках українських режисерів і навіть знімає своє кіно в столиці. У вільний від зйомок час з гуртом “Грусть пилота” їздить по країні з концертами, виступами в зонах бойових дій і рідко знаходить годину поговорити “про наболіле”.

У день народження Олексія Горбунова “Оглядач” згадав найяскравіші цитати актора з попередніх розмов.

Про українців

– У нас сильні, потужні, талановиті люди. Майдан показавши і війна показала всім. Кращі там. Про них кіно потрібно знімати: волонтери, воїни, бабусі і дідусі – вісь це Україна. Що таке народ і що таке дух народу, його душа – вісь Україна. Люди в першу чергу, а не депутати, яких 0,01 відсоток, а їх по всіх каналах показують.

– У нас дуже багато талановитих і добрих людей. Ми чекаємо змін, ми зачекалися їх за ці три страшні роки. Я, наприклад, вважаю так: поставте тридцятирічних, яких ми виберемо, особисто ми, двадцять чоловік в уряд, – вони перевернути через три місяці країну. Я в цьому абсолютно впевнений.

А пенсіонерів у бік, взагалі судити їх треба, кримінальні справи чекають пенсіонерів. Це у всіх на очах, це всі прекрасно бачать і знають. Ми ж знаємо, на яких машинах вони продовжують їздити, квартири продовжують купувати… Я за світло не можу заплатити! Я, народний артист України, не можу заплатити за світло. А що говорити тоді про простих людей? Як вони виживають?

Про цінності

– Я весь час собі думаю, а хто представляє Україну на міжнародних аренах кіно? Запитайте і поцікавтеся. Це до розмови, чому Роман Балаян(український режисер – ред.) гроші не може на кіно знайти. Тому що тут кожен брат-сват… А Балаян буде жебраком? Це Балаяну їсти нічого? Це я вам кращі називаю прізвища. Я вже мовчу про те, кого з кіношників знають. Ступка був, царство йому небесне. Кого ще?

– А Усик! Це наша гордість! Наш прапор! Ось справжня Україна. У нас ні культуру, ні спорт, нічого не представляють, у нас поодинокі люди, як Вася Ломаченко, і як Толя Ломаченко, легендарний тренер, який вже в історію боксу вписаний. Він тут в історії хоч в якійсь вписаний? Ви багато бачили дядька Толю, найвеличнішого тренера нашого годині по телевізору, в інтерв’ю? Ось і відповідь вам, це і в культурі так, і в спорті. Одинаки витягують цю історію.

– Коли почалася війна, я довго думав, що б знайте, а грошей як завжди немає, тому що у нас не особливо хочуть допомагати талановитим. Кому допомагають – ви бачите, хто танцює на телевізорі, хто розважає. І вісь це 20 років одне й ті ж: ті 20 років депутатствують, ці 20 років їх розважають: танцюють, дупи показують і всім смішно.

Це сумний гумор, від якого нудити вже все населення, проте вони зайняли екрани, продовжують косити собі гроші і танцювати. Мені це здається диким, я три роки просто перебуваю в шоці. Тому що реально ми їздимо в АТО, ми реально зустрічаємося з бійцями, з волонтерами, з лікарями – з дуже простими людьми в різних містах. І теі, чим живуть люди, чим вони наповнені, ось це тільки мене і надихає, і дає мені сили жити далі, намагатися дійти до свого кіно.

– Я три роки кричу: “Давайте про Україну знімемо кіно!”. Тому що на нас же в Європі дивляться, як на село. Ви ж, коли представляєте Україну, люди сміються. Мені сумно від цього. Не ті, кого показують в телевізорі, моя країна. Моя країна – це ті, хто були на Майдані, це особини тих людей, які загинули. Моя країна – це ті молоде покоління, яке мене навчило мужності, яке вдихнуло в мене героїзм. Це почалося з Майдану!

Я в цю країну повернувся і кіно я хочу знімати для тих, хто на Майдані був, а не для тих, перед ким ці клоуни танцюють. Я не розважаю х**сосів. І за гроші партії” знімати не буду.

Про Майдан і поїздки в АТО

– Він повністю мене перекинув. Природно, завдяки молодим. Я не вірив, що це таке круте сильне покоління. Я взагалі забув, що люди знають, що таке сила духу, а тут мені діти показали, що таке сила духу і продовжують показувати.

– Я надихаюся, коли я приїжджаю в АТО або в госпіталь. Ці пацани по 25, 26 років … Поговоривши з ними десять хвилин, я розумію, скільки фільмів за ці три роки ми повинні були зняти про цих пацанів, про жінок, про медсестер. Я це кіно бачу, але воно, крім нас, не треба нікому. Через це у мене біль. Минуло три роки, я не розумію, як так може бути.

Читайте нас : наш канал в GoogleNews та Facebook сторінка - Новини України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

16 − fifteen =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.