“Факт, що стоїть за всіма іншими фактами, полягає в тому, що Бог створив всесвіт, керований серцем Отця. Він залишив свій Отцівський відбиток у кожному аспекті творіння”. (Д. Принс, 2003: 62)
Апостол Павло писав: “Для того схиляю коліна свої перед Отцем, що від Нього має ймення кожен рід на небі й на землі” (Ефесян 3:14,15)
Батьківство є закладеним у саму суть чоловіка, але в наш час воно перебуває у стані занепаду і постійних нападків не лише з боку ліберальних сексуальних меншинств, але й з боку цілого суспільства загалом.
У літературі, присвяченій сім’ї, сьогодні часто наголошують на феномені “Кризи батька”. Сучасну цивілізацію все частіше називають “Цивілізацією без батька”. Велика праця французьких авторів “Історія батька і його батьківства” розпочинається драматичними запитаннями: “Чи батько має майбутнє на Заході?”, “Чи ми не є свідками або збайдужілими – руйнування батьківства?”. (J. Delumeau D. Roche’a, Warszawa, 1995: 9)
Збільшення кількості розлучень і методів штучного запліднення призводять до того, що в багатьох випадках неможливо з точністю вказати на того єдиного чоловіка, який є насправді батьком. Збільшення випадків вільного співжиття вказує на те, що образ батька став крихким і розвалюється на наших очах. В наш час важко сказати що означає бути батьком? Хто такий батько і яка його функція?
Німецький психолог і сімейний порадник, Герман Булінгер, ставить подібні запитання: “З того часу, коли жінки стали матеріально незалежними від чоловіків, роль годувальника родини вже не є незамінною. Виникає запитання: для чого чоловік взагалі потрібний? Чи він вже не є зайвим? Багато жінок самі виховують дітей. Чудово дають собі раду без батька, а може навіть краще”. (H, Bullinger,1997: 191,)
Й. МакДовелл, популярний американський автор книг, присвячених подружжю, сімейному життю та вихованню дітей, звертає увагу на незрілу родинну структуру, яка глибоко пустила корені у сучасній цивілізації. Суть цієї структури полягає у домінуванні матері та нестачу участі батька, а це у свою чергу призводить до формування сильних жінок і слабких чоловіків. У наступному поколінні домінуючі жінки виходять заміж за слабких чоловіків і створюється замкнуте коло, і так покоління за поколінням. Так незріла структура сім’ї стає тотальною епідемією. Це у свою чергу створює кризу у подружжі, нівелює ролі батьківства і материнства.
Багато психологів відзначають потребу батька і стверджують, що сучасне суспільство часто недооцінює роль батька в житті дітей. Дві світові війни, економічна криза, воюючий фемінізм, легкий доступ до контрацепції, ЗМІ, модні тренди і напружена праця разом з іншими суспільними проблемами стають великою загрозою для батька.
Йосиф М. Верлінде, священник згромадження св.Йосифа описує кризу батька в контексті питання: “Чому так багато європейської молоді цікавиться релігіями Сходу?” Ось його відповідь: “Це пов’язано з кризою батьківства. Роль батька. Роль батька у психологічному розвитку дитини полягає в тому, що він допомагає дитині знайти саму себе, відриваючи її від матері. Якщо батька немає або його бракує, або він часто застосовує силу, то дитина не може самовизначитись і повертається до лона матері. Легко здогадатись, що в культурі, яка переживає кризу батька, розпочнеться і криза релігії, – релігії, яка проповідує Бога, як Отця. Якщо молода людина у підлітковому віці не може визначити свого ставлення щодо батька, то це призводить також до кризи її зв’язку з Богом-Отцем. Молоді люди, які шукають самих себе і переживають труднощі в стосунках із батьком, дуже часто є податливими до релігій Сходу. До пошуків самоідентичності може підштовхувати автентичне духовне прагнення, але водночас існує небезпека ввійти у контакт з іншою Особою. Містика Сходу є містикою матері, матері – природи, і єдністю з її силами(…), вона дає можливість пережити духовний досвід, але не вимагає зіткнення с Кимось Іншим(…). Слід повернутись до батьківства, як до служіння, а не влади. Батьківство чоловіка не є патерналізмом. Подібно, як авторитет не означає домінування. Авторитет – етимологічно – це той, хто керує, хто керує зростанням. Отож, – це служіння.”(Юзеф Августин ТІ, Львів 2017: 17-18 ).
В сучасному світі чоловік займає дедалі слабше становище. Часто молодий батько не знає, що ж робити з дитиною, адже не мав наглядного прикладу у своєму житті, а ті, на пів не дочитані книжки по психології нічого не дали.
Здавалось би, що батько важко працює на заводі, чи ще десь, приносить гроші додому, забезпечує сім’ю, ніхто не голодний, файно одягнені, що ще потрібно?! Навіть у неділю вся сім’я йде разом до церкви, а потім на прогулянку. Чим не ідеальна сім’я?! Але ось діти підростають і стають нестримними і невгамовними підлітками. Якось ввечері вони запізнюються додому на кілька годин, що провокує скандал із батьками. Через кілька днів мати знаходить у дочки в кишені цигарки, а син повертається ввечері додому на підпитку. І образ “ідеальної” сім’ї розлітається вщент. У чому ж причина такого краху? Знову ж таки – відсутність батька. Простої прогулянки з дітьми у неділю недостатньо. Матеріального забезпечення також недостатньо. Між батьком і дітьми необхідний серйозний емоційний та духовний зв’язок. Та попри існуючу кризу батька також варто зазначити, що існує і криза матері. Криза батьківства обов’язково породжує і кризу материнства. Якщо погіршується зв’язок між батьком і матір’ю, то погіршується і їхній зв’язок з дітьми і дітей між собою, а також їхній зв’язок з Богом.
Кризу материнства набагато важче помітити. Коли діти не мають достатнього зв’язку з батьком, то шукають його у мами. Вона виглядає, як єдина “спасителька”. Та вони часто не спроможні помітити обмеження материнської любові. Для прикладу: мати схильна любити захланно, вона несвідомо створює емоційну залежність від себе, їй властива нестабільність почуттів і тенденція до маніпуляції почуттями. Владність любові, навіть якщо вона поєднується із схильністю до маніпулювання почуттями дитини, найчастіше ототожнюють з глибиною та силою материнської любові. Хоч надмір почуттів, надмірна опіка, контроль, обмеження і постійний емоційний тиск дратують дітей, особливо синів, але, пам’ятаючи про посвячення матерів, вони легко пробачають їм ці “материнські” слабкості. Часто молоді люди жаліються на своїх батьків і звинувачують їх у суворості і браку почуттів, браку емоційного зв’язку. Натомість щодо матерів вони зазвичай толерантні і хвалять їх навіть тоді, коли знервовані їхньою надмірною опікою і любов’ю. Наслідком кризи матері є самотнє материнство. В наш час суспільство прийняло його і затвердило. Таке материнство є дуже болісним, як для матері, так і для дитини. Чоловікові також не легко жити з усвідомленням того, що десь є жінка і дитина, яких він покинув.
У минулому модель батька була тісно переплетена із соціальною нерівністю чоловіків та жінок. Але цю нерівність не потрібно оцінювати з нинішнього погляду, використовуючи сучасні критерії соціальної справедливості та рівності. Такий уклад життя, який існував у минулому будувався століттями і схвалювався всіма, і навіть жінками. Жінка могла в повноті реалізувати себе в ньому, хоча й не так, як сьогодні. У такому суспільному і сімейному укладі для чоловіка не коштувало великих “подвигів” бути главою сім’ї, а жінка прекрасно реалізовувала свій потенціал у вихованні дітей та підтримуванні сімейного вогнища. Чоловік виконував соціальні ролі, виразно окреслені звичаями, традиціями, правом та релігією.
Цивілізаційний переворот приніс поміж чоловіків і жінок конкуренцію. Тепер чоловік був змушений доводити свою першість. Не важливо чи це у професійній діяльності, чи у суспільному житті чи в своїй родині. Чоловіки почали відчувати загрозу для своєї самоідентифікації та самореалізації зі сторони жінок. Тому емансипаційний жіночий рух стикається з агресивністю зі сторони чоловічої половини людства. Конкуренція привнесла непорозуміння і конфлікти між чоловіками і жінками. Сучасна цивілізація розділила гармонію статей і цим самим розбиває гармонію подружжя та сім’ї. Про те, як бути батьком можна говорити лише в контексті материнства, і про те, як бути чоловіком можна роздумувати тільки в контексті жіночності. Так само і про материнство і жіночність можна говорити лише у контексті батьківства та чоловічності. Протиставлення статей і пов’язане з цим відділення ролі матері від ролі батька є своєрідною смертю для батьківства загалом – і мами, і тата.
Варто зазначити, що радикальний емансипаційний рух жінок спрямований не лише проти чоловіків, а проти самих жінок і материнства. Найбільшою жертвою цього руху стало подружжя і сім’я.
Обом статям необхідне чітке усвідомлення того, що повна і зріла жіночність можлива лише у повній і зрілій чоловічності, і навпаки.
Незрілість батьків породжує нестабільність сімейної структури, порушує гармонію стосунків між чоловіком та дружиною, а відповідно порушує і гармонію стосунків між батьком і дитиною, матір’ю і дитиною. До недавнього часу подружжя і сім’я були важливими цінностями, які оберігали і про які піклувались релігійні, національні й місцеві традиції. Та постмодерна тяга до зливання культур і традицій стала причиною занепаду традиції, як такої. Сьогодні повторне заміжжя є нормою, а ще століття тому це був би публічний скандал, який викликав загальний осуд. Держава значною мірою відмовилась від суспільного і законодавчого збереження єдності й міцності подружжя і сім’ї. Причини розлучень сьогодні є до смішного банальними: труднощі у спілкуванні, нездатність порозумітись у часто другорядній справі, брак повноцінного емоційного і сексуального задоволення, закоханість в іншу особу, нетривкість, нестабільність і невміння контролювати емоційні стани. Ці й інші проблеми призводять до того, що подруги поспішно вирішують розлучитися.
Декларація Богословсько-пасторального конгресу в Ріо-де-Жанейро (1997) говорить про кризу подружжя і сім’ї так: “Зменшення цінності подружжя за посередництвом ліберального закону про розлучення і через обставини, які сприяють покиненню сім’ї та співжиттю без шлюбу, призвели до зростання кількості беззахисних жертв цієї ситуації“(Deklaracja Kongresu Teologiczno-Duszpasterskiego. Rio – de – Janeiro. С.49).
Хоча розходження та розлучення вдаряють по батьківству і по материнству, батьківство страждає все ж більше. Після розлучення діти зазвичай залишаються з матір’ю. У дуже рідкісних випадках суд надає можливість батькові піклуватись про дітей. В таких випадках батьки почуваються скривдженими. Вони намагаються боротись за свої права, але це рідко завершується успіхом.
Якщо молодий чоловік виходить із конфліктної або неповної родини, то його батьківство від самого початку є певним чином травмоване. Частим вираженням подібної травми є страх перед відповідальністю за сім’ю. Через брак наочного прикладу в житті молодого хлопця, який стоїть на порозі подружнього життя його долають безліч страхів і сумнівів.
Дедалі частіше молоді люди живуть разом, ведуть домашнє господарство, народжують і виховують дітей, але не укладають законного офіційного шлюбу, хоча для цього немає об’єктивних перешкод. Навіть живучи у повній згоді і злагоді вони відмовляються визнавати себе подружжям, або визнають, хоч не надають цьому слову того сенсу, який в нього закладено.
Вони так вважають, що забезпечують себе на всяк випадок. Так при конфлікті вони самі можуть вирішити, що можуть розійтись у будь який момент. У багатьох підручниках по психології на заміну традиційному терміну “подружжя” приходить термін “коабітація” – вільне співжиття. Це є свідченням того, що наше суспільство перебуває в стані активного виведення з себе традиції, знищення інституту сім’ї та нівелювання ролі батьківства і материнства у суспільстві.
Для подолання кризи батьківства потрібно зрозуміти і проаналізувати всі чинники, які впливають на кризу подружжя та сім’ї. Цю проблему можна вирішити тільки спільними зусиллями чоловіків та жінок.
Деякі сучасні автори стверджують, що роль батька у вихованні дітей не має особливого значення. І роблять вони це, для того, щоб виправдати часті розлучення, а отже й батька, що залишив свою дитину. Оскільки суспільство довело сім’ю і подружжя до краху, то тепер воно створює теорії для оправдання даної ситуації. Ці теорії повинні переконати молоде покоління, що передовсім “суспільство” впливає на дітей, а не тільки “тато” і “мама”. Біда в тім, що потреба батька глибоко вписана у людську сутність, емоційність, духовність, психіку. Якщо дитина не має доброго зв’язку з батьком, то переживає голод за ним. Для повноцінного розвитку дитині потрібно мати і маму і тата. Надію на відновлення ролі батька нині слід вбачати також у тому, що багато молодих людей терпляче і наполегливо намагаються нав’язати стосунки зі своїм батьком. Суспільству, зокрема Українському, оскільки воно все ще вважається доволі таки консервативним, варто зосередити увагу на відновлені ролі батька як у родині, так і в суспільному житті, а не влаштовувати паради на підтримку ЛГБТ та інших збочень. Єдиний шлях вберегти нас від занепаду, деградації і краху полягає у відновленні інституту сім’ї.
Дамян Вільчинський
Використана література:
1.Юзеф Августин ТІ, “Бути Батьком”, Львів 2017.
2. Дерек Принс, “Чоловіки та батьки”, м.Світловодськ 2003, с. 62
3. Historia ojcow i ojcostwa, praca zbiorowa pod red, J. Delumeau D. Roche’a, Warszawa 1995, с. 9.
4. H, Bullinger, Mezczyzna czy ojciec? Rodzic po ludzku, Niezalezna Oficyna Wydawnicza, Warszawa 1997, c. 191.
5. (Промова Йосифа М. Верлінде на прес-конференції у Варшаві 16 Х 1996).
6. (Rodzina – dar i zadanie, nadzieja ludzkosco. Deklaracja Kongresu Teologiczno-Duszpasterskiego w Rio – de – Janeiro. С.49).
