Із наближенням Вільнюського саміту «Східного партнерства» залишається дедалі менше сумнівів у тому, що Київ і Брюссель націлені на підписання Угоди про асоціацію. Водночас постає питання про те, яким вони бачать її втілення.
Усередині ЄС у відповідь на кинутий Росією виклик посилилася мотивація таки підписати Угоду в 2013-му. Знаковою є одностайність, із якою Європарламент виступив проти російського тиску й оприлюднив ініціативи «практичної підтримки» учасників «Східного партнерства», що зафіксовано в резолюції від 12 вересня. Під час обговорення питання було озвучено небезпеку ефекту доміно після заяви президента Вірменії про намір проміняти асоціацію з ЄС на членство у Митному союзі з Росією.
Лунали заклики допомогти стабілізації країн, які зазнають економічного та політичного пресингу Москви. А низка формулювань підсумкового тексту резолюції, яку високопосадовці РФ уже охрестили «істеричною реакцією», свідчить про те, що Кремль своїми діями зробив результати Вільнюського саміту максимально залежними від геополітичного протистояння й рухається в напрямку конфронтації ще далі.
В цих умовах Європарламент закликав Єврокомісію та Європейську службу зовнішньополітичної діяльності (ЄСЗД) «вжити дій на захист партнерів Союзу», а Єврокомісію та Раду ЄС – виступити з конкретними й ефективними заходами для підтримки країн-партнерів «способом тимчасового застосування відповідних розділів Угоди про асоціацію та ЗВТ з моменту підписання».
Своєю чергою, Віктор Янукович «виховними бесідами» приборкав внутрішню антиєвропейську фронду в Партії регіонів, Центрвиборчком відмовив КПУ в проведенні референдуму про вступ країни до євразійського Митного союзу, Кабінет Міністрів на засіданні одноголосно схвалив проект Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а парламент почав активно голосувати за необхідні для її підписання закони. Приймаючи нещодавно вірчі грамоти послів, Янукович заявив: «…останнім часом ми разом із нашими партнерами з ЄС дійшли висновку, що Україна досягла тих критеріїв, які відповідають Угоді про асоціацію, що готується до підписання у листопаді цього року у Вільнюсі». Ці слова, однак, більше свідчать про позицію, яку намагаються відстоювати українські урядовці, аніж про справжню ситуацію з виконанням «списку Фюле» чи критеріїв, сформульованих Радою ЄС торік у грудні, дотримання яких офіційним Києвом було умовою для підписання Угоди. Проте в ЄС також не приховують, що до саміту, який відбудеться через 10 тижнів, вітчизняна влада не виконає всіх умов і що йтиметься максимум про «прогрес» на цьому шляху. З погляду Януковича, для його ілюстрації мало б вистачити виконання деяких вимог, цілковитого або й часткового. Найбільшими каменями спотикання, вочевидь, залишаються ухвалення Виборчого кодексу та вирішення проблеми Тимошенко/вибіркового правосуддя. Перший має унеможливити жонглювання електоральним законодавством перед кожними черговими виборами залежно від поточних інтересів влади. А з погляду прагматичніших інтересів європейців – додати шансів на порівняно швидку зміну нинішньої авторитарної політичної еліти в Україні за результатами найближчих виборів президента й парламенту (запланованих на 2015–2017 роки відповідно) в уже асоційованій Україні. А звільнення (або направлення на лікування за кордон) Юлії Тимошенко потрібне, аби прибрати важливий іміджевий подразник для європейських лідерів (насамперед Анґели Меркель), які використовували свій авторитет для звільнення ув’язненої екс-прем’єрки. Проте для режиму Януковича виконання цих двох умов, певно, і є таким небезпечним тому, що може ускладнити збереження влади після 2015 року (чи принаймні не дає гарантії безпеки особисто для нього та накопичених «Сім’єю» активів).
У зв’язку із цим інтерес становить інформація про можливу зміну процедури набуття тимчасової чинності окремими положеннями Угоди про асоціацію ще до її ратифікації всіма 28 країнами ЄС. Якщо раніше передбачали, що для цього вона має бути ратифікована Верховною Радою України, то тепер, за інформацією деяких ЗМІ, знадобиться ще й ратифікація Європарламентом. Водночас обсяг, у якому Угода про асоціацію буде тимчасово виконувана, не планують обмежувати розділами, присвяченими створенню ЗВТ (як передбачали раніше); імовірно, він включатиме й низку політичних розділів. У ЄС, вочевидь, розраховують таким чином зберегти обличчя під час підписання Угоди навіть без повного виконання раніше висунутих Януковичу умов: під тим приводом, що вимоги можна задовольнити пізніше й від цього залежатиме ратифікація Європарламентом. Водночас Євросоюз повністю контролюватиме ситуацію після укладення домовленості. З одного боку, він може зволікати з її ратифікацією Європарламентом, доки Київ не виконає якомога більше пунктів, а з другого, у випадку актуалізації загрози втягування України в Митний союз, згадана ратифікація може відбутися досить оперативно, будь-якої миті. Зрештою, в ЄС не можуть не розуміти всіх проблем, що їх російські спецслужби й лобісти ладні створити на шляху схвалення Угоди про асоціацію під реальними чи надуманими приводами навіть у разі зміни влади в Україні на представників нинішньої демократичної опозиції. Тому не виключено, що для голосування в Європарламенті намагаються максимально розширити частину положень документа, застосовуваних тимчасово до завершення процесу його ратифікації всіма 28 членами ЄС.
Не менш цікавими в сенсі розуміння логіки євроінтеграційних дій української влади стали чергові відвертості відповідального за втягування Києва до Митного союзу путінського радника Сєрґєя Ґлазьєва. Зокрема, в інтерв’ю газеті «Вести» він таким чином прокоментував аргументи, які нібито наводять вітчизняні високопосадовці в дискусії з росіянами із приводу перспективи співпраці з Митним союзом після підписання Угоди про асоціацію з ЄС: «То вони говорять, що «ми не виконуватимемо цієї Угоди з ЄС», то переконують, що «вона не буде ратифікована європейськими парламентами» і т. ін.».
У даному випадку можна знайти певне пояснення демонстративній «євроактивності» Януковича останнім часом. Окрім потенційного розширення його підтримки за рахунок прозахідно настроєного електорату, картинка «успіху на європейському напрямку», більша лояльність Заходу в питаннях кредитування України накладатимуться на саботаж вітчизняною владою виконання Угоди з ЄС у повному обсязі та/або умов, необхідних для її ратифікації всіма країнами Євросоюзу. При цьому Янукович може зняти із себе відповідальність. Мовляв, ми все зробили, тепер питання лише в тому, як швидко європейці її ратифікують. Тобто, по суті, йдеться про значно сприятливіший для нього варіант європаузи, в котрій він, як уже не раз писав Тиждень, цілком комфортно почуватиметься, а до того ж уникне звинувачень щодо втрати європейського шансу України на саміті у Вільнюсі.
Таким чином, Київ і Брюссель, схоже, розраховують на той ефект від підписання Угоди про асоціацію, який створив би їм якомога менше складнощів і водночас дав якнайширше поле для маневру. Але з погляду довгострокових інтересів України та її європейської перспективи укладення домовленості навіть за таких обставин і з таких міркувань є надзвичайно важливим і необхідним.
