Я три роки кричу: “Давайте про Україну знімемо кіно!”, – ОЛЕКСІЙ ГОРБУНОВ

У неділю, 29 жовтня, український актор Олексій Горбунов відзначав свій 56 день народження.

За плечима артиста сотні ролей у театрі та кіно, найвідоміші з яких були зіграні в роботах російського кінематографа.

Однак у розпал Революції гідності Горбунов повернувся до Києва. Ще пізніше відмовився від усіх ролей в Росії і став частим гостем в зоні АТО і госпіталях, де провідував українських бійців.

Сьогодні артист грає на майданчиках українських режисерів і навіть знімає своє кіно в столиці. У вільний від зйомок час з гуртом “Грусть пилота” їздить по країні з концертами, виступами в зонах бойових дій і рідко знаходить годину поговорити “про наболіле”.

У день народження Олексія Горбунова “Оглядач” згадав найяскравіші цитати актора з попередніх розмов.

Про українців

– У нас сильні, потужні, талановиті люди. Майдан показавши і війна показала всім. Кращі там. Про них кіно потрібно знімати: волонтери, воїни, бабусі і дідусі – вісь це Україна. Що таке народ і що таке дух народу, його душа – вісь Україна. Люди в першу чергу, а не депутати, яких 0,01 відсоток, а їх по всіх каналах показують.

– У нас дуже багато талановитих і добрих людей. Ми чекаємо змін, ми зачекалися їх за ці три страшні роки. Я, наприклад, вважаю так: поставте тридцятирічних, яких ми виберемо, особисто ми, двадцять чоловік в уряд, – вони перевернути через три місяці країну. Я в цьому абсолютно впевнений.

А пенсіонерів у бік, взагалі судити їх треба, кримінальні справи чекають пенсіонерів. Це у всіх на очах, це всі прекрасно бачать і знають. Ми ж знаємо, на яких машинах вони продовжують їздити, квартири продовжують купувати… Я за світло не можу заплатити! Я, народний артист України, не можу заплатити за світло. А що говорити тоді про простих людей? Як вони виживають?

Про цінності

– Я весь час собі думаю, а хто представляє Україну на міжнародних аренах кіно? Запитайте і поцікавтеся. Це до розмови, чому Роман Балаян(український режисер – ред.) гроші не може на кіно знайти. Тому що тут кожен брат-сват… А Балаян буде жебраком? Це Балаяну їсти нічого? Це я вам кращі називаю прізвища. Я вже мовчу про те, кого з кіношників знають. Ступка був, царство йому небесне. Кого ще?

– А Усик! Це наша гордість! Наш прапор! Ось справжня Україна. У нас ні культуру, ні спорт, нічого не представляють, у нас поодинокі люди, як Вася Ломаченко, і як Толя Ломаченко, легендарний тренер, який вже в історію боксу вписаний. Він тут в історії хоч в якійсь вписаний? Ви багато бачили дядька Толю, найвеличнішого тренера нашого годині по телевізору, в інтерв’ю? Ось і відповідь вам, це і в культурі так, і в спорті. Одинаки витягують цю історію.

– Коли почалася війна, я довго думав, що б знайте, а грошей як завжди немає, тому що у нас не особливо хочуть допомагати талановитим. Кому допомагають – ви бачите, хто танцює на телевізорі, хто розважає. І вісь це 20 років одне й ті ж: ті 20 років депутатствують, ці 20 років їх розважають: танцюють, дупи показують і всім смішно.

Це сумний гумор, від якого нудити вже все населення, проте вони зайняли екрани, продовжують косити собі гроші і танцювати. Мені це здається диким, я три роки просто перебуваю в шоці. Тому що реально ми їздимо в АТО, ми реально зустрічаємося з бійцями, з волонтерами, з лікарями – з дуже простими людьми в різних містах. І теі, чим живуть люди, чим вони наповнені, ось це тільки мене і надихає, і дає мені сили жити далі, намагатися дійти до свого кіно.

– Я три роки кричу: “Давайте про Україну знімемо кіно!”. Тому що на нас же в Європі дивляться, як на село. Ви ж, коли представляєте Україну, люди сміються. Мені сумно від цього. Не ті, кого показують в телевізорі, моя країна. Моя країна – це ті, хто були на Майдані, це особини тих людей, які загинули. Моя країна – це ті молоде покоління, яке мене навчило мужності, яке вдихнуло в мене героїзм. Це почалося з Майдану!

Я в цю країну повернувся і кіно я хочу знімати для тих, хто на Майдані був, а не для тих, перед ким ці клоуни танцюють. Я не розважаю х**сосів. І за гроші партії” знімати не буду.

Про Майдан і поїздки в АТО

– Він повністю мене перекинув. Природно, завдяки молодим. Я не вірив, що це таке круте сильне покоління. Я взагалі забув, що люди знають, що таке сила духу, а тут мені діти показали, що таке сила духу і продовжують показувати.

– Я надихаюся, коли я приїжджаю в АТО або в госпіталь. Ці пацани по 25, 26 років … Поговоривши з ними десять хвилин, я розумію, скільки фільмів за ці три роки ми повинні були зняти про цих пацанів, про жінок, про медсестер. Я це кіно бачу, але воно, крім нас, не треба нікому. Через це у мене біль. Минуло три роки, я не розумію, як так може бути.

Comments

0 comments

Про Андрій Петренко

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

3 + 6 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh