До січня місяця я не знала такого відчуття, яке б змушувало плакати за незнайомими людьми, яких ніколи не бачила. Думаю, що після 22 січня багатьом знайомим є той стан. Сьогодні закінчилось дитинство 15-річного юнака, біля якого розірвався в Будинку профспілок пакет з медичними препаратами.
То так всі думали, що там ліки… Зараз він після операції втратив одне око, а на іншому загроза, що зір таки не повернеться. Коли він почув, що прийшла міліція до лікарні, то хотів вистрибнути з вікна. Я не знаю, як без сліз можна уявити собі цю картину. Я не знаю, хто уявляючи це буде дискутувати про політичні інтриги, обговорювати безвідповідальних батьків, чи розбирати історію на конспірологічні друзки.
Я просто не хочу, щоб в цій країні такі історії мали місце. Не буду проклинати тих, хто приніс, передав, замаскував вибухівку і хто єхидно усміхається з цих щоденних драм, прораховуючи наступні кроки. Я сподіваюсь, що нашої пам’яті вистачить, щоб знайти винних і забезпечити їм покарання за всією суворістю, а ще осуд, який буде їх переслідувати завжди.
Ольга Айвазовська.
Українці не здаються. Боротьба триває! Не будьте осторонь, не «продиваньте» своє майбутнє! Якщо ви не маєте змоги побувати на цьому протистоянні у Києві, допоможіть тим, хто хоче добратися туди, та тим, хто там перебуває.
Добровільний збір коштів для протестувальників на Майдані: картка Приватбанку 5457082230251691. НЕ БУДЬТЕ БАЙДУЖИМИ ДО МАЙБУТНЬОГО УКРАЇНИ!
