До січня я не знала такого відчуття, яке б змушувало плакати за незнайомими людьми

До січня місяця я не знала такого відчуття, яке б змушувало плакати за незнайомими людьми, яких ніколи не бачила. Думаю, що після 22 січня багатьом знайомим є той стан. Сьогодні закінчилось дитинство 15-річного юнака, біля якого розірвався в Будинку профспілок пакет з медичними препаратами.

То так всі думали, що там ліки… Зараз він після операції втратив одне око, а на іншому загроза, що зір таки не повернеться. Коли він почув, що прийшла міліція до лікарні, то хотів вистрибнути з вікна. Я не знаю, як без сліз можна уявити собі цю картину. Я не знаю, хто уявляючи це буде дискутувати про політичні інтриги, обговорювати безвідповідальних батьків, чи розбирати історію на конспірологічні друзки.

Я просто не хочу, щоб в цій країні такі історії мали місце. Не буду проклинати тих, хто приніс, передав, замаскував вибухівку і хто єхидно усміхається з цих щоденних драм, прораховуючи наступні кроки. Я сподіваюсь, що нашої пам’яті вистачить, щоб знайти винних і забезпечити їм покарання за всією суворістю, а ще осуд, який буде їх переслідувати завжди.

Ольга Айвазовська.

Українці не здаються. Боротьба триває! Не будьте осторонь, не «продиваньте» своє майбутнє! Якщо ви не маєте змоги побувати на цьому протистоянні у Києві, допоможіть тим, хто хоче добратися туди, та тим, хто там перебуває.

Добровільний збір коштів для протестувальників на Майдані: картка Приватбанку 5457082230251691. НЕ БУДЬТЕ БАЙДУЖИМИ ДО МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ!

Comments

0 comments

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.

2 × 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Ми виявили Ad Blocker!

Для коректної роботи порталу просимо вимкнути Ad Blocker.
На сторінках відсутня агресивна реклама.

How to disable? Refresh